Ханна Еванс - Кохання у селі, Ханна Еванс

Матвій: Чого?!

Андрій: Що таке, друже? Вони вже дорослі дівчатка😉

Матвій: Друже, я тебе не впізнаю. Ти відпустиш Машу одну?

Андрій: Ну так. А що тут такого?

Андрій дивний останнім часом. Він якось інакше ставиться до Маші. Менше контролює та переживає за неї. Звичайно коханій людині потрібно довіряти. Тільки така поведінка, мало схожа на нього. До того ж, мені здається, він стає байдужим до дівчини.

Матвій: Друже, вони будуть одні у Львові, без захисту, нас поруч немає. Хто знає, що може статися.

Андрій: Слухай, Матвій, в мене справи. Ти там наглянь за ними. Добре? Вони будуть у клубі "Жара".

Друг зникає з мережі.

 - Якого?! Він взагалі офанарів? Що відбувається? 

Зриваюся з місця, хлопці дивно на мене косяться.

Стоп! Клуб "Жара"? Це ж наш клуб.

Роздивляюся по сторонах.

Ну ось, як їх впізнати? Світло тускле, лише кольорові прожектори б'ють по очах. А якщо Маша обманула Андрія? Можливо, вони пішли в інший клуб?

Злюся, стискаю кулаки до хрусту. Макс підходить до мене.

 - Що таке, Матвій?

 - Будь другом, допоможи знайти Вероніку з її подругою.

 - Вероніку? Вони тут?

 - Здивований? Як бачиш, Вадим помилявся, що до ботаніків і всього іншого, загалом також.

 - Ого! Давай тоді розділимося.

 - Домовилися. Дякую друже.

Стукаю його по плечі. Макс дійсно хороший друг. Не думав, що за такий короткий час, ми потоваришуємо.

Розходимося з другом в різні боки.

Людей у цьому клубі багато, дівчат тим більше. Очі розбігаються від кольорів. Тут брюнетки, руді, а ще більше білявок. Всі в красивих сукнях, рухаються під такт музики.

 - І як мені тебе знайти, біда на мою голову?

Раптом вловлюю знайомі парфуми, натикаюся поглядом на біляве волосся і знайому фігуру. Від подиву відкриваю рота. За два кроки від мене танцює Ніка. Вона не одна, а з хлопцем, Маші не бачу. 

 - Якого?!

Рвуся до них, підходжу, хапаючи Ніку за зап'ястя та розвертаю. Вона в подиві відкриває очі, розгублено хапає повітря губами.

 - Матвій! Ти чого тут? 

Той бовдур, що з нею танцював, хоче заперечити. Підходить до нас і хоче забрати руку Вероніки з моїх рук. Відштовхую його однією рукою, а іншою ховаю ангелочка за спину.

Він злиться, хоче накинутись на мене. Ніка хапає мене за руку, ховаю знову її за спину і врізаю йому в обличчя. У відповідь він б'є мене. Раптом біля нього з'являються його дружки, біля мене мої друзі. Розумію, що зараз розпочнеться бійка. Прошу Макса забрати Вероніку, що він і робить.

Дівчина щось кричить услід. Хочу кинутися на того кретина, та біля нас опиняються охоронці. Не дивно, у такому клубі не дадуть статися тому, що часто бувало у селі. Після чого, Степан Дмитрович відвідував нас з хлопцями частими візитами. Після всього, знаходжу Макса з Веронікою очима, підходжу до них. Дякую другові, а сам хапаю дівчину за руку і веду на вихід. 

 - Матвій відпусти! Відпусти! Кому кажу?!

Опиняємося біля виходу, не витримую, зупиняюся. Від різкості Ніка врізається мені у спину. Обертаюся до неї, дівчина шоковано дивиться.

 - Ти що тут робиш?

 - А тобі яке діло? Ти ж теж відпочиваєш і напевно не сам. Тільки я не йду виривати волосся твоїй білявці!

Злиться.

 - Про що ти взагалі кажеш? Ніка, ти розумієш, що це чуже для тебе місто? Знаєш, скільки тут кретинів та наглих мажорів?

 - Хіба у мене можуть бути, ще більші неприємності, аніж вже є?

З викликом дивиться в мої очі. Замовкаю, але таки продовжую.

 - Можуть. Знаєш, чим могло би все закінчитися, коли би охорона не вмішалася?

 - Матвій, не починай. Ти краще за своєю білякою дивись.

 - Якою білявкою? Ти чого на ній зациклилася?

 - Я зациклилася? Серйозно?! Вона присмокталася до тебе, на очах у всіх. А я зациклилася?

Бачу злість, гнів в блакитних очах Вероніки. Здається, вони стають темнішими від злості і тієї бурі емоцій, що нею керують. 

Чомусь посміхаюся. Її реакція мене вставляє.

 - Ти чого смієшся?

 - Просто так.

Посміхаюся далі.

 - Ненормальний!

Знову злиться Ніка.

 - Це ти мене таким зробила.

 - Я?

 - Ти.

Ніка теж посміхається, скоріше від нервів. Не знаю скільки би тривала наша перепалка, але раптом Ніка схоплюється.

 - Маша! Де Маша?!

Бляха, точно. Вероніка була ж не одна. Тільки куди зникла її подруга? Потрібна наглянути ще за Машою.

 - Зараз знайдемо!

Кажу, беру її за руку переплітаючи наші пальці і тягну за собою. Помічаю, що хоче заперечити, та я не дозволяю того зробити.

Машу знаходимо досить швидко. Вона розмовляє з незнайомим мені чоловіком. Зі спини не впізнаю, хто це.

Раптом Маша переводить на нас з Нікою здивований погляд і покидає свого співрозмовника. Підійшовши ближче, роз'єднує, хапає по під руки і тягне до виходу.