Марго Л. Стедман - Світло між двох океанів, Марго Л. Стедман
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Людина має певні межі того, що може витримати. Він бачив це досить часто. Відважні хлопці були готові завдати фрицам страху й переживали обстріли, сніг, воші та бруд іноді роками, а потім щось у них просто ламалося, і вони закривалися в собі так глибоко, що їх ніхто не міг зачепити. Або розверталися до вас, ішли на вас із багнетом, сміючись, як маніяки, і плачучи водночас. Боже милий, він подумав про свій стан перед тим, як усе було скінчено…
Хто він такий, щоб судити Ізабель? Вона просто дійшла до межі, от і все. У кожного є такий рубіж. У всіх. І, забравши від неї Люсі, він довів дружину до цього.
Пізно вночі Септимус Поттс стягнув черевики й поворушив пальцями ніг у тонких вовняних шкарпетках. Він застогнав від знайомого хрусту в спині. Чоловік сидів збоку на твердому евкаліптовому ліжку, вирізьбленому з дерева, зрубаного в його лісі. Єдиним звуком у величезній кімнаті було цокання дорожнього годинника на тумбочці. Оглядаючи свою розкішну спальню — накрохмалена білизна, виблискуючі меблі, портрет покійної дружини Еллен — при світлі електричних ламп, затінених матовими рожевими абажурами, він зітхнув. Образ його онуки, засмученої та переляканої, і досі стояв перед очима. Маленька Ґрейс, яку всі, крім Ханни, вважали мертвою. Життя. Хто ж знав, що все так обернеться?
Це горе, цей відчай через утрату матері… Він ніколи не думав, що побачить щось подібне знову після смерті Еллен, поки не зіткнувся зі своєю онукою в саду. Коли чоловік подумав, що життя зіграло з ним усі можливі жарти, воно, як злий шулер, витягнуло нову карту. Септимус знав, через що тепер проходить дівчинка. У його душу закралися сумніви. Можливо… це було надто жорстоко — тримати її подалі від тієї Шерборн…
Поттс ізнову подивився на портрет Еллен. У Ґрейс була така сама лінія підборіддя. Може, вона виросте такою ж красунею, як її бабуся. У мріях він перенісся у всі наступні святкування Різдва та днів народження. Єдине, чого хотів, — щаслива сім’я. Він згадав мученицьке обличчя Ханни, з провиною подумав, що такий же вигляд був у неї, коли він намагався перешкодити їй вийти заміж за Френка.
Ні, дитині місце тут, у її справжній родині. З неї пилинки здуватимуть. Поступово вона звикне до справжнього дому та рідної матері. Тільки б Ханна змогла все це витримати.
Поттс відчув, як з його очей бризнули сльози, і ледь стримував гнів. Хтось повинен за це заплатити. Хтось має страждати так, як увесь цей час страждала його донька. Як можна було знайти немовлятко й залишити собі наче сувенір?
Чоловік відкинув нав’язливі сумніви. Він не міг змінити минуле й роки, коли відмовлявся визнати існування Френка, але може зробити щось для Ханни тепер. Шерборни будуть покарані. Він про це подбає.
Поттс вимкнув лампу, спостерігаючи, як у місячному світлі поблискувала срібна рамка фотографії Еллен, і відкинув думки про те, що ж у цю ніч відчували Ґрейсмарки.
Розділ 27
Відколи Ізабель повернулася, вона постійно ловила себе на тому, що шукає Люсі. Де ж вона могла подітися? Чи не час їй спати? Що приготувати їй на обід? Тоді мозок жінки виправляв її, нагадував про те, що трапилося, і вона проходила через біль втрати знову й знов. Що відбувалося з її дочкою? Хто годував її? Роздягав? Люсі, напевне, зовсім розгублена.
Згадка про обличчя дівчинки, коли та була змушена проковтнути гірке снодійне, здушила горло Ізабель. Вона спробувала стерти це іншими спогадами: Люсі гралася в піску; Люсі, тримаючись за ніс, стрибнула у воду; її обличчя, коли вона спала вночі, спокійне, безтурботне, досконале. Немає більш дивовижного видовища у світі, ніж ваша дитина під час сну. Усе тіло Ізабель несло на собі відбитки дівчинки: пальці пам’ятали гладкість її волосся, коли вона розчісувала його, стегна — вагу дівчинки й те, як міцно вона охоплювала ногами мамину талію; Ізабель пам’ятала теплу м’якість її щік.
Поки вона жила цими спогадами, шукала в них відраду, як нектар у квітах, котрі в’янули, над нею нависало щось темне, щось, на що вона боялася поглянути. Воно приходило до неї в снах, розпливчасте й жахливе. Воно кликало її: «Ізі! Ізі, любове моя…» Але вона не могла повернутися до нього й струшувала плечима, ніби боячись, що її схоплять. Задихаючись, жінка прокидалася з болем у животі.
У той же час батьки Ізабель сприйняли її мовчання за недоречну відданість. «Мені нічого сказати» — були єдині її слова того дня, коли вона вперше прийшла додому, і вона повторювала їх щоразу, коли Білл і Віолетта робили спроби заговорити про Тома і те, що сталося.
Камери в поліційному відділку, як правило, служили для того, щоб дати можливість п’яним проспатися або заспокоїти розгніваного чоловіка й узяти з нього обіцянку не вирішувати все кулаками. Досить часто чергові навіть не замикали двері камери, а якщо на їхній зміні був хтось, кого вони знали, нерідко тягнули його до кабінету, щоб скоротати час за грою в карти, чудово знаючи, що ув’язнений не втече.
Сьогодні Гаррі Ґарстоун був особливо схвильований, адже нарешті він охороняв серйозного злочинця. Він і досі нервував через те, що його не було на нічному чергуванні рік тому, коли привезли Боба Гітчинґа з Керридейла. Відтоді як той хлопець повернувся з Ґалліполі, він мав проблеми з головою. Коли посперечався через материн заповіт із братом, що ґаздував на сусідній фермі, то взяв сікач для м’яса і зарубав його. Для нього це закінчилося шибеницею.
Отож тепер Ґарстоун насолоджувався дотриманням процедури. Він дістав інструкцію про порядок та умови утримання засуджених, узятих під варту, щоб перевірити, чи додержувався сам букви закону.
Ральф попросив побачитися з Томом, і констебль показово заглянув до інструкції, поцвікав зубами й, крутячи своєю квадратною щелепою, сказав:
— Шкода, капітане Еддикоте. Я хотів би дозволити вам, але тут написано…
— Не розказуй мені дурниць, Гаррі Ґарстоуне, або я поговорю з твоєю матір’ю.
— Однак тут чітко написано…
Стіни відділку були тонкими, тому констебля перервав голос Вернона Накі, котрий навіть не виходив зі свого кабінету:
— Не мудруй, Ґарстоуне. Ув’язнений — доглядач маяка, а не Нед Келлі[12]. Впусти відвідувача.
Пониклий констебль на знак протесту сердито дзенькав ключами, поки відчиняв замкнені двері та вів Ральфа вниз сходами і якимось темним коридором аж до камер, обгороджених ґратами. В одній з них
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світло між двох океанів, Марго Л. Стедман», після закриття браузера.
