Олег Говда - Королівство у спадок, Олег Говда

— Обережно, мій принце... — маг узяв мене за руку і смикнув до себе. — Щит вас ще не визнав за господаря.

— Що? — не зрозумів я одразу. — В сенсі? Це ж щит, а не зброя.

— В умілих руках усе зброя… — повчально промовив маг. — І тим паче «Гладь ставка». Пам'ятаєте, що я вам казав про сім магічних речей? Зараз удача усміхнулася вам вдруге. Знайомтеся... і спробуйте потоваришувати. А ми з Аристархом, поки чимось іншими займемося. У цій справі чужі очі зайві. Як закінчите, подумайте про мене, я відчую.

— Потоваришувати? Зі щитом?

— А що таке? — скинув брови метр Ігнаціус. — Хіба ви не хочете, щоб у бою вас прикривав друг?

— Але…

Продовжувати не мало сенсу, у кабінеті вже нікого не було. Тільки я і русалка на щиті.

— Ну, привіт. Мої вітання і таке інше…

О-хо-хо... Маразм міцніє, а шизуха косить наші ряди.

Здалося чи хвіст ворухнувся?

— От і треба було на нього дивитися, а не на цицьки вирячитися. А як на них не вирячитися, якщо їх так викарбували, що живі від заздрості обвиснуть? Шедевр та мрія чоловіка. Отак, мабуть, і стають фетишистами.

Зараза, я все це вголос говорив, чи так голосно думав, що русалка почула? В кожному разі, зеленоока дівчина з хвостом раптом виявилася повернутою до мене у профіль і руками, схрещеними на грудях. До речі, профіль теж не підкачав. Так, майстер розумівся на жіночій красі. Не здивуюсь, якщо це не політ фантазії, а чиясь кохана.

В очах русалки майнуло щось… І усмішка на обличчі сховалась під вуаллю смутку. Ось-ось сльози на очах виступлять. А я ненавиджу, коли дівчата сумують і тим більше, коли плачуть. Треба терміново відволікти… Забалакати, тобто.

— Мене Миколою звуть… Ніколаїс, по тутешньому. І я теє… принц, загалом. Робота така і посада. Знаєш, взагалі-то, я тут випадково опинився. Ще зовсім недавно навіть і не думав, що колись потраплю у світ, де магія така ж звична, як у моєму світі… електрика, наприклад. Не знаєш, що таке електрика? О, це дуже цікаво. Електрика, якщо вірити Вікі — це сукупність явищ, зумовлених існуванням, взаємодією та рухом електричних зарядів.

Сум у погляді поступово почав змінюватися деяким здивуванням.

— Не знаєш, що таке «Віка»? Та воно тобі й ні до чого... На чому я зупинився? Ах, так… На тому, що опинився у зовсім чужому світі. Один, як палець! І мені так сиротливо. Без рідних, близьких, друзів... Хоч на місяць вий... А попереду стільки справ. Небезпечних... Королівство в біді, і, крім мене, його ніхто не врятує.

Русалка дивилася зацікавлено.

— Не обманюватиму тебе, кохана дівчина в мене вже є. А ось справжніх друзів — таких, щоби разом хоч у вогонь, хоч у воду — на пальцях перерахувати. Талісман… — приклав руку до грудей. — Меч… — долоня ковзнула на оголів'я, яке вдячно озвалося теплом. — І все…

Я глибоко зітхнув і трохи помовчав. Потім зітхнув ще раз і несміливо спитав:

— Як гадаєш… ми могли б потоваришувати?

Зеленоока нічого не відповіла, але від щита на мене повіяло такою приємною, легкою прохолодою, про яку найбільше мрієш у літній гарячий полудень, особливо, якщо спека застане в дорозі.

— Дякую… Я вмію цінувати дружбу і твою довіру не зраджу.

Завершуючи угоди, простяг руку і злегка погладив русалку по оголеному плічку.

— Обіцяю…

І, щоб не наговорити зайвого, тут же подумки покликав мага.

Метр Ігнаціус не забарився. З'явився в кабінеті так швидко, наче за дверима стояв. Дворецького теж притяг. Окинув чіпким поглядом мізансцену і задоволено кивнув.

— Гм, а ви, юначе, подобаєтеся мені дедалі більше…

Аристарх здавлено охнув.

— Ваша високосте… — хутко виправився маг. — Отже, наскільки я бачу, «Гладь ставка» погодилася стати вашою супутницею? Що ж, це чудово. Тому що, ще сьогодні, саме вона вам знадобиться. Але спершу, якщо не заперечуєте, давайте проводимо Леонідію. Амазонка вже зібралася і готова в дорогу. Хочете щось сказати дівчині перед розлукою? Чи ви більш розсудливі і не вважаєте проблемою — не бачитися кілька діб? Тоді… — він підняв руки.

— Стій. Прощатись я не збираюся. А побажати щасливої ​​дороги хочу. Розумію, що магу, який живе сотні років — кілька днів здається миттю. Але інший мудрець радив інакше. — і процитував строфу з вірша Кочеткова: — З коханими не розлучайтеся, всією кров'ю проростайте в них. І кожен раз навік прощайтесь… Коли ідете хоч на мить!

Маг здивовано закліпав очима, потім помітив, що я дивлюся не на нього, а на щит і кивнув:

— Ви маєте рацію, мій принце. Перепрошую… — і вже наступної секунди я стояв поряд з Лією.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно