Василь Головачов - Непрохані гості, Василь Головачов

і прикрити Землю! Прикрити Землю!

— Виконую, — глухо мовив Корж.

— Флот-три, спробуйте знищити Демона залпом ходових, — наказав батько.

Командуючий третім флотом відповів через хвилину:

— Готові.

— Залп!

Мовби світляний дощ хлинув на вогняне горнило чужої битви. Тягар проник у тіло, душевний тягар і біль у нервових вузлах, потемніло в очах. Страшний ТФ-удар, який розриває на кварки елементарні частки!..

І раптом чужорідний голос у мозку, саме у мозку:

— Знову заважають… мошкара… марно пояснювати… не знають, не допоможуть… довго не утримаю, мошкара не поможе… не знає, як допомогти… різні, інші, зовсім чужі… боляче… боляче… боляче… — Дедалі слабкіше і слабкіше, і нарешті зовсім стихло.

Нічого. Тихо! І солодко ниє голова, мовби настала реакція на минаючий біль нерозуміння…

Телесенсорний контакт! З ким? З “інспектором”? Але чому він так зневажливо? Це ж ми мошкара, ми заважаємо! Ми чужі! Чому ж він не звернувся по допомогу прямо, не пояснив, як допомогти? Давно справилися б з Демоном разом, гуртом. Нехай у його світі справи йдуть не блискуче, повторюючи минуле Землі, але ж завжди можна знайти спільну мову, досягнути взаєморозуміння, треба тільки захотіти! Мав рацію Ян: це помилка, що цивілізації, могутні у масштабах зоряних систем, неодмінно стоять вище за нормами моралі й етики. Чи я спрощую?…

— Стій! — тихо сказав я, ще не впевнений у правильності рішення.

— Стоп по вертикалі! — передав наказ пілотам Корж.

Крейсер повис на межі голубої безодні атмосфери: двісті кілометрів до земної тверді і безкінечність од неї.

— Висаджуй екіпажі на модулі. Командир крейсера глянув на мене, потім на Лапарру.

— Під нами Земля, — сказав я, — Розумієш, Гришо? Не можна допустити, щоб Демона увімкнули чужі!

Лапарра і Корж дивилися тепер на мене обидва, але по-різному: в очах Яна не було запитання, він усе зрозумів.

— Ми увімкнемо Джина самі, - сказав я скоріше для себе, ніж для інших. — Нехай вони недобрі, злі, хоч байдужість — найгірше зі всього, що тільки можна зустріти. І все ж у мене є надія — не так уже вони байдужі, інакше не здійснили б спроби відновити зруйнований Демоном Торжок. Нехай вони чужі й не відають, що коять, але ж ми — люди! Шанс невеликий, тому висаджуй екіпаж, ми впораємося втрьох.

— А потім?

— Потім знайдемо “око” Демона, розженемося, увімкнемо посилювачі емоцій і — по Демону! Ти вмієш ненавидіти?

— Не знаю, — засумнівався Корж, — не пробував.

— Зможеш! — упевнено сказав Лапарра, — Згадай загиблих! І якщо не ми, то хто ж? Знаєш, — звернувся він до мене, — дивне відчуття-у мене зовсім не болить голова!

Ми висадили екіпаж крейсера — двадцять сім осіб, відшукали в надрах вантажного відсіку привезену Лапаррою біоапаратуру, перенесли посилювачі емоцій у рубку, підключили, начепили на себе емкани, випили по ковтку УсилиРа — все це в лихоманковому поспіху, майже рефлекторно, не думаючи.

Лапарра зайняв місце бортінженера, я — інженера захисту, Корж сів у крісло пілота і націлив крейсер на анігіляційне вогнище, запалене непроханими гостями в небезпечній близькості від Землі.

Щось гукали Первицький, Інджич, Калашников… Батько сказав лише одне слово: “Синку!” — і замовк, і я був вдячний йому за все, що він не сказав.

Гришо Корж, я майже не знаю тебе, бо ми познайомилися вранці, але мені приємно, що ти пішов зі мною мовчки, усвідомлюючи, на що ідеш. Яну я також був вдячний, але інакше: скоріш я здивувався б, якби його не було поруч.

Ми вийшли точно над пекельним вогнищем. Демон перебував у його центрі, байдужий до всього, що відбувалося навколо.

— На абордаж! — закричав раптом Корж з веселою злістю, стискуючи мою руку до болю. — В ТФ-режимі! Вперед, джентльмени! Ух, який я лютий! Три чоловіки в крейсері спас-флоту на сундук мертвяка! Йо-хо-хо!

Це було не те, що вимагалося, але вчитися ненавидіти було вже ніколи..

Унизу в золотому мареві раптом виникла чорна діра — мовби з пекла визирнув диявол! “Око” Демона!

“Таран, — подумав я, — ось як це називається. — Таран, а не абордаж!”

Я згадав, як люди, мої далекі пращури, у сорок першому році двадцятого століття йшли на своїх недосконалих машинах на таран, ризикуючи життям, свідомо, в ім’я врятування інших, заради життя на Землі. Вони змогли це зробити ціною власного життя. Чи зможеш ти, Гнате Ромашин? Чи зумієш ти любити і ненавидіти, радіти і страждати?..

Невже Демон — мій фатум, доля?

Ну, тримайтеся, демони!

Короткий шлях у падаючих зірок…

1

Брифінг — інструктаж, коротка нарада представників преси, на якій повідомляється позиція уряду з даного питання.

(обратно) 2

Чеширський Кіт — персонаж казки Л. Керрола “Аліса в країні чудес”; щось невловиме, яке раптово з являється і так само раптово зникає.

(обратно) 3

СПАС — станція прийому аварійних сигналів.

(обратно)
Оглавление Василь Головачов НЕПРОХАНІ ГОСТІ ПРОЛОГ ВІТОЛЬД СОСНОВСЬКИЙ, стажист відділу безпеки УАРС Інформація до розслідування. Заповідник Ховенвіп, січень 21 — 308 ГНАТ РОМАШИН,