Маріо Пьюзо - Сицилієць

не міг дотягнутися. Але Ґільяно всміхнувся їй, зняв свого важкого кожуха та зброю й поклав їх на скриню, у якій вона тримала дрова.

Щоб нагріти воду й наповнити жерстяну ванну, знадобився час. Поки вони чекали, Ла Венера приготувала йому кави й вивчала його. Красивий, немов янгол, однак її цим не обдурити. Її чоловік теж був красивий і вбивав людей. Вона з гіркотою подумала, що кулі, які його вбили, зробили його доволі огидним; любити чоловіче обличчя було нерозумно, не на Сицилії. О, як вона ридала тоді… Але потай відчувала величезне полегшення. Відколи чоловік став бандитом, він напевно мав померти, і щодня вона чекала, сподіваючись, що помре він у горах чи в якомусь далекому містечку. Та його застрелили при ній. І відтоді вона не могла позбутися сорому, не від того, що він був бандит, а від його безславної, невідважної смерті. Він здався, благав милосердя в карабінерів, і вони розстріляли його просто перед нею. Дякувати Богу, дочка не бачила смерті батька: мала милість від Христа.

Жінка помітила, що Турі Ґільяно дивиться на неї і його обличчя сяє — таке сяйво в усіх чоловіків видає жагу, вона це добре знала. Послідовники її чоловіка часто так на неї дивилися. Та Ла Венера була певна, що Турі не намагатиметься спокусити її з поваги до своєї матері, з поваги до її жертви заради побудови тунелю.

Вона вийшла з кухні до невеликої вітальні, щоб він міг помитися на самоті. Коли вона вийшла, Ґільяно роздягнувся й ступив у воду. Саме оголення, коли поблизу була жінка, було для нього чимось еротичним. Він ретельно вимився й вбрався в одяг її чоловіка. Штани були трохи закороткі, а сорочка завузька в грудях, тож довелося лишити верхні ґудзики розстібнутими. Рушники, які Ла Венера гріла біля плити, були трохи більші за ганчірки, витертися насухо він не зміг і вперше усвідомив, якою бідною вона була, тож вирішив допомагати їй грошима через матір.

Турі гукнув жінці, що вже вдягнувся, і вона повернулася до кухні. Подивилася на нього й мовила:

— Ти не вимив голову, у тебе там наче гекони гніздяться.

Це пролунало доволі грубо, але приязно, тож Ґільяно не образився. Ла Венера, наче бабуся, провела руками по його брудній голові, тоді відвела його за руку до вмивальника.

Він відчув тепло там, де його голови торкнулася її рука. Швидко підставив голову під кран, жінка промила йому волосся, намилила жовтим кухонним милом: іншого в неї не було. Роблячи це, вона терлася об нього тілом і ногами, і він відчув раптове бажання охопити руками її груди, її м’який живіт.

Вимивши волосся Ґільяно, Ла Венера посадила його на один із чорних емальованих кухонних стільців і ретельно витерла його грубим, подраним рушником. Волосся в Турі так відросло, що закривало комір сорочки.

— Ти схожий на одного з тих англійських лордів-розбійників у кіно, — мовила жінка. — Треба тебе підстригти, але не на кухні. Усі каструлі будуть у волоссі, зіпсують тобі обід. Ходімо до іншої кімнати.

Ґільяно був вражений її непохитністю. Вона перебрала на себе роль матері або тітки наче для того, щоб не виказати ніжніших почуттів. Він був свідомий підтексту плоті, але був насторожі через свою недосвідченість: не хотів виглядати дурнем. То було схоже на партизанську війну, яку вів у горах; він не видасть себе, поки обставини не будуть йому на руку. Це була нерозвідана територія. Але через останній рік, проведений у командуванні та вбивствах, природний хлопчачий страх більше скидався на щось несерйозне, і можливість дістати відкоша від жінки не так паралізувала його его. Та й, попри свою репутацію невинного, він ходив до повій у Палермо разом із друзями. Але це було до того, як він став вигнанцем і набув гідності ватажка бандитів і романтичного героя, який ніколи б так не вчинив.

Ла Венера провела його до невеличкої вітальні, заставленої м’якими меблями з маленькими столами з чорними сполірованими стільницями. На столах були розставлені фотографії її загиблого чоловіка та померлої дитини разом та окремо. На деяких світлинах Ла Венера була разом із родиною. Фотографії, тоновані сепією, забрано в чорні овальні рамки. Ґільяно був здивований тим, якою красунею була Ла Венера в ці молодші, щасливіші дні, особливо вбрана в гарненький одяг, який годився для молодої жінки. Її офіційний портрет, на якому вона була вбрана в темно-червону сукню, вразив його в саме серце. Йому спав на думку її чоловік і те, скільки злочинів він мав скоїти, щоб привезти їй таку витончену річ.

— Не дивися на знімки, — сумно всміхнулася Ла Венера. — То були часи, коли я вважала, що світ може дати мені щастя.

Турі зрозумів, що вона привела його сюди почасти саме для того, щоб він їх побачив.

Жінка ногою висунула з кутка кімнати маленького стільчика, Ґільяно сів на нього. З гарненької скриньки, обтягнутої шкірою й оздобленої золотими нитками, вона дістала ножиці, бритву й гребінець, — їх бандит Канделерія якось приніс додому на Різдво, — тоді пішла до спальні й винесла звідти білу тканину, якою прикрила Ґільяно плечі, і дерев’яну миску, що поставила на стіл поряд із собою. Повз будинок проїхав джип.

— Принести твою зброю з кухні? — спитала Ла Венера. — Може, так тобі буде зручніше?

Ґільяно спокійно подивився на неї. Він здавався цілковито незворушним, не хотів турбувати її. Вони обоє знали, що той джип був повний карабінерів і саме їхав до будинку Ґільяно. Але він знав іще дві речі: якщо карабінери прийдуть сюди й спробують вибити замкнені двері, Пішотта зі своїми людьми їх переб’ють; і перш ніж вийти з кухні, він пересунув пічку так, щоб ніхто не міг підняти люк.

Він лагідно торкнувся руки жінки.

— Ні, зброя тут мені не потрібна. Якщо ти не захочеш перерізати мені горло бритвою.