Ренделі Фрейкс - Термінатор

Два приятелі Роберта нервово захихотіли.

У першу мить незнайомець ніяк не відреагував на ці слова, потім ввічливо, але без жодних емоцій, мовив:

— Мені потрібен твій одяг, взуття і твій мотоцикл.

Роберт примружився, озирнувся на своїх друзяк. Ті очікувально дивилися на нього. І тоді Роберт вирішив влаштувати невеличку виставу. Він зробив глибоку затяжку, таку глибоку, що кінчик сигарети розпікся до червоного жару, потім повернувся до незнайомця:

— Ти забув сказати «будь ласка»!

Приятелі знову захихотіли, цього разу голосніше й упевненіше. Вони відчували, що голий хлопець у бійку не полізе. Попри м’язисте тіло, він стоїть як йолоп, і вираз обличчя у нього ідіотський. Напевне, псих.

А психів Роберт не любив. Вони нагадували йому про власного придуркуватого татуся, і тому не терпілося продовжити гру. Почулося тихе шипіння, яке буває, коли на сковорідці смажиться омлет. Потім повисла гнітюча тиша.

Саме ця тиша вивела Дейна із задуми. Піднявши голову, він з подивом побачив голого відвідувача. У грудях людини зяяв обвуглений отвір, який до того ще й димів, але сам він, як не дивно, не виявляв жодних ознак болю. Далі все сталося так швидко, що здалося Дейнові майже нереальним. Майже…

Гола людина спокійно протягнула руку і стиснула нею Роберта. Мотоцикліст відчув, як неймовірно сильні, мов кліщі, пальці буквально рвуть його тіло, і зарепетував на всю силу своїх легенів.

Один із приятелів Роберта схопив за тонкий кінець кий і розмахнувся ним. Кий описав широку дугу і, вдарившись об потилицю незнайомця, розламався навпіл.

Неймовірно, але оголений чоловік не відреагував і на цей удар. Навіть оком не зморгнув. Не випускаючи Роберта, він відвів руку назад, ухопив більярдного вояка за полу куртки й пожбурив у вікно. Шибка розлетілася, і той важко гепнувся на асфальт.

Стрімкий порух — і незнайомець високо підняв Роберта, який важив повних двісті тридцять фунтів, над стійкою бару і жбурнув його через вікно на кухню. Роберт потрапив до величезної жаровні. Розпечений метал обпік йому шкіру, запах паленого рознісся залою. Роберт завив, підскочив і впав на підлогу, качаючись, як величезна палаюча куля.

Третій Робертів приятель замахнувся ножем з шестидюймовим лезом і полоснув незнайомця по обличчю. Той ухопився за гостре, як бритва, лезо голою рукою і вирвав ніж у нападника. Незнайомець умить підкинув ножа в повітрі, перекинув руків’ям до себе і, крутонувшись, пожбурив нападника обличчям просто на шинквас. Лезо ножа блиснуло над поваленою, розпластаною фігурою і з розмаху пришпилило плече нападника до стійки.

Дейн і оком не встиг моргнути, як усе було закінчено. Він був настільки вражений, що не міг рухатися й лише спостерігав, як голий чоловік зайшов за стійку бару, відтіснив плечем Ллойда і вирушив до кухні.

Справа була не тільки в тому, що все сталося так швидко. І навіть не в тому, що велетень був, очевидно, крутішим за цих трьох дуже крутих хлопців. Вражала страшна, нічим не пояснювана холодна жорстокість незнайомця. Він однозначно був несповна розуму. А з ненормальним, та ще й з таким жорстоким, жарти погані!

В усякому разі кухар-мексиканець вважав саме так — він з переляку відступив від незнайомця, що попрямував просто до Роберта, який, лаючись, корчився від болю на підлозі. Коли на нього впала величезна тінь, мотоцикліст підняв очі. Завиваючи як поранена тварина, спробував витягти із внутрішньої кишені потертої шкіряної куртки кольт 45-го калібру військового зразка. Але його мало не до кісток обпечені пальці не могли натиснути на спусковий гачок. Незнайомець вдарив його по руці — недбало, мов муху прибив, і нахилився по зброю. Жах охопив Роберта, коли він побачив, як незнайомець підняв пістолета. Він і не думав цілитися в Роберта — його зацікавила сама зброя. Протягом секунди, яку електронний мозок продовжив до неймовірних розмірів, він вивчав калібр і робочий стан пістолета. Судячи з усього, йому на думку не спало стріляти в людину, яка лежала на підлозі. Жертва на деякий час вийшла з ладу. Знищення її означало б недоцільне використання сили, надлишкові витрати енергії. Йому потрібно було лише те, чого він вимагав від Роберта на самому початку. Не більше. Він дивився на людину, що непорушно лежала на підлозі, позбавленим будь-якого виразу поглядом.

Мотоцикліст здригнувся, його мозок гарячковито запрацював, намагаючись знайти вихід. Питання про подальший опір відпало саме по собі. Тепер, коли голий придурок з такою легкістю відібрав у нього пістолет, опиратися безглуздо. Немає вибору. Ледве ворушачи рукою, на якій вже почав надиматися пухир, і кривлячись від нестерпного болю, поліз до кишені за ключами від мотоцикла. Жбурнувши їх до ніг придуркові, Роберт почав знімати куртку, кусаючи губу від пекельного болю у зламаному ребрі.

Дейн збирався було залишити залу, але незнайомець вийшов із кухні, одягнений у чорну шкіряну куртку мотоцикліста, шкіряні штани й важкі бутси з грубими рангами. Немов знущаючись з людей, він попрямував до групки відвідувачів, які оточили все ще пришпиленого до стійки чоловіка, що жалібно стогнав. Перед ним усі як один розступалися. Проходячи повз нього, здоровань рвучко висмикнув ножа з плеча заюшеного кров’ю, оскаженілого від болю чоловіка — той відразу звалився на підлогу, — а потім так само спокійно попрямував до дверей. Ніхто не наважився стати йому на заваді. Коли він проходив повз Дейна, той, тремтячи зі страху, процідив: «Доброго вечора». Незнайомець повернув до нього голову, яка була немов на шарнірах. Його скляний погляд на якусь мить затримався на Дейнові, але ця мить видалася останньому вічністю. Підійшовши до дверей, незнайомець штовхнув їх і вийшов. Двері з гуркотом зачинилися.

Дейн здригнувся і витер з лоба піт. О боже, невже все скінчилося?!

Містер Шорт підійшов до вікна, ледве пересуваючи ноги. Решта відвідувачів мовчки потяглися за ним. Вони перелякано спостерігали, як незнайомець перетнув майданчик для паркування, прямуючи до мотоциклів. Один лише Ллойд не поспішав приєднатися до роззяв. Він подивився на мотоцикліста, який лежав на підлозі у калюжі крові, стягнув з себе фартуха, метнувся за стійку бару і схопив якийсь предмет, схований у загашнику.

* * *

Тим часом незнайомець підійшов до мотоциклів. Засунувши за пояса кольт, спробував завести той, що був найближче до нього. Ключ не підходив. Не виказуючи ані роздратування, ані хвилювання, здоровань повернувся до сусіднього мотоцикла. Ключ одразу підійшов. Він перекинув ногу через сидіння «харлея 1380». За такий мотоцикл справжній поціновувач відвалив би чималі гроші! Прибулець добре знав, Що йому треба. Він міг би не змигнувши оком викласти вичерпну характеристику кожного блока й кожної