Юшманов В В - Мольфар і Навка, Юшманов В В

Несподіванка. У конику сиділи пес та кіт! Як вони там опинилися? Що треба робити? Домовика треба прохати про допомогу. Чи русалку? Вот невдача! Як вони потрапили у човен? У звірят була власна думка. Собак категорично відмовився відпускати мене наодинці. Без його допомоги ми нічого не знайдемо. Як шукачу йому немає рівні. Тобто треба змиритися. Носити не потрібно.  Має чотири лапи. Чім до землі ближче ніс — тим краще!

Кіт вторить собаці. Але каже, що пса треба боронити. Він заверши із пацюка, яких під землею чимало. Та ще Змій. Одного він товариша не відпустить. Та й у темряві він краще орієнтується. Немає ту йому рівні, навіть серед Духів.

Що робити? Сперечатися немає сенсу. Да й потрібно ли? Доля вирішила склад нашого загону. Негоже відмовлятися. Цікаво виходить. Без животинок у власній справі не можу. Натураліст та Мольфар з’єдналися у мені? Маємо власний почерк.

Безумовно, допомога чотирилапих неоціненна. Сподіваюсь, до бійки справа не дійде. Вони ж у саме пекло полізуть! Особливо собак, він безбашений. Встигнути б врятувати. 

 

Місце входу описувати не буду. Діггерів із гіпертрофованою цікавістю у нас вистачає.  Відьма знайшла та показали дійсно унікальний прохід. Схоже, ним давно не користувалися. Наш загін вишукався наступним чином. Першим йшов собак. За ним Кікімора, яка для походу надягла камуфляжний комбінезон. Як Дух, вона випромінювала світло, що допомагало песику. За Кірою йшов кіт. За ними я. Хвилююсь за хвостатих  допомичників. Відповідальність моя. За мною йшла Навка. Вона також трохи сяяла, що показувало дорогу Ларисі. Замикав ходу Окулярник. Як військовий, він вважав, що охорона тилу — його головний обов’язок.

За кожні пів години ми зупинялися. Треба передохнути. Де наш шаг, хвостаті роблять кілька. Тобто втомлюються скоріше. Згадав уроки Лелету та намагався побачити сліди. Немає! Лише нечасті золоті краплі. Тойчик впевнено йшов за ними.

Відстань під землею визначити важко. Саме нам, мешканцям лісу. Мабуть, подолали кілька кілометрів. Неочікувано собак сів. Він нюхав повітря, але нікуди не йшов. Втратив сліди? Так, золоті краплі зниклі. Прийшли? Де Змій? Треба шукати прохід. Ми придивлялися до оточення. Раптом Кікімора відкрила прохід у стіні, за типом заповідного, та, видав радісний вереск, рушила всередину. Дивно, але хвостики не пішли за нею. Навпаки, Кіт, здибивши шерсть, на образному рівні транслював: НЕБЕЗПЕКА!

Окулярник, як справжній охоронець оглядав прохід. Щось його цікавило, чи бачив знайоме? Нарешті він промовив:

Дивна річ, на! Мене тягне у середину. Треба мати силу, щоб противитися, на. Маємо пастку? Не заходьте! Спробую самотужки нашу подругу достати. Мольфаре! Не кидай нас. Мене лячно. Не можна залишати дівчину одну. Ми ж — загін! Та й не відчуваю небезпеки. Мабуть, вона лише для Духів. Кажи, що побачиш, на. Я, майже, зрозумів: з чим маємо справу. Маєш рацію, для тебе небезпеки немає, на. Добре. Мата! Допоможі хлопцю бачити. Мабуть, за руку возьми.

Я увійшов в цій небезпечний схрон. Побачив звичайну печеру зі сталактитами та сталагнатами. Мальовничий вигляд! Вода заливала дно. Кікімора знаходилася трохи далі, у самої калюжі. Вона не мала змоги підняти, навіть, ноги. Рідина її засмоктує.

Здогадався, на!  Це акумулятор. Природа творить дива! Чіпай її та виходь, на. Для тебе немає загрози. Електроліт не має бути занадто токсичним, на. Який ще акумулятор? У печері. Залізо-повітряний, на. Я подібні пастки на кладовищах ставив. Душі застрявали, на. Добре. Я швидко.

Захопив Кіру ментальними руками та викинув її у колідор. Потім вийшов сам. Як зачинити пастку? Енергетичні кульки! Створив білу та кинув у середину. Тріск та прохід зник. Коротке замикання? Поки розмірковував щодо акумулятора у печері: звідки він взявся та чи дійсно це природне явище, трапилось неочікуване: кіт вдарив лапою Кікімору. Дівчина заверещала. Потрапив? Як це так? Він — жива істота, а вона — Дух. Схоже “Новий світ” для котів є звичайним.

Мольфаре! Чого він? Мене боляче. Утримати розлюченого кота ще нікому не вдавалося. Він пояснює, що не можна кидати товаришів. Я ж лише увійшла. Ти кинула собака, а повинна була йому допомагати. Потрапила у халепу та нас могла навести на небезпеку. Тому кіт й лютує. Я вже зрозуміла. Добре. Не треба мене пиляти. Дивись. Кіт та собак разом із дитинства. Останній, можна казати, виховував патлатого. Вони друзі. Подібних не знайти. Кіт показує власне відношення щодо твоєї неповаги до песика. 

Кікімора хоч й дух, але жіночого роду. Нема потреби у додаткових поясненнях. Нутром чує. Вона опустилася на коліна, щоб бути ближче до кота та промовила:

Котику, братику, пробач мене. Я винна. Визнаю провину та обіцяю більш так не робити. Залишаємося друзями?

Тваринки заспокоюємося. Конфлікт вмер не розпочавшись. Але ми втратили слід! Щось треба робити. Вся надія на Ларису! Я намагався називати її Матою, так для Окулярника звично.

Мата! Схоже без тебе, тобто твоїх чар не можна. Маю чаклувати? Це небезпечно для оточення. Будь ласка, відійдіть якомога далі та, щоб не побачили, не намагайтеся увійти в коло. Краще не дивиться, але це неможливо. Не підходьте до мене, поки не покличу!

Відьма за роботою! Вперше бачу. Дійсно, моторошне видовище. З початку вона намалювало коло та руни. Увійшла всередину. Невідомі сили завихрювалися поруч із нею. Вони не виходили поза креслення, що Лариса нанесла на підлогу. Вона ними керувала. Вони слухалися. Сама відьма випромінювала золоте світло. Чарівна жінка! Вік би милувався. Але все закінчується. Чаклунство також. Біля Лариси з’явилася золота плямка, розміром із м’яч для тенісу. Ключ? Відьма його повернула та поруч неочікувано почав опускатися люк. Знов з’явилися золоті крапки. Вони вели у середину.

Зачекайте! Треба обрати Сутність, яка перша увійде. Можна я, на? Я у техніці шарю, а тут саме технична споруда. Добре. Намагайся уявляти все, що бачиш. Я та Мата будемо у змозі також побачити твоїми очима. Вже у середині. Дивитися, на.