Мерайя Д Рок - Випадковий свідок, Мерайя Д Рок

Розділ 35

                Ерін Фламмер не могла без роботи. Вагітність, яку вони з чоловіком, так довго відкладали на потім, не змінила її. І нехай фізично їй було важче, а гормони вносили свої корективи в настрій, але бажання працювати в неї не зникло.

                Ще дитиною Ерін вирішила стати на захист закону. Її аналітичний розум та наполегливість, за яку дівчинку дражнили в школі, називаючи «ботаном» чи й іншими образливими прізвиськами, врешті допомогли їй здійснити дитячу мрію. Ерін стала слідчою.

                Шлях кар’єрними сходами був довгим і важким, але дівчина не здавалася після неминучих невдач. Вона постійно вчилася новому, гострячи свій розум, як шеф-кухар – ножа. Її найцінніший робочий інструмент – мозок – давав їй можливість рухатися вперед, аж доки Джексон Малкольм не взяв її до лав своєї команди. І нехай фізично вона програвала добре підготовленому Коліну Сміту, не кажучи вже про Малкольма, але її розум завжди був потрібен команді.

                Вимушено покинувши управління поліції раніше, ніж вона планувала, аби не наражати своє ще ненароджене дитя на небезпеку, Ерін продовжила вивчати матеріали справи спочатку в лікарні, а потім і вдома. Всі файли, які їй передав Адам Фінлі, Ерін вивчила ледь не на пам’ять, а потім шукала деталі, які пропустив Адам.

                В якийсь момент жінці стало здаватися, що вона і є Аннет Мейнсфілд. Ерін намагалася думати, як Аннет, діяти, як Аннет. Вона шукала те, що було цікаво саме Аннет, як журналістці. Щовечора, лягаючи спати, Ерін ставила собі одне єдине питання: чому журналістка так вчепилася в історію сім’ї Монінгів, та їнього протистояння з Фішборнами? Що вона бачила там?

                Все почалося з дохлих корів на пасовиськах, то чому вона почала копати далі? Аж так глибоко, що й сама переїхала в крихітний напів мертвий Девілс-Крік. Що забула висхідна зірка Дакота Дейлі Ньюз в тій глухомані?

                Крок за кроком Ерін рухалась вперед в своєму дивному розслідуванні, аж доки одного сонячного ранку, коли її розбудив голос Віктора, її чоловіка, що долинав із кухні, вона не зрозуміла мотивів Аннет. Відповідь, яка буквально плавала на поверхні, яку вона бачила своїми очима щоранку, прокидаючись поріч із коханим.

                Аннет переїхала в Девілс-Крік не за розслідуванням. Не таємниці привели її в зйомну квартиру маленького містечка, а почуття. Один дзвінок Деборі Тоннер, судмедекспертці,  підтвердив її здогадку. Аннет чекала дитину від Біллі Монінга-старшого. І, ймовірно, єдиного. Отож, в неї був роман з об’єктом її розслідування!

                Невже саме це її вбило? Ревнива дружина, що й сама зраджувала в шлюбі, поскаржилася синам і ті прибрали суперницю? А заодно й помстилися батькові? Потрібно було перевірити цю теорію, перш ніж повідомити про неї Малкольма.

                І Ерін знову засіла за комп’ютер…

                ***

                - Детективе! – місіс Кройк покликала Малкольма з іншого кінця коридору, втомлено спершись рукою на стіну.

                Обличчя старої жінки було втомленим і змученим, а очі зробились іще більш вицвілими і сумними. А ще – червоними, ніби вона плакала. Але, незважаючи на втому, уся її поза була рішучою і напруженою.

                Малкольм поспішив до місіс Кройк. Він вирішив владнати цю справу, перш ніж їхати додому до Ерін. Стара пані була надто втомленою, аби змушувати її чекати.

                - Так, місіс Кройк? – він чемно схилив голову, не знаючи, чого чекати.

                - Віктор казав, що внього є дещо для вас! – стара жінка кивнула на кімнату для переговорів, за дверима якої й досі лунав спокійний голос штатного психолога, який супроводжувався тихими схлипуваннями. – Він має записи Аннет.

                - Мем, ви можете детальніше розповісти? – Малкольм прислухався до звуків із кабінету і пояснив. – Не хочу турбувати Віктора, він і так натерпівся…

                Старенька вдихнула, видихнула. Булло помітно, як важко їй дається хоча би зовнішній спокій. Переживання за Віктора і Джима, що зник, тягарем лежали на її плечах. Та вона зібралася із силами і твердо пояснила.

                - Віктор спостерігав за Аннет. І іноді забирав те, що вона викидала в сміття. Ви маєте зрозуміти…

                - Я ні в якому разі його не засуджую, а зараз навіть вдячний за це! – запевнив Малкольм. – Вбивця забрав усі її документи і записи, тож…

                - А ще малюнки! – перебила його місіс Кройк. – Вона малювала, ця бідолашна дівчинка. І еякі малюнки були на звороті її записів. У Віктора в тій квартирі є деякі її записи, вони заховані під подушкою в його спальні. Ви маєте їх забрати, Віктор сказав, що там дуже важливі речі. – вона на мить замислилась і з сумом додала. – Але це він так вважає, що вони важливі…

                - Мем, ми обов’язково заберемо їх! – Малкольм відчув, що мусить якось підбадьорити і місіс Кройк, і самого Віктора. – Що б там не було, а ці записи важливі для справи, тому я прямо зараз поїду їх і заберу. – він глибоко зітхнув і, врешті, запитав. – Як він?

                - В розпачі. – гірко промовила місіс Кройк. – Він горює через вбивство Аннет і хвилюється за брата. Детективе… Є хоч мізерний шанс?

                - Я не брехатиму вам, мем. – зітхнув Малкольм. – Ми робимо все можливе, але…

                - Я подзвоню матері Віктора. – голос місіс Кройк тремтів від ледь стримуваних сліз. – Вона мусить знати, приїхати… Як мені їй сказати це, детективе?

                Малкольм не мав відповіді на це питання.

                ***

                Сержант Блек чекав на Малкольма біля будинку, де Віктор Морісон знімав собі квартиру. Шеф поліції Девілс-Крік був насупленим і сердитим, було очевидно, що він ледь стримується, аби не плюватися отрутою. Малкольм розумів його почуття: він теж злився. Справа обростала деталями, ніби грудка снігу, що котиться униз схилом пагорба. І магнітом притягувала нові й нові злочини. Навряд чи сержант Блек стикався з чимось подібним в своїй кар’єрі. Глушина тим і хороша, що там майже нічого не трапляється.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍