Раймонд Коурі - Останній тамплієр

Тес поглянула на незнайомку в дзеркалі. Самовпевнена й енергійна блондинка щезла. На її місці з'явилось якесь розвалище — і фізичне, і моральне. Сумнів охопив її свідомість. Пригадуючи події дня, вона піддавала їх ретельному аналізові й картала себе за те, що поставила під загрозу життя матері та доньки.

Послухай-но, Тес, це ж не гра. Ти мусиш зупинитися. І зупинитися негайно.

Коли вона роздяглася, на очі навернулись сльози. Вона стримувала їх, коли заходила у кімнату до Кім, щоб обійняти її, коли поїхав Венс. Вона стримувала нервовий сміх крізь сльози, коли донька легенько відштовхнула її зі словами: «Ой, мамцю, та ти смердиш! Тобі треба добряче вимитися!» Вона стримувала сльози, коли розмовляла по телефону з Рейлі, намагаючись не дати матері та доньці підслухати їхню розмову. Тес не пригадувала, коли плакала востаннє, але тепер просто не могла стриматися. Вона почувалася жахливо і вся тремтіла — і від страху, і від усвідомлення того, що могло статися у найгіршому сценарії розвитку подій.

Змиваючи з себе бруд і сморід, Тес використала проведений у ванній час, щоб обміркувати спосіб вирішення деяких проблем. І серед них була безпека Кім та матері, безпека, яку вона їм тут не могла гарантувати.

На думку їй спала добра ідея.

У халаті на голе тіло і з невисохлим волоссям, вона пішла до матері на кухню.

— Останнім часом я подумувала про те, що непогано було б провести літо у тітоньки Гейзел, — без преамбули заявила Тес.

Гейзел була сестрою її матері. Вона мешкала на невеличкому ранчо поруч із містом Прескот, що в штаті Арізона. Її самотність скрашували кілька дюжин улюблених тваринок.

— Ну як тобі ідея? — Тес не давала матері оговтатися. — Гадаю, що треба їхати туди вже зараз, на Великдень.

— А чому ж ти... — перервалася її мати, а потім продовжила, — ти щось від мене приховуєш, Тес!

— Та нічого я не приховую, — збрехала вона, миттю згадавши про якогось чужинця, котрий забрів до підвалу, шукаючи Венса, про постріли і про здавлений крик.

— Але ж...

Тес знову перервала свою матір.

— Нам усім потрібен відпочинок. Слухай, я теж поїду, гаразд? Я приєднаюся пізніше: мені доведеться узгодити з начальством графік моєї роботи. Але я хочу, щоб ти і Кім поїхали завтра ж.

— Завтра?

— А чому б ні? Ти вже давно хотіла відвідати сестру, а Кім поїде за кілька днів до початку великодніх канікул. Я замовлю квитки, так буде краще — ми уникнемо Великодньої тисняви, — наполягала вона.

— Тес! — Цього разу голос її матері був сердитим і рішучим. — Що все це означає?

На материне роздратування Тес відреагувала нервовою посмішкою: вона вибачиться і все їй пояснить пізніше.

— Це дуже важливо, мамо, — тихо сказала вона.

Ейлін пильно подивилася на свою дочку. Вона завжди бачила її наскрізь, і сьогоднішній день не був винятком.

— Що відбувається, Тес? Тобі загрожує небезпека? Я хочу чесної відповіді — і негайна. Загрожує, чи ні?

Збрехати Тес не могла.

— Не знаю, мабуть, ні. Знаю лише, що в Арізоні, — сказала вона, ухиляючись від прямої відповіді, — нам не загрожуватиме абсолютно нічого.

Мати насупилася. Не на таку відповідь вона чекала.

— Що ж, тоді поїхали з нами завтра.

— Не можу. — Її вигляд і тон голосу не залишали місця для суперечок.

Ейлін глибоко зітхнула, пильно придивляючись до своєї дочки.

— Тес...

— Мамо, я ж сказала — не можу!

Ейлін з незадоволеним виглядом кивнула.

— Але ти приєднаєшся до нас пізніше. Обіцяй мені.

— Обіцяю. Я буду з вами за кілька днів, — сказала Тес і відразу зазнала всепоглинаючого відчуття полегшення.

І цієї миті у двері подзвонили.

— Треба було сказати мені, Тес! Чому ти мені не сказала? — Рейлі від злості місця собі не знаходив. — Ми могли б затримати його після того, як він вийшов з твого будинку, могли б приставити йому «хвоста» — багато чого можна було б зробити. — Рейлі скрушно похитав головою. — Ми прикрили б його і поклали б край цій справі.

Вони розмовляли на подвір'ї за будинком, щоб матір і Кім не почули їхньої розмови. Тес попросила Рейлі, щоб той поводився розважливо і не вимахував войовничо пістолетом, переконавши його, що її родині більше нічого не загрожує. Поставивши Джордано на чатах і викликавши патрульну машину із місцевого відділка поліції, Рейлі зробив побіжний огляд довкола і швидко переконався, що небезпека дійсно минула — як і сказала йому Тес — і ситуація перебуває під контролем.

Вона була у махровому халаті на голе тіло, її довге волосся здавалося темнішим, бо ще не встигло висохнути. Сидячи під великою мальвою, Тес почувалася на диво спокійно — попри ті досаду і лють, які вона збурила в Рейлі. Не в