Рейчел Меддоу - Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу

Таке підвищення вимагало деяких змін у публічній інформації про Сєчіна. Енергетичний сектор був чільною вітриною усіх російських комерційних підприємств. Тож уперше за свою кар’єру Іґор Сєчін був змушений опинитися в центрі уваги. Низка західних урядів й медіа скористалися з цієї можливості, щоб оновити й конкретизувати відомості про Сєчіна у своїх постійно доповнюваних базах із кремлезнавства. Державний департамент США підготував 2008 року ретельний внутрішній звіт «У центрі уваги — Сєчін». Засилля доказів з перевірених джерел в Росії мало нагадували компліменти на адресу Сєчіна: «Брак моральних принципів… користується владою не на благо… підтримує бізнес-імперію, яку захищає Путін, і керує за допомогою хабарів, залякування й компромату». Один з операторів російського нафтового бізнесу заявляв, що Сєчін за часи роботи в Кремлі накопичив статки завбільшки у 14 мільярдів доларів. Колишній заступник міністра енергетики стверджував, що Сєчін на новій посаді перестарався: «Довготермінова гра — не сильний бік Сєчіна». Цей же критик пізніше розширить своє твердження значно красномовнішим висновком: «Сєчін — це не комплексна стратегія, а радше спонтанна дія хижака, крокодила. Що бачить, на те й нападає».

Але Сєчін перестав бути загадковою постаттю на задньому плані. Він був на виду, відомий усьому світові. Журнал «Форбс» розташував його на сорок другій позиції серед найвпливовіших людей планети, на однин рядок вище президента Мєдвєдєва (зупинися на мить, щоб усміхнутися, Іґоре!). Журнал «Тайм» зарезервував за ним місце в щорічному переліку ста найбільш впливових людей світу. Редактори не змогли знайти підстав зарахувати його до категорії «Першовідкривачів», «Лідерів», «Кумирів» чи «Артистів». Тож вони натомість помістили його до «Магнатів», разом з музичним магнатом Джей-Зі, телевізійною продюсеркою Шондою Раймс, баскетболістом Леброном Джеймсом, керівницею «Фейсбуку» Шеріл Сендберг, дизайнером Майклом Корсом і винахідником/підприємцем Ілоном Маском. «Серед оточення президента Владіміра Путіна Іґор Сєчін завжди славився як «експансіоніст», — йдеться в його досьє. — У той час, як інші були щасливі урвати собі побільше, Сєчін завжди переймався експансією». Продуманий і дивовижно безпрограшний (з тузом у рукаві) метод експансії Сєчіна набагато точніше, ніж у «Тайм», майстерно викладено на сторінках «Всєй кремльовской раті» Міхаіла Зиґаря: «Йому одразу як запасний варіант, а також з метою полегшення переговорного процесу вдається почати кримінальне провадження проти будь-якого потенційного партнера».

Оскільки Сєчін проводив усе більше часу в колі західних фінансистів і керівників нафтових компаній (а також їхніх полчищ професіоналів з корпоративної комунікації), то зрозумів цінність самопрезентації. Паралельно до заслуженого титулу «найстрашнішої людини світу» почав створювати історію на противагу — про більш людянішого Іґоря, характеристики якого почали з’являтися в пресі приблизно в 2012 році. Їх би вже точно вистачило на запуск вартого довіри профілю на сайті знайомств: Іґор Іванович Сєчін. П’ятдесят два роки. Дуже розумний. Неймовірно працьовитий. Винятково шляхетний. Має вчений ступінь з економіки. Улюблений напій: апельсиновий сік. Улюблене дозвілля: полювання. Також любить чинити ковбаси з м’яса забитих власноруч диких тварин, їздити на мотоциклі, відпочивати на власній яхті, слухати джаз. «Найважливіше в джазі, як і в житті, — це імпровізація», — вважає Іґор. Ти зацікавилася, люба?!

Оновленому портрету Сєчіна не бракувало виразних мазків, в яких, якщо відійти на потрібну відстань, ви могли розгледіти скромного і м’якого чоловіка, який зробив себе сам, але не забував, звідкіля вийшов. Повідомлялося, що він разом із сестрою-близнючкою ріс у Санкт-Петербурзі, під наглядом матері-одиначки, яка працювала на конвеєрі металургійного заводу і намагалася зводити кінці з кінцями — і сходилися ці кінці рідко. У холодильнику й на полицях оселі Сєчіних частенько було порожньо. «Його від самого початку цікавили гроші і кар’єра заради грошей, аби вирватися з цього жахіття», — розповіла журналістам його однокласниця. Вона описала Іґоря як худорлявого й сором’язливого юнака, нічим непримітного, окрім хіба що його затятого кількагодинного сидіння над книжками, щоб у такий спосіб надолужити посередні розумові здібності. Навіть коли Сєчін здобув справжнє багатство — вважалося, що як голова «Роснєфті» він заробляв приблизно 25 мільйонів доларів на рік, — він не виставляв цього на показ. «Уявлення не маю, що він робитиме з грішми, — зауважив американський банкір, який працював над угодами разом із Сєчіним. — Чувак завжди в офісі, зранку до ночі». Сєчіна прославляли за те, що він надавав перевагу ефективності переповненого мікроавтобуса перед розкішним лімузином, і за його дрібні демократичні тенденції. «Люб’язність Сєчіна, — йшлося в телеграмі Держдепартаменту США, злитій наприкінці 2010 року, — особливо впадає в око, коли йдеться про обслугу, яку мало хто з російської еліти навіть помічає, — швейцарів, водіїв, охоронців тощо».

Зрештою, з’ясовувалося, що Сєчін був не позбавлений чеснот, якщо їх добряче пошукати. Попри усю загрозливу атмосферу навколо Іґоря, Тіллерсона привабила ціла низка моментів. По-перше, прямолінійність і неможливість його жодним чином обійти; Тіллерсона зачарував той факт, що Сєчін охороняв ворота до найкращого напівдоступного газонафтового добра в усьому світі. Але на особистому рівні Тіллерсон оцінив, що Сєчін дав знати, що поважає його за міцність і витримку. Техасець не дозволив на початку переговорів знущатися з «ЕкксонМобіл», як то було з керівниками «Шелл» і ВР. «Оскільки «Екксон» така величезна, їй не позичати гонору, — пояснював роками пізніше колишній американський дипломат в Росії автору «Нью-Йоркера» Декстеру Філкінсу. — Вони сказали росіянам «ідіть до біса». І росіяни відвалили». Інший західний керівник нафтової компанії, який упродовж років працював у Росії, розповів Філкінсу: «Сєчін хоче стати наступним Рексом Тіллерсоном. Головою найбільшої у світі нафтової компанії».

Найбільше ж Тіллерсона причарувала здатність Сєчіна натискати на потрібні важелі всередині Кремля. Понад усе Тіллесон потребував від Сєчіна запевнення, що коли «ЕкксонМобіл» і «Роснєфть» візьмуться розробляти схему буріння в арктичному шельфі у Карському морі, російський уряд не стане ненажерливим і не спробує конфіскувати усі прибутки шляхом оподаткування чи сфабрикованих судових процесів. Сєчін уже переконав Путіна публічно пообіцяти, що Кремль допоможе «ЕкксонМобіл» досягти в Росії успіху, — що Путін і зробив того серпневого дня в Сочі. Шість місяців по тому, у березні 2012 року, Сєчін все ще підштовхував Путіна зберегти низькі й стабільні податки для «ЕкксонМобіл».

Тіллерсон міг бути абсолютно певен, що Путін Сєчіну довіряє, оскільки Сєчін завжди сумлінно дбав про те, щоб Путін знав, наскільки він цінує його довіру. Відповідаючи на запитання репортера агентства «Рейтер», чи не хотів би він взяти участь у виборах президента Російської Федерації 2012 року, Сєчін спочатку віджартувався. «Ще жодного разу мені не ставили настільки цікавого запитання, — відповів він. — Щонайменше, це щось із царини казок і фантазій». Однак по завершенні інтерв’ю він обдумав свою легковажну відповідь.