Тетяна Гуркало - Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало

— М'ясо! — радісно закричав добрий молодець і додав. — Це скільки ж котлет та пельменів можна наварити.

— Про шашлик не забудь, — похмуро сказав Луї, якому не давалась до рук гітара.

— Шашлик, — з обожнюванням дивлячись на бика сказав Фініст і витяг з піхов меч. — Ципа-ципа, — сказав тореадор-початківець і почав до бика підкрадатися.

Бик, мабуть, не знав, що озброєних людей слід боятися, тому навіть не ворухнувся у відповідь на дії Фініста. Тільки протяжно замукав. А може, звик, що від нього всі розбігаються і просто не знав, що робити в такій нетиповій ситуації.

— Гарна корівка! — життєрадісно закричав добрий молодець і рвонув уперед, доки «корівка» не схаменувся.

Меч виявився чудовою зброєю. Бичачу голову герой зніс одним ударом, а другим навіщось відрубав передні ноги. І величезна туша впала, де стояла.

— Зараза, сподіваюся ми не в Індії, — пробурмотів Луї, спостерігаючи за тим, як Фініст намагається стерти з фізіономії бичу кров, не здогадавшись спочатку відійти від знатної здобичі. — Бо зараз як прибіжать місцеві жителі, як почнуть нас спалювати.

Немов у відповідь на його слова через смугасті лопухи пройшов Яй-Каай. Він ошелешено глянув на здобич Фініста, навіщось вчепився у свою бороду і щось невиразне пробурмотів.

— Ви повинні були його осідлати та покататися! — гірко промовив він, відпустивши бороду. — Покататися!

— На цьому? — не повірила своїм вухам Мірет і вказала пальцем на поваленого бика. — Та я б нізащо на світі не полізла на нього. Я вам що, дурна самовбивця?!

— Покататися! — продовжував стогнати Яй-Каай. — Що я тепер скажу? Тепер у нас три незадоволені жінки. Три! А нам і двох було забагато! Покататись!

— Схоже, його заїло, — сказав Луї.

— А подвиг зарахований? — запитала Міррет.

— Зарахований, — тоном ув'язненого, що готується до повішення, сказав Яй-Каай. — Що ж тепер робити?

— М'ясо не віддам, — безапеляційно сказав Фініст і обійняв бичачий ріг.

— Та забирай, — милостиво дозволив Яй-Каай. — Гірше вже не буде. Що ж я скажу? Де я візьму ще одного священного бика? Як же так. Все ж було прораховано. Навіть Геракл вбивати не став...

Сумно зітхнувши наостанок, Яй-Каай зник у лопухах, а щасливий Фініст з гордістю глянув на свою здобич, задер голову вгору і заволав:

— Васю, я м'ясо добув, багато, пришли Мурзика, хай забере!

— З глузду з'їхав, — охоче поставила діагноз Міррет.

— Від щастя, — додав Луї.

***

Кіт обходив видобуток Фініста по колу довго і неквапливо. Потім сів, вилизав передню ліву лапу, і тільки тоді подивився на Фініста.

— Красень, — сказав надивившись і почав намивати другу лапу.

— Моя здобич, — гордо сказав добрий молодець.

Мурзик зітхнув і подивився на Луї.

— Ось уявіть, — сказав кіт. — Затіяли вони прання. Вони — це моя бабуся і дружина цієї дурної дитини. — Кіт показав лапою на Фініста і знову зітхнув. — Перуть вони собі, перуть. На ґанку яблучко з тарілочкою демонструють пригоди Фініста, тільки цим двом відьмам поки що не до них, вони електрику підтримують, щоб машинка не зупинилась. І тут лунає крик про те, що цей бовдур добув м'ясо і йому потрібний я. Ну, баба, не відволікаючись від прання, хапає мене за шкірку і кидає в портал. І ось я тут. Сиджу. Поруч із биком, який точно не схожий на мишку. І як я його маю кудись нести?

— Так м'ясо ж, — сказав Фініст.

— Миші теж м'ясо! Налови мишей і я їх відволочу Василині. А бики – не мій профіль. Зросту мені не вистачає для їх транспортування.

Міррет тихенько хихикнула.

— А давайте його тут приготуємо і з'їмо, — видав чергову геніальну ідею Фініст. — Або вовку згодуємо, бо їсть коней і катає добрих молодців.

— Знаю я одного такого вовка, — сказала Аллочка, але Варен, який був у людській подобі, вдав, що його це не стосується.

— Шкода ж. М'ясо ж, — сказав Фініст і глянув на всіх по черзі очима людини, яку позбавляють останньої сорочки.

Міррет стало його шкода. Вона взагалі була жалісливою дівчиною, незважаючи на всі свої недоліки.

— Може його розрубати, загорнути в щось і перенести в нашій сумці? — спитала сама в себе.

Фініст просяяв і охоче витяг меч.

— Знаєш, я його боюся, — зізналася Міррет Луї, спостерігаючи за тим, як добрий молодець розрубує бика на частини.

Виглядав Фініст справді жахливо, причому від з самого початку цього дійства. Навіть нутрощі з туші він витягав з таким виразом обличчя, ніби збирався принести їх у жертву найстрашнішому демону з існуючих і влаштувати за його допомогою масштабний катаклізм.

Потім Фініст досить довго пакував бика по пакетах, які знайшла Дженні у сумці. Навколо швидко темніло і процес затягувався. А потім ще й пакетів не вистачало, і довелося невдоволеному Мурзику бігати до господині за тим, що годиться на упаковку. Натомість із транспортуванням та витягуванням бика із сумки проблем не виникло. Мурзик повернувся досить швидко, повідомив, що його господиня остаточно збожеволіла і всунув вовку тріску з обпаленими краями.

Варен здивовано подивився на неї і спитав, що тепер з нею робити?

— Моя бабка вважає, що нарешті ви зібралися разом, — втомлено сказав Мурзик. — Вона навіть карти розкинула, і вони це підтвердили. А ти вовк. А вовки мають відкривати дорогу. Пряму, а не таку, як усі інші, І якщо ти зумієш скористатися цим ключиком, то ви одразу потрапите куди треба. І навіть ніяких царівн з жар-птахами красти не треба буде. Тим більше ви і так вже засмутили всіх, кого могли, засмучувати ще й царів вам не потрібно.

— Нічого не розумію, — чесно зізналася Міррет.

— Я ж кажу, бабця остаточно збожеволіла і карти щось їй сказали. Василина там з нею та картами не згодна залишилася, але спробувати теж вирішила. Тож дійте. А я пішов обіцяну сметанку їсти.

— Стривай! — вигукнув Варен, коли Мурзик попрямував до порталу додому. — Що мені з цією деревиною робити?