Міхаель Андреас Гельмут Енде - Нескінченна історія

стати входом до Храму Тисяч Дверей. Тільки-но ця мить проминає, вони знову стають тим, чим були до того. Тому ніхто і ніколи не може двічі увійти в одні й ті самі двері. І жодні з тисяч дверей не ве­дуть назад - туди, звідки ти прийшов. Тому що шляху назад нема. Немає вороття.

- Але, потрапивши туди, у Храм Тисяч Дверей, - далі допитувався Бастіян, - я зможу звідти кудись вийти?

- Так, - відповів лев, - але й це далеко не так просто, як у звичайних будівлях. Тому що через лабіринт тисяч дверей ти зможеш пройти, тільки якщо в тебе є справжнє бажання. Той, хто не має такого бажання, змушений блукати доти, доки не зрозуміє, чого він насправді хоче. Іноді це триває надзвичайно довго.

- Та як же знайти оті двері, через які можна буде увій­ти у храм?

- Цього треба запрагнути.

Бастіян надовго замислився, а тоді мовив:

- Дивно якось, що не можна просто отак собі взяти - і забажати що хочеш. І взагалі, звідки беруться наші бажан­ня? І що це таке - бажання?

Ґраоґраман уважно подивився на хлопця, однак нічого не відповів.

Через кілька днів між ними відбулася ще одна надзви­чайно важлива розмова. Бастіян показав леву напис на зво­ротному боці Сяйва.

- «Роби що хочеш» - про що тут ідеться? - запитав він. - Адже це означає, що я маю право робити все, що зама­неться, хіба ж ні?

Ґраоґраманова морда раптом страшенно споважніла, а його очі запалахкотіли.

- Ні, - відказав він, і то був глибокий, громовий рик. Це означає, що ти повинен іти за своїм Істинним Прагнен­ням і здійснювати його. Знай, що на світі немає нічого важ­чого.

- Моє Істинне Прагнення? - перепитав вражений Бас­тіян. - Не розумію. Що це таке?

- Це твоя власна сокровенна таємниця, від тебе прихо­вана.

- Як же мені її довідатися?

- Ідучи шляхом бажань: від одного до другого. І так аж до останнього. Саме воно приведе тебе до твого Істинного Прагнення - до того, чого ти хочеш насправді.

- Мені не здається, що це аж так складно, - зауважив Бастіян.

- З усіх шляхів цей - найнебезпечніший, - мовив

лев.

- Чому? - запитав Бастіян. - Я нітрохи не боюся.

- Йдеться не про те, чи ти боїшся, - прогримів Ґрао- ґраман. - Просто цей шлях вимагає щонайвищої правдиво­сті та уваги, бо іншої такої дороги, де настільки легко за­блукати, нема.

- Ти маєш на увазі, що в нас, очевидно, не завжди добрі бажання? - не відступався Бастіян.

Лев ударив хвостом по піску, на якому лежав.

Він притис вуха до голови і наморщив ніс, із його очей посипалися іскри. Бастіян мимоволі аж втиснув голову в плечі, коли Ґраоґраман прорік голосом, від якого задвигті­ла земля:

- Що ти знаєш про те, що таке Бажання! Що ти знаєш про те, що таке добре!

Згодом Бастіян багато розмірковував про ці слова. Та є речі, які не збагнеш, лише розмірковуючи: їх треба спізна­ти на власному досвіді. Отож сталося так, що - вже набагато пізніше, багато чого переживши, - Бастіян пригадав Ґрао- ґраманові слова і почав їх розуміти.

Тим часом із Бастіяном знову відбулися певні зміни. До всіх дарів, які він прийняв після зустрічі з Місяцівною, те­пер додалися ще й відвага і мужність. І, як завжди, нато­мість щось зникло. Отож Бастіян забув, як він раніше усьо­го лякався.

І оскільки тепер уже не було нічого, чого б він боявся, в ньому - спершу невиразно, а потім дедалі виразніше - почало визрівати нове бажання. Він більше не хотів бути сам. Бо навіть коли він був зі Строкатою Смертю, вів у пев­ному сенсі залишався сам. Йому захотілося виявити свої здібності перед іншими, захотілося, щоби ним захоплюва­лися. Бастіян запрагнув зажити слави.

Якось уночі, вже вкотре спостерігаючи, як проростає, а тоді росте і буяє Перелин, він зненацька відчув, що це, ли­бонь, востаннє, що саме у цю хвилину вія прощається зі сві­тляним Нічним Лісом. Він почув свій внутрішній голос, і цей голос покликав його у дорогу.

Бастіян востаннє поглянув на мерехтливе буяння барв, а тоді зійшов униз, до печери-гробниці Ґраоґрамана і вмос­тився на східцях. Хлопець не зміг би сказати, на що чекає, але знав, що цієї ночі йому не вільно лягати спати.

Але, мабуть, сидячи, він усе-таки задрімав, бо зненаць­ка підхопився - так, наче хтось покликав його на ім’я.

Двері, що вели до його кімнати, розчахнулися. Зі щіли­ни у темінь печери впала довга смуга червонуватого світла.

Бастіян підвівся. Невже це таки сталося? Невже саме цієї миті саме ці двері перетворилися на вхід до Храму Ти­сяч Дверей? Він нерішуче підійшов до щілини і спробував якось туди зазирнути. Але нічого не вдавалося розгледіти. А тим часом двері почали поволі зачинятися. Зараз він про­ґавить єдину можливість звідси вийти!

Він іще раз озирнувся на Ґраоґрамана, який непоруш­но, з мертвими кам’яними очима, сидів на своєму постаме­нті. Світляна смуга із напіввідчинених дверей падала прос­то на нього.

- Прощавай, Ґраоґрамане, і дякую тобі за все, - тихо проказав Бастіян. - Я повернуся, я ще обов’язково поверну­ся.

А тоді прослизнув у двері, й ті негайно за ним зачини­лися. Бастіян не знав, що йому не судилося дотримати сло­ва. І лише згодом, через багато-багато часу, від нього до Ґраоґрамана прийде посланець - таким чином обіцянку бу­де виконано.

Утім, це вже зовсім інша історія, і її краще розповісти якось іншим разом.

XVI.

СРІБНЕ МІСТО АМАРҐАНТ

Багряне світло повільними хвилями накочувалося на підлогу і стіни приміщення. Це була велика шестигранна кімната, яка вельми нагадувала чарунку бджолиного стіль­ника. У трьох стінах - через одну - були двері, а решта три були прикрашені дивовижними стінописами. Це були фан­тастичні, немовби побачені уві сні, краєвиди, а також каз­кові створіння - не знати навіть, чи то рослини, чи тварини. Бастіян увійшов в одні з цих дверей, ще двоє дверей були справа і зліва від нього. Ці двері були однаковісінькі, тіль­ки ліві були чорні, а праві - білі. Бастіян вибрав білі.

Наступна кімната, освітлена жовтавим світлом, за фо­рмою виявилася такою ж, як і перша. Але стінописи тут зображували чи то реманент, чи спорядження, що його призначення Бастіян ніяк не міг зрозуміти. Може, то були музичні інструменти, а може, зброя? Двоє дверей, які вели наліво і направо, були однакового кольору - жовті, тільки ліві - високі й вузькі, а праві - низькі й широкі. Бастіян увійшов у ліві двері.