Генрі Лайон Олді - Шмагія

Степ та степ навкруг,

Дальня путь лежить,

Степом тим учвал

Китоврас біжить…

Мускулюс щиро сподівався, що відьма не поткнеться до цього стовписька. На щастя, вона принюхалась і рішуче звернула геть, до «Кульгавого мірошника».

Аустерія куди більше подобалася чаклунові.

Ще б знайти там Фортуната…

Біля входу дрімав дерев’яний мірошник. Пісний день стомив статую: нога-протез стирчала, мов собачий хвіст, рюші на сутані обвисли, кухоль викликав відразу. Складалося враження, що велетень не п’є, а швидше навпаки. Над мірошником, очевидно, задля сміху, хтось вивісив рядняний штандарт: «У русі мірошник життя веде, у русі!»

Стосовно статуї вийшло оригінально.

– Поганий той мірошник, який сто літ удома сидить! – муркочучи відомий романс і відчуваючи споріднення з бідолахою-мірошником, Андреа ввалився до холу аустерії. Тиша, спокій. У гардеробі порожньо: ні одягу завсідників, ані товстунки-гардеробниці. Чаклун нашвидку розгладив волосся перед одним із дзеркал. Перед котрим саме, не запам’ятав. У блискучій, ледь блакитнуватій амальгамі знову майнула малесенька тінь, – щоб зникнути, щойно малефік ризикнув скосити в її бік лихе око.

З портрета в’їдливо посміхався Піпін Саджений. «Що, братику, їде купол? – блищало в погляді імператора, який прославився битвою під Шпреккольді та вмінням скручувати відразу п’ять дуль. – Спати вночі треба чи вино лигати, а не нишпорити без пуття! Маги-шмаги…»

Відьма тягла Андреа до першої, «народної» зали. Порожня, немов сварка зятя з тещею, зала здавалася безглуздою фантасмагорією. Зате з «чистої» зали кволо, та виразно чулися уривки розмови. Мускулюс притримав руду за плече, насторожився. Відьма рвалася в бій, але послідовники школи Нихона Сивочола відзначалися міцністю тілесною.

Впокорюйся, пані. Не вирвешся.

– …із вашими талантами Реттія скориться за три дні! Повірте, я знаюся на мистецтві!

– Ви мене бентежите, пане! На столичний ангажемент потрібна ліцензія Департаменту Освіти. А трупа Ухаря Мозеса напевно чинитиме перепони. Вони користуються заступництвом герцогині Клотильди: її дорослий син обожнює цирк! Мозес давно втерся в довіру до герцогині, обмовляючи колег…

– Дрібниці! По середах у заміському маєтку Прельї влаштовуються салони тонких імпровізацій. Я неодмінно візьму вас із собою…

– Разом із Гринею!

– Певна річ! Сподіваюся, ви гарантуєте пристойну поведінку китовраса? Один приватний виступ перед герцогинею і гостями плюс моя рекомендація, і ліцензія в нас у кишені! Ухар з досади зжує собі всі лікті!

– Не знаю, як і дякувати вам, пане!

«Зрадник!» – відьмин шепіт у запалі ревнощів попри прищеплені їй манери дзвенів крицею. Меч повз із піхов: разити. Мускулюс підсилив хватку: інакше вирвалася б. Підніс палець до губів: мовчи, дурна жінко! Ревнивиця могла помилитися, але чаклун чітко чув: Фортунат розмов-ляв із ліліпуткою Трабунець. Це не могло бути випадковим збігом. А в любовну пристрасть малефік і зовсім не вірив. Хоча брехали, начебто пані-недомірки палкі надзвичайно, обдаровуючи щасливців над міру. Овал Небес, що задумав мисливець на демонів, ведучи світську бесіду з зачарованою циркачкою?!

Слабка витрата мани тріпотіла в повітрі, віддаючи лавандою.

Фірмовий запах роботи Цвяха?!

Досліджувати найлегші чари, які творив напарничок, Андреа остерігся. Маг вищої кваліфікації вловить сторонній нагляд, не припиняючи балаканини й власне чарівництва. Кривдити ж Фортуната стеженням, а тим більше недовірою, було нерозумно.

Чаклун промовив півголосом:

– Меліс, дайте слово, що поводитиметеся пристойно!

– Ах він негідник!

– Пані відьмо! Якщо ви не опануєте себе, ми розвертаємося й ідемо! Або я запечатаю вам вуста «Печаткою Буффоніда»! І при кожній лайці ви плюватиметеся чорнорубцевими жабами!

– Це в яких рогові шпичаки сидять на бородавках? – діловито поцікавилася відьма. – А черевце плямисте?

– Так. І горлечко стає жовтим у шлюбний період.

– Ви дуже лиха людина, пане Андреа. Вас, напевне, багато кривдили в дитинстві.

– Присягаєтеся бути вищими за підозри?

– Присягаюся, тіпун вам на язика…

– Агов, змовники! – Фортунат Цвях, венатор і кавалер, вистромився з «чистої» зали в «народну». – Вас у Чуриху чути. Майстер Андреа, ви ж розумна людина! Сперечатися з відьмою? Із цією чудесною, але вкрай підозріливою особою? Зізіфельдо, зірочко арени, дозвольте відрекомендувати вам моїх друзів. Упевнений, не мине й півгодини, як ви з Меліс станете близькими подругами. А пан консультант лейб-малеіфіціуму складе вам протекцію в столиці не гірше за мене…

Обличчя мага сяяло радісним рум’янцем. У погляді вирувало бешкетництво, невластиве його вікові та становищу. Хоча яке там становище? – втікач, лжеперевертень, без п’яти хвилин державний злочинець…

– У саме яблучко! – розреготався Фортунат, який легко прочитав чаклунові думки. – Ви тільки забули довести міркування до кінця, друже мій. Які наші літа? Закрутимо вуса гвинтом…

Він подався вперед і шепнув, швидше для Меліс:

– І всі баби – наші!

* * *

У подальшій бесіді Андреа участі не брав.

Можна сказати, в цьому він уподібнився до трійці Веселих Братів, які зосереджено пиячили в кутку за рахунок скарбниці, обіймаючись зі світовою скорботою. Брати мали це за обов’язок сану й данину обітницям, чаклуна ж нічого не зобов’язувало. Він увіткнув носа в кубок гіпокраса, що парував і віддавав корицею, та дивився впівока й слухав на піввуха. Пригадується, випадково виявляючись у салоні, де заїжджий бард-експромтер виконував захоплюючі chansons de geste, акомпануючи собі на кобзі, Мускулюс щиро ненавидів таких героїв оповідання, які впоперек фабули раптом всідалися їсти-пити й філософствувати. Мерзотники викликали нервове позіхання.

Хто ж міг знати, що одного разу…

Меліс миттю знайшла спільну мову з крихіткою-акробаткою і єдиним фронтом виступила проти глузів Фортуната. Зізі при цьому щиро думала, що робить венатору чисті, як сльоза, компліменти. Стримуючи посмішку, чаклун дивувався з такої наївності. Ось сидить за столом ліліпутка, що була шмагою, наївна гутаперчинка. А у Фільчинім Бору ходить-бродить її копія, за всіма прикметами, демон у вільному стані. Гуляє, значить, і таємними шляхами творить добро. Ключові слова: «демон», «вільний» і «добро».

Ні, ваша честь, я не зрушив. Я під присягою.

Діточок, добра душа, рятує, п’яниць береже. За посібництва нахабного отрока Яноша Кручека (так, ваша честь! Теж шмаг, але заблуканий, із гарної сім’ї!), що знайшов притулок у чинбаря Леонарда, який замолоду відкинув шмагію, щоб повернутися в лоно зламу на старості літ. А венатор-професіонал розкладається в карткову гармошку, ставить на демона-кульбабу «прапорці» та кличе ліліпутку в столицю. Заодно промацуючи її нишком.

Не обмацуючи, ваша честь, а промацуючи. Розуміти треба!

А закохана відьма старша середніх літ ревнує. А малефік-шкідник, чекаючи поки дівчата полиняють, дедалі більше заплутується в цьому кошмарі, ніби муха в павутинні. А місцеве населення вважає шкідника-малефіка рятівником і благодійником, ладне ноги мити й воду пити. Демон творить добро, малефік творить добро, чинбар творить добро. Решта, очевидно, також творять добро й нічого