Леся Нічна - Сирітка для Ректора, або таємниці Академії Магії, Леся Нічна

Глава 35. Ви мені ще НЕ заплатили!

Ельф Ларіон миттєво схопився на ноги і одним стрибком опинився на найближчому дереві, вправно видряпавшись по стовбуру, наче там і жив, і повис на гілці.  

Я схопила тацю й кинулася в протилежний бік, намагаючись на бігу не розлити дорогоцінний чай. За мною летіла ціла ескадрилья розлючених бджіл, які явно вирішили покарати нахабних злодіїв за викрадення їхнього солодкого скарбу.  

Я кинула цей чай напризволяще!  

Задихаючись і пробігши коло по галявині, я впала під дерево, на якому сидів ельф, і підняла очі догори.  

— Ви… ви знали?! Чому ви не попередили мене, що тут не можна брати мед?! Ви ж самі вказали його в замовленні!  

— Я попереджав, що в Священному гаї не можна брати мед, — долинув згори голос Ларіона.  

— Але ж ви самі замовили його!  

Я різко розвернулася і гнівно втупилася в нього.  

— Але я ж попереджав, що не можна!  

— Ви НЕ попереджали!  

— Ну… це ж очевидно!  

— Для кого очевидно?!  

— Для всіх!  

Бджоли у справжньому захваті влаштували бенкет.  

Вони носилися над столом, обсідали чашку своїми пухнастими тільцями і явно не збиралися ділитися здобиччю.  

— Очевидно? Очевидно?! — я була на межі істерики. — Ви серйозно думаєте, що доставники їжі повинні розбиратися в тонкощах життя бджіл?!  

— А за що я вам плачу? — щиро здивувався Ларіон, ще міцніше обіймаючи гілку і уникаючи особливо агресивної бджоли, яка дзижчала просто перед його носом.  

— Ви мені ще НЕ заплатили! — нагадала я, озираючись, щоб перевірити, чи відстали бджоли.  

Ті, на щастя, знайшли цікавіший об’єкт — мою мітлу. Тепер вони весело обсіли її, влаштовуючи справжню вечірку. 

— То ви мені за доставку заплатите чи як? — вигукнула я, намагаючись триматися подалі від цих жужжащих монстрів. 

Ларіон сумно подивився вниз.  

— Завтра занесете рахунок у резиденцію лісових ельфів, там буде бухгалтер, — зітхнув він. — І надалі, будь ласка, будьте уважніші з медом.  

Я ледь не застогнала. Та що ж це таке! Вони що, всі змовилися?! Схоже, мені знову не світять ані чайові, ані подяка. 

Я кинула погляд на мітлу, яка мирно стояла під деревом.  

Бджоли нарешті завершили свою гулянку і повернулися до чаю.  

Головне — втекти звідси, поки ситуація не стала ще гіршою.  

— Гаразд. Насолоджуйтеся своїм уроком. 

— Не хвилюйся, Ліро, я дам тобі пораду на майбутнє.  

— Яку?!  

— Не використовуй мед у місцях, де водяться велетенські лісові бджоли.  

Я витягла з кишені булочку, що залишилася після минулої доставки, і запустила нею в ельфа.

— Дякую за мудрість, наставнику!  

Ларіон упіймав булочку, гордо кивнув і почав її їсти. Я схопила мітлу, швидко злетіла й вирушила геть із гаю. Заодно забігла в бухгалтерію та розібралася з чеками. Роботу потрібно виконувати як слід! І неодмінно натякнути Ґреґору, що варто брати оплату наперед.  

А маг виявився досить порядною людиною! Відразу все сплатив, навіть не скуштувавши замовленої їжі.  

Все, зав’язую з доставкою.  

Точно-точно.  

Або хоча б почну брати передоплату.  

Хоча, знаючи мою карму, наступний клієнт напевно виявиться драконом, який забажає доставку просто в своє лігво…  

Коли я нарешті дісталася таверни, мене зустрічав напрочуд схвильований Ґреґор. Його зазвичай суворе обличчя здавалося підозріло світлим і майже щасливим. Сказати, що це мене насторожило — нічого не сказати.  

Чесно кажучи, я була готова побачити його в люті після сьогоднішніх пригод, але він лише окинув мене оцінюючим поглядом, ніби перевіряючи, чи всі кінцівки на місці. Напевно, до нього вже дійшли чутки про мої пригоди з некромантами та ельфами.  

— Доставила? Все гаразд? — спитав він майже доброзичливо. 

— Ну… якщо не зважати на те, що некроманти бояться щурів, ельфи — бджіл, а я тепер боюся працювати в доставці, то так, усе чудово.  

— А гроші?  

— Ах, точно! — я лихоманливо перевірила кишені. — Ну, Ґред сказав, що плату можна забрати в його… е-е-е… бухгалтера у склепі номер тринадцять.  

Ґреґор скривився.  

— Більше не зв’язуватися з некромантами… — пробурмотів собі під ніс господар таверни.  

Він відлічив мою оплату.  

— Тримай. І можеш вирушати додому.  

Я здивовано подивилася на нього, приймаючи монети.  

— І що, жодних доган? Претензій?  

— Навіщо? Клієнти задоволені, а всі негаразди — за твій рахунок, — посміхнувся він, явно задоволений результатом. — Знаєш, я навіть подумав… Приходь завтра. Виконаєш ще кілька замовлень. 

Я погодилася. Зайві гроші точно не завадять.  

Покинувши таверну, я швидким кроком попрямувала до Академії. Дорога додому промайнула в напівдрімоті — ноги самі несли мене в бік кімнати, а голова вже починала провалюватися в блаженний сон.  

Діставшись до нашої кімнати, я тихенько відчинила двері. Василина вже мирно сопіла, закутавшись у ковдру до самого носа. Я швидко зняла з себе одяг і з розмаху впала в ліжко.  

Ах, яка насолода! І попрацювала, і вижила після доставки, і навіть встигну поспати перед лекціями. Здається, життя потроху налагоджується. Принаймні, на найближчі пару годин точно…  

Але ж ні.  

— ЛІРА!!!  

— М-мм…  

— Вставай! Тут повна катастрофа!  

Вставати?! Та я ж тільки-тільки впала в ліжко, а тут уже підриватися треба.  

— Тут таке коїться, а ти спиш!

__________________________

Якщо вам не важко, то відстежуйте мене, будь ласка!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍