Володимир Лвович Ешкін - Гойдалка, Володимир Лвович Ешкін

Він розвернувся і пірнув у хмару — тепер вже не руду, а чорну; дорогою розбив щось схоже на меблі, прорвався до суміжного відсіку й там натрапив на «горобців». Вони стояли навколо прозорого, подібного до труни, контейнера, в якому спочивало оголене чоловіче тіло. Кіптява, що вкрила стінки «труни», заважала бачити обличчя. Марков підняв руку, аби розтрощити контейнер, але Алеф зупинив поліцейського.

— Мобі Дік помирає, — сказав капітан.

— Ви впевнені?

— Ми щойно сканували його мозок.

— Ця істота оперує ілюзіями.

— Йому не пощастило, сір, — почув генерал одного з «горобців», судячи з голосу, жінки. — Операцію зробили невдало, почалося фронтальне виродження мозкової речовини.

— Ви медик?

— Так.

— Він нас чує?

— Навряд чи.

— Він телепат. Дуже сильний.

— Я знаю, сір.

— Він може…

— Не може, — с притиском мовив Алеф. — Нічого він вже не може, але вісім секунд тому чогось таки утнув.

— Норни?

— Спрацював портал.

— Тобто вісім секунд тому він був при свідомості?

— Судячи з експрес-аналізу, сір, він смертельно перенапружив мозок і впав у деструктивну кому, — підтвердила жінка-медик. — А тепер сигнал припинився. Він мертвий. Це очевидно. Фіксую час.

Марков лише тепер зауважив, що та тримає в руках циліндричний прилад.

Сканер, зрозумів поліцейський.

Деякий час люди навколо «труни» стояли мовчки. Звукові підсилювачі уловлювали лише шурхіт протягу та потріскування пробитого кабелю. Дим відповз до вентиляційних отворів, відкриваючи оку вбогий інтер’єр житла.

— Я знаю, що він відправив, — порушив мовчання Марков.

— Око Богині, — Алеф не питав, стверджував.

— Воно лише носій, — понесло поліцейського. — Він переправив у ньому свою свідомість. Його мозок порожній. Пуста оболонка. Він таки нас взув.

— Я не бачу обладнання… — почала медичка.

— Він і без обладнання на таке здатний.

— Це лише припущення, — Алеф заглянув до наступного відсіку й, очевидно не знайшовши там нічого цікавого, повернувся до «труни». — За факт беремо фізичну смерть лідера повстання, відомого як Ленго. Як командир бойової групи, факт підтверджую. Ціль знешкоджена.

— Доповідайте! — Марков звернувся не до присутніх, а до екіпажу дискоїда.

Його зрозуміли.

— Сір, зафіксовано локальний гравітаційний тунель, — відізвався оператор зброї. — Його енергетичні характеристики потребують уточнення, радіаційна ситуація — в нормі. Температура повітря у вашій локації знизилася на шість градусів, був землетрус. Його центр на глибині двохсот тридцяти кілометрів. Можна припустити, що для відкриття порталу була використана енергія планетарної мантії…

— Зрозумів, — Марков рушив до виходу з транспортера.

Погода повернула на вітряне. Гірчична пустеля курилася невисокими вихорами, що здіймали рудуваті хмарки. Один з таких смерчиків привітав поліцейського, кинувши жменю піску на його шолом.

За десять кроків від транспортера хтось — певно сам Родер, хто ж іще — просто на ґрунт поставив металевий столик і три пластмасові стільці. Марков очистив один з них від пилу, від’єднав скафандр від екзоскелета, сів обличчям до пустелі. Він любив розхристані вітром пейзажі Гірчичної, неозорий обрій й бліді крапки блакитних зірок на денному небосхилі.

Колись пустеля стала свідком його тріумфу. Тоді він знайшов у її нетрях підземне місто контрабандистів, отримав першу бойову відзнаку. Немов учора.

Цікаво, що у тих підземеллях тепер, подумав він. До виритих клонами старих катакомб звідси не далі трьохсот кілометрів — не відстань для мешканців транспортерів та розкопувачів могил.

Тепер, коли Саїд став мертвим містом, тутешнім не до контрабанди. Вичерпалася клієнтська база, як казали бариги у Мокрому куполі. Рудники вичерпалися, і колоністи повернулися до екваторіальних поселень. Скільки природнонароджених залишилося в пустелі? Кілька десятків? Сотень? Навряд чи більше.

За кілька хвилин він відчув присутність Алефа.

Озирнувся.

З пробитого боку транспортера вистрибнув капітан «горобців». Він рухався з економною і хижою грацією двоногої комахи.

Певно тижнями не вилазить з екзоскелета, подумав Марков. Ці елітні бійці фанатіють від служби, як сектанти від забобонів. Хлібом не годуй, лише дай побігати і постріляти.

— Не так все й зле, — проскрипів у комунікаторі голос головного «горобця».

— Невже.

— Ми вигнали його з нашого двору.

— Ненадовго.

— Цього ми не знаємо. Він втік без тіла… — Алеф дострибнув до столика, вийшов з екзоскелета і сів поряд з Марковим. — Та й з Оком поки що не все ясно.

— …?

— Хлопці знайшли там, — капітан кивнув на іржаву громаду, — щось подібне на контейнер для зберігання слизняків. Коли дослідимо у нашому центрі, будемо знати більше.

— І коли дослідите?

— Протягом стандартної доби.

— А звідки відомо, що те, що вони знайшли, подібне на контейнер для мафеді? Хіба хтось бачив таку штуку?

— Вей знайшла таке на древній планеті.

— На 9КВ40:2?

— Її тепер називають Тифоном.

— З живими слизняками?

Крізь мембрану шолома було видно, як капітан імперських воїнів кивнув. Відтак Марков знову почув його голос:

— Здається, у цих контейнерах вони можуть перебувати у сплячці тисячоліттями. Ленго міг знайти аналогічний апарат тут, у зруйнованому порталі.

— Ви маєте звіти експедиції Вей?

— Повних не маємо. Але є достатньо матеріалу для аналізу та деяких висновків.

— І що, є якісь припущення, куди саме могла чкурнути тварюка?

— Цим займаються.

— Ну, звісно… — Марков хотів гмикнути, натомість чхнув. — «Цим займаються». Так, ніби я з вулиці прийшов. У мене, між іншим, допуск «а-шість».

— Мене інформували.

— Так у чому справа?

— Ситуація швидко змінюється. Можливо, що всі ми не встигаємо за подіями.

— Так це треба виправити.

— Повністю погоджуюся, генерале. За вісімнадцять годин, згідно з наказом, маємо прибути на літерний об’єкт. Маю підстави думати, що там все… ну, може, не все, але бодай щось проясниться.

— Об’єкт на Тіронії?

— На одному з її супутників.

Маркову здалося, що він зрозумів.

— Імператор прибув до системи Хаябуси?

Алеф ніби не чув запитання. Він спостерігав за струнким смерчем, що хвилину тому виник на обрії й нісся, здавалося, просто на них. Вихор здіймався колоною, поряд з якою змеркла й змиршавіла решта пилових хоботів. Важка сива хмара правила колоні за капітель.

— У диханні Марсу відчуваєш запах кориці та холодних пряних вітрів, тих, що підносять летючий пил, омивають нетлінні кістки і приносять пилок давно відцвілих квітів[49].

— Перепрошую? — не второпав поліцейський.

— Слова давнього поета.

— Марсіанського?

— Земного, — погляд Алефа не відривався від хобота, що підмітав пустелю вже метрах в тридцяти від транспортера. — Думаю, комісаре, настав час повідомити уряд колонії і Четвертий флот про зняття блокади. Годі й уявити, як вони зрадіють.

За мить налетів смерч і відібрав в них столик.

9

Планета, позначена на картах