Ханна Еванс - Кохання у селі, Ханна Еванс

Ніка: Та іди ти!

Матвій: Піду, тільки недалеко. Ми тепер в одному універі навчаємося.

Ніка: Який ти розумний, недарма ж економіку вибрав.

Матвій: Ні, економіку я вибрав через іншу причину.

Ніка: І яку ж?

Матвій: Кому, як не тобі знати?

Ніка: Та ну тебе.

Матвій: На добраніч ангелочку, лягай спати, завтра рано на навчання.

На тому переписка закінчилася, а я стою з відкритим ротом, в повному шоці, Машка також.

 - Скільки ми вчора випили? Чому я цього не пам'ятаю?

Запитую.

 - Не знаю... Та я також нічого такого не пам'ятаю. Потрібно ще свій телефон перевірити. Мало чого, я теж могла написати Андрієві.

Каже Маша і знаходить свій телефон розрядженим на столі. 

 - Трясця. Зарядка є?

 - Так, тільки ми запізнюємося.

 - Що ж робити?

 - Візьмемо зарядку з собою в універ і там зарядимо.

За лічені хвилини лише вмиваємося та на швидку руку одягаємося. Добре, що у нас з Машкою розмір одягу однаковий. Далі біжимо в універ. Добре, що він поряд. Забігаємо у двір університету.

 - Хоча би Матвій не потрапив на очі. Я такого сорому не переживу.

 - Та годі тобі. Ти нічого в принципі такого й не написала.

 - Нічого? Маша, я першою написала, першою запитала про білявку. Тепер він думає, що я ревную.

 - А ти не ревнуєш? Нагадати причину вчорашньої п'янки?

 - Все Маш, досить. Не починай.

Коли тільки доходимо до сходів, помічаю Матвія у компанії тих самих хлопців. Тільки білявки вже немає. Матвій одразу мене помічає. Він впивається своїм поглядом, нагло розглядає і хитро посміхається.

 - Прибити би його.

Говору під ніс.

 - Що?

Перепитує подруга.

 - Швидше ходімо звідси.

Кажу і ми зникаємо за дверима університету.

Тягну подругу за собою. На щастя, перша пара у нас збігається. Інакше, я би сама здуріла. Та на цей раз, аби не попадатися на очі Матвієві, тягну Машку в протилежний бік від його місця. Ми сідаємо на вільні місця і хочемо здатися невидимими, точніше я. Подруга займає крайнє місце, а я одразу біля неї. Хочу відволіктися, дістаю свій конспект, беру ручку, як в аудиторію заходить вся компанія Матвія. Вони гучно над чимось регочуть, привертаючи увагу одногрупниць, які поїдають їх очима. Краєм ока бачу, що на нас не дивляться.

 - Здається пронесло.

Кажу до подруги і видихаю.

 - Ага.

Підтверджує вона, щось гортаючи в телефоні, який на зарядці. Не дарма ж, ми вибрали це місце, прямо біля розетки. Раптом нашу ідилію і спокій перериває чоловіча постать, яка падає біля мене на сусіднє крісло. Одразу розумію, хто, тільки боюся підняти очі.

Чого він добивається?

Здається, я давлюся від шоку і здивування повітрям. Адже трохи закашлююся. Подруга завмирає з відкритим ротом.

 - Привіт Маша.

Швидко вимовляє Матвій.

 - І тобі, ангелочку.

 - Чого тобі треба?

Піднімаюся на ноги і хочу піти, втекти від нього. Та він ловить мене за руку і саджає назад.

 - Ти куди зібралася? Сьогодні посидиш біля друга дитинства. До того ж, викладач вже прийшов. Навіщо тобі зайві неприємності створювати?

Знущаючись каже він. Та Матвій, на жаль, правий. Наш викладач направляється вже до свого робочого столу.

 - Бляха.

Стискаю руки в кулаки, злюся. Доведеться таки трохи потерпіти. Роблю вигляд, що мені байдуже на хлопця. Уся моя увага лише на викладачеві. Вдаю, що його лекція найцікавіша усього на світі. Хоча й руки тремтять, а серце рветься назовні шаленим биттям.

Не розумію, чому я постійно себе підставляю? Чого завжди, коли Матвій поряд, я потрапляю у безглузді ситуації?

Добре, що викладач сьогодні хоча би не питає. Адже не знаю, як би змогла поряд з Матвієм зібратися і відповісти щось нормальне. Як тільки пара закінчується, хочу піти, швидко зникнути. Знаходитися так близько, більше не можу. Та Матвій мене дивує, він швидше за мене встає і йде з аудиторії.

 - Що він робить?

Здивовано кажу до подруги.

 - Не знаю. Здається твоя присутність, теж його турбує.

На перерві з подругою розділяємося, наступні пари у нас різні. Йду задумано коридором.

Ну ось, що мені робити? Як бути далі, коли присутність Матвія вибиває з мене весь спокій і впевненість? Хоча я ніколи невпевненістю не страждала.

Не бачу і не чую нічого навкруги, коли хтось міцною хваткою хапає мене за руку і тягне у підсобне приміщення...

 - Що за?!...

Лише встигаю скрикнути.

Любі мої, як вам глава? Пишіть свою думку) 

Тільки ваша, Ханна)

 Обіймаю❤️