Сафо Мелі - Розбивши її життя (частина 2), Сафо Мелі

 – Із сестрою познайомиш? – посміхнувся він раптово.

Я полегшено видихнув. Єгор, звісно, ​​вже зовсім дорослий. Але, зізнатися, я боявся його реакції.

– Познайомлю. У неї день народження в неділю запросила нас на природу на шашлики. Я все не знав, як тобі це все розповісти.

– Не переживай, тату! Я навіть радий, що в тебе є кохана жінка, що є дочка, а в мене сестра мого віку. Все гаразд, чого ти?

А я собі сиджу і думаю: «Так-так…. Вони з Алісою точно потоваришують, парочка холериків зі сталевими нервами. Зараз познайомляться та здибаються. Буде нам весело з Асею на старості».

– Та все нормально! Сам себе накрутив. – махнув я рукою у повітрі. – Ну, а ти? Що в тебе на особистому фронті? Мабуть, завів собі якусь красуню вже?

Єгор одразу ж опустив плечі і очі:

– Так... була одна. Зустрічалися майже півроку, а потім виявилось, що у неї половина нашого факультету по черзі у гуртожитку ночує. – він зім'яв серветку і відкинув убік. – Загалом, я вирішив, що поки що не потрібно мені жодних стосунків. Отримаю диплом, залишилося всього нічого, а потім будуватиму кар'єру. Не хочу я всіх цих нервів, вистачило мені.

А я помилився: нерви не зовсім залізні. Я бачив, як син переживає і що він сам намагається в чомусь переконати себе. Але лише слова зараз будуть зайві. Йому більше треба було виговоритися, аніж почути від мене пораду.

– Ну і правильно. А там життя саме все розставить на свої місця. – вимовив я свою коронну фразу і піднявся, щоб прибрати зі столу.

Останній день червня видався спекотним. І навіть зараз, незважаючи на те, що час уже близько десятої вечора, повітря ще було гарячим.

– Пива хочеш холодного? – запропонував я синові.

– Можна. – знизав він плечима, втупившись в екран свого телефону.

Я вийшов за ворота і пішов рідною вулицею. Тут багато що змінилося з того часу, як я поїхав. Деякі будинки я взагалі не впізнавав. У центрі села вже давно не було «Бара», але була цілодобовий кіоск. Я взяв кілька пляшок пива, фісташок та сухариків, коли раптом почув за спиною:

– Льоха, чи це ти? Невже!

Я обернувся. Переді мною стояв злегка лисуватий мужичок з великим животом, в якому я ледве впізнав Вовчика.

– Нічого собі зустріч! – потиснув я йому руку. – Якими дорогами у рідних краях? Ти ж живеш десь на краю всесвіту зараз, хіба ні?

– Так і є. Привіз дітей до бабусі з дідусем на літо, а завтра додому їду. Ось єдиний вечір у рідному селі. Сходив із сином на рибалку, показав, де провів своє дитинство. А зараз вийшов пивка попити і ось тебе зустрів.

Вова взяв собі пляшку пива і ми пішли до ставка. Сіли на траву біля берега і почали справляти балачки.

– Ну, а ти сам як? Як Лєнка поживає, син?

– Лєнка… напевно, добре поживає десь у Німеччині. А син тут, зі мною в селі.

– Давно? – спитав спокійно Вовка.

– Три роки вже, як розійшлися. Відразу не складалося в нас.

– Насильно милим не будеш. Недарма ж люди кажуть. – Вовка зробив ковток пива. – Я ще тоді знав, що не складеться у тебе з нею. Занадто стервозна вона, гальм не знає. А ти хлопець непоганий.

Я посміхнувся, спостерігаючи за відблисками на поверхні води.

– Все добре. Розійшлися і розійшлися.

– Знаєш, Льоха... – Вова зам'явся. – А я ж убити тебе хотів. Реально був готовий до цього.

Я кивнув:

– За Асю? Я знаю.

– Я закохався в неї по вуха ще в дитинстві. Щойно вперше її побачив. Кожних вихідних чекав, коли вона з батьками приїде. Одного разу, коли мені було років чотирнадцять, а вона ще маленька, їй, напевно, взагалі одинадцять-дванадцять було. Стоїть, дивиться на мене своїми зеленими очима, а в мене подих перехопило, нахилився до неї і поцілував її в губи. А вона мені за це зуб вибила, уявляєш? Як дала з розмаху, у мене аж іскри з очей посипалися. – Вовка засміявся. – А потім через рік вона приїхала зовсім доросла. Тільки де був я, село не асфальтоване, а де вона – вся модна така, вихована.

Я посміхнувся, згадуючи, якою була Ася, коли я зустрів її вперше.

– А потім ти з'явився, і вона в тебе закохалася. Я одразу це зрозумів. Бачив, як вона щаслива, тож і поступився. Ну, гадаю, головне, що їй добре.

Вова про щось задумався, я підняв пляшку і зробив кілька ковтків.

– Знаю, Вовка. Я знаю все.

– Коли дізнався, що ти до Лєнки сватався, а потім до Асі в ліжко поліз, взяв ножа і прибіг до неї в будинок. Зараз згадую і тішуся, що тебе там не знайшов, що не взяв гріха на душу.

Він розповідав мені про те, що від смерті мене відділяли лише кілька хвилин, а я думав про те, що й без ножа помер того дня. Все обірвалося саме тоді. Помер безтурботний та веселий хлопець Льоха, зламалася тендітна і чутлива дівчинка Ася, зникли друзі. Почалося якесь чуже, не наше життя. І скільки я не намагався знайти в ньому себе, все було марно.

– Де вона тепер, цікаво. – запитав у півголоса Вовка сам до себе.

– Вдома сидить, чай п'є. – відповів я на повному серйозі, дивлячись на повідомлення від Аліси на екрані свого телефону.

– Га? – не зрозумів Вовка і здивовано подивився на мене.

Я розгорнув свій телефон екраном до Вовки:

– Ось якраз дочка написала, що мама сидить удома і чай п'є.

Вовка збентежено прочитав повідомлення і перевів погляд на мене:

– Я ні фіга не врублюся. Чия мама? Чия дочка?

– Вовчику, ти що, п'яний зовсім? Моя з Асею дочка!

– Тьху ти! Хрін розбереш, що у вас діється.

Я засміявся і, підвівшись із землі, пішов у бік будинку.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно