Олег Говда - Королівство у спадок, Олег Говда

— Це зі здобичі, взятої в тому підземеллі, що під млином.

— Угу... — потеребив бороду маг. — У підземеллі, значить… Ну, зате тепер багато мені стає зрозумілішим.

— Що саме?

— Ваше неймовірне везіння, мій принце… Думаю, ви й самі помітили, що удача не відпускає вас як пристрасна коханка. Навіть у тих випадках, коли варто було чекати неприємностей, ви виходили з халепи з прибутком.

Щиро кажучи, я над цим не замислювався. Ба навіть більше, багато чого і того, що трапилося за останні пару діб, хотів би бачити на моніторі, а не пережити особисто. Хоча… старий у чомусь має рацію. Мені й справді, зрештою, вдавалося з усіх колотнеч вийти сухим. Ще й незле поживитися.

— Ну, взагалі…

— Ще б пак, — не дослухав метр Ігнаціус. — А все завдяки ось цій красуні! — він ніжно доторкнувся до камінчика і трохи погладив. — Вибрала, отже, собі господаря...

— Метре... Я нічого не розумію. Ви про кого кажете?

— Про одне із семи чудес світу — «Посмішку долі»! — судячи з тону, маг мені заздрив і погано це приховував. — Ви навіть не уявляєте, юначе, який безцінний скарб маєте. І так, «Посмішка» зникла приблизно в той же час, що і «Місячний Лиск». Значить, легенда не бреше. Принцеса Констанція справді втекла з менестрелем Айдаром. А знайти їх не змогли не тому, що закохані так уміло сховалися, а тому, що вони загинули... М-да... Мабуть, врешті-решт удача все ж таки відвернулась від хлопця... Чи приревнувала?

Маг спантеличено пригладив вуса і задумливо глянув на мене.

— Тоді це може бути небезпечно. Зараз перевіримо…

Метр нахилився до самоцвіту і тихенько замуркотів якийсь мотив. Камінь відреагував миттєво. Усі грані його миттєво потемніли, а потім спалахнули яскраво-синім вогнем.

— Не варто сердитись… — маг ніби виправдовувався перед ним. — Я теж захищаю твого нового господаря і мусив переконатися, що ти йому не зашкодиш. Приношу глибокі вибачення... Мав здогадатися.

Чарівник опустився на стілець і поманив до себе кубок з вином. Добряче ковтнув і тільки після цього зволив пояснити:

— «Посмішка долі» не винна. Айдар сам не захотів більше жити після того, як загинула його кохана. Тож, юначе, я вас дуже прошу, постарайтеся стримувати почуття. Хоча б доти, доки королівство не отримає чергового спадкоємця. Я вже не такий молодий, щоб через любовні негаразди вінценосних осіб знову опинитися на вулиці. Що не мине нас усіх, якщо ви схибите. Сподіваюся, мій принце, ви це розумієте?

Приїхали! Можна подумати, що я напрошувався! Мені взагалі-то й удома непогано жилося. Сунули, як курку в окріп, ще й умови висувають! А чи не піти вам лісом, любий?

Зрозуміло, що все це я вголос не сказав, але й виразу морди мого обличчя метру Ігнаціусу вистачило. Він, як я зрозумів, взагалі старий здогадливий. Ну, ще б пак — з таким життєвим досвідом.

— Ваша високосте!.. Мій принце, — маг знову і явно навмисно звернувся по титулу, ніби наголошуючи, що розмовляє не з невідомим забродою, а з тим, ким мене тут вважають, спадкоємцем престолу. — Давайте, я ще раз, найглибше принесу вам свої вибачення за все відразу — і покінчимо на цьому? У нас справ — безліч. І якщо ви на кожну дрібницю зволите дутися… Право слово, по хлоп'ячому якось.

Адже старий правий. І навіть Лія це зрозуміла, хоч і білявка. Виходить — я ще дурніший? Так, треба притримати норов.

— Гаразд, забули… Мир. Тільки вже і ви будьте ласкаві пояснити докладніше. Зокрема про «Посмішку». Кому вона усміхається, як саме і як часто?

— Добре. Талісман «Посмішка удачі» один із семи предметів, створених найбільшим архімагом усіх часів — Корнеліусом Малькутом. Якось я розповім вам про все. А зараз — про цю красуню.

«Посмішка» тим часом змінила яскраву зелень молодої трави на небесну блакить.

— Той, кого талісман прийме, стане справжнім улюбленцем долі. Якщо з небес посиплються каміння — вас обдасть тільки піднятою курявою. Якщо із засідки вам у спину пошле стрілу лучник — у нього здригнеться рука, і вас максимум подряпає. Якщо вночі спалахне будинок — згорить усе вщент, крім тієї кімнати, де спатимете ви. Впадете зі скелі — біля підніжжя виявиться віз повний сіна. Захочете зіграти у кості – у вас завжди буде на одне очко більше, ніж у суперника. Чоловіки набиватимуться вам у друзі і пропонуватимуть допомогу. Те саме і з дівчатами. Можете покликати на сінник будь-яку — відмови не бійтеся. Правда... — маг невпевнено глянув на камінь. — Останнім я радив би не захоплюватися. Все ж таки талісман має жіночу сутність, а вони не надто прихильні до вітряності своїх обранців.

— Не зрозумів? Мені що тепер целібат прийняти? А як же Леонідія?

Камінь весело заіскрився і став рожевий.

— Ні. Настільки жорстко питання не стоїть… — усміхнувся метр Ігнаціус. — Талісман все ж таки створював чоловік і врахував цю проблему. Просто, не варто захоплюватися випадковими любощами... Як говорить стара мудрість: в міру корисно все. Навіть надмірність.

Я чемно сміявся, згадавши, не менш глибокодумну фразу, що в невеликих дозах горілка корисна в будь-якій кількості.

— Втратити талісман теж не бійтеся. Це неможливо. Як і відібрати чи подарувати. Але, щоб уникнути навіть випадковості... — маг зняв з шиї невеликий шкіряний мішечок. Висипав вміст на чисту тарілку. — Покладіть сюди талісман. І зберігати зручно, і заздрість не викликатиме... у тих, хто вміє бачити. Навіщо спокушати бідолах, а себе наражати на зайві небезпеки? Адже удача різна буває… Наприклад, міг би померти від отрути, а лише осліп. Пощастило? Безумовно. Але воно нам потрібне? А так — очі не бачать, серце не болить…