Герман Мелвілл - Мобі Дік, Герман Мелвілл

незвичайних обставинах, пов’язаних з подіями, про які ми розповімо далі, він звертався до своїх підлеглих з незвичайними словами - чи то поблажливо, чи то in terrorem, 52 а чи ще якось,- проте й він аж ніяк не нехтував основних звичаїв та традицій морського життя.

Мабуть, зрештою ні від кого не втаїться й те, що всіма цими звичаями та традиціями капітан Ахав часом користався як маскою, при нагоді вдаючись до них задля іншої, більш особистої мети, ніж та, якій вони насправді мають служити. Завдяки їм певний султанський деспотизм його розуму, що інакше великого мірою лишився б не виявлений, утілювався в справжнісіньке диктаторство. Бо хоч би яка велика була чиясь розумова вищість, вона ніколи не зможе здобути практичної, відчутної влади над іншими людьми без допомоги деяких зовнішніх вивертів та обманів, самою своєю природою завжди більш-менш ницих і дріб’язкових. Якраз це завжди змушує справжніх владарів, владарів з ласки божої, триматися здаля від людського мурашника, а найвищі почесті, які може вділити цей світ, дістаються людям, котрі уславляються більше завдяки своїй безмірній нижчості супроти жменьки таємних бездіяльних обранців неба, ніж завдяки своїй безперечній вищості супроти низького рівня юрби. Така велика сила таїться в цих дрібницях, коли вони сповиті в найразючіші політичні забобони, що інколи вони обдаровують царською могутністю навіть недоумків чи ідіотів на троні. Та коли, як у випадку царя Миколи, обруч корони охоплює голову справді царську, тоді плебейські юрби плазують у поросі перед таким грандіозним зосередженням могутності. Та й драматург, пишучи трагедію й зображуючи людську непогамовність у всьому її розмаху та розгоні, нізащо не промине в своєму творі щойно згаданої обставини, надзвичайно важливої для його мистецтва.

Але Ахав, мій капітан, ще стоїть у мене перед очима в усій своїй нентакітській суворості й шорсткості, і в цьому епізоді, де мовиться про імператорів та королів, я не потребую таїти, що маю справу тільки з бідним старим китобоєм, а тому всі зовнішні аксесуари величі, трони й балдахіни - не для мене. О Ахаве! Все, що в тебе є величного, або зірване з неба, або підняте з морської безодні, або виліплене з безплотного повітря!

 

34
СТІЛ У КАЮТІ

 

 

Полудень. Стюард Пундик, вистромивши з-під дашка над каютним трапом бліде обличчя, схоже на пухку хлібину, сповіщає свого владаря й хазяїна, що обід готовий. Ахав сидить у кормовому човні на завітряному борту; він саме скінчив визначатися по сонцю й тепер мовчки обраховує широту на гладенькій, схожій на медальйон чорній табличці, спеціально для цієї мети прикріпленій до верхньої частини його костяної ноги. Він не звертає ніякої уваги на стюардове повідомлення, і можна подумати, що похмурий Ахав навіть не почув голосу служника. Та ось, ухопившись за бізань-ванти, він виплигує з човна на палубу і, рівним, байдужим голосом промовивши: «Обід, містере Старбак»,- зникає в каюті.

Коли затихло останнє відлуння його султанських кроків і Старбак, перший емір, має всі підстави гадати, що капітан уже сів за стіл, тоді Старбак прокидається з задуми, проходить туди й сюди по палубі, поважно позирає на компас, не без утіхи вимовляє: «Обід, містере Стаб» - і спускається до каюти. Другий емір теж якусь хвильку марудиться біля снастей, а потім, легенько смикнувши за грота-фал, ніби щоб пересвідчитися, чи все гаразд із цією важливою снастю, теж бере на себе те саме завдання і, коротко кинувши: «Обід, містере Фласк»,- рушає за своїми попередниками.

Але третій емір, побачивши, що він на юті сам, ураз відчуває себе ніби звільненим від дивної скутості; бо, хитрувато моргнувши на всі боки та струснувши з ніг черевики, він пускається в хвацький, хоч і без музики та перестуку підборів, матроський танець прямо над головою самого падишаха, а потім, спритним рухом закинувши свою шапку, замість вішалки, на вершечок бізань-щогли, спускається вниз із веселими вихилясами - принаймні поки його видно з палуби. Таким чином він вивертає навиворіт весь порядок процесії, бо ж звичайно оркестр іде попереду, а не позаду. Та перше ніж переступити поріг каюти, він на мить зупиняється, напускає на обличчя зовсім інший вираз, і аж тоді незалежний, веселий маленький Фласк стає перед очі царя Ахава в ролі Впослідженого, чи то Раба.

Не остання з дивних особливостей корабельного життя, породжена крайньою штучністю морських звичаїв,- це те, що на палубі помічник капітана часом, коли його роздратувати, може повестися зі своїм командиром зухвало, засперечатися з ним; та ставлю десять проти одного, що цей самий помічник, спустившись на обід до каюти того самого капітана, зразу починає поводитись сумирно, щоб не сказати запобігливо й принижено, гнутися перед тим, хто сидить за чільним кінцем столу. Це дуже дивне, часом украй кумедне видовище. Звідки така різниця в поведінці? Важко сказати? Та ні. Щоб бути Валтасаром, царем Вавілонським, і до того ж царювати не пихато, а ласкаво,- для цього треба мати певну дрібку світської величі. Та коли хтось у справді царському й мудрому дусі порядкує за своїм домашнім обіднім столом, круг якого сидять запрошені гості, тоді сила й влада його особистого впливу на якийсь час стає незаперечна; його царська велич тоді більша за Валтасарову, бо ж Валтасар був не найбільший з великих. Хто хоч раз пригощав своїх друзів обідом, той знає, що таке бути Цезарем. У цьому є якась магія царської влади над товариством, і тій магії годі опиратись. Ну, а коли до цього додати ще й офіційну владу капітана корабля, тоді ви легко збагнете, яка причина отієї згаданої вище особливості корабельного життя.

За своїм інкрустованим китовою кісткою столом Ахав головував, наче безмовний гриватий морський лев на білому кораловому узбережжі, оточений войовничими, проте ще шанобливими левенятами. Кожен з помічників чекав, поки його обслужать за чергою. Вони були перед Ахавом наче малі діти; а проте в Ахаві не проглядало й крихти якоїсь пихи. Помічники одностайно втуплювали пильні погляди в ніж старого капітана, яким той розрізав перед ними смажене м’ясо. Гадаю, що вони ніколи в світі не змогли б осквернити цю священну хвилину хоч би найменшим зауваженням, хай навіть на таку невинну тему, як погода. Нізащо! І коли, простягаючи ніж та виделку, між якими була затиснута скибка м’яса, Ахав водночас кивав Старбакові, щоб той підставив тарілку, старший помічник приймав свою порцію, наче милостиню, і нарізав її на шматочки делікатно,