Олексій Росіч - Джовані Трапатоні

— Тепер, дівчатонька, зміняймо швиденько свої бальні сукні на оці спортивні костюмчики і мерщій стаємо до роботи. Бо пан Урсуляк нас уже добряче зачекався, — мовила пані Ганна, кинувши дівчатам два старомодних спортивних костюми, із лампасами на штанях і з великою літерою «Д» на кофтинках.

— Ганнусю, ти смієшся? — ображено запитала пані Лана. — Ти хочеш, аби я надягнула на себе костюмчик цього потворного Урсуляка?!

— Ганно, це не смішно, — ще більш ображено пробубоніла пані Дана.

— Дівчатонька, спокійно, без емоцій. По-перше, костюмчики, не належать цьому пану, як, зрештою, і вся ця квартира. Він лиш нещодавно видурив цю житлоплощу… І навіть, он, іще дипломники свої розвісити не встиг, — роздивляючись вишукані дипломи, що стосом лежали на столі, мовила баба Ганя. — По-друге, костюмчики, хоч і старомодні, але геть новесенькі. Он, подивіться, на них і етикеточки висять… Ось… Що тут написано? Львівська фабрика спортивного вбрання… Костюм спортивний, байковий, із логотипом товариства «Динамо»… Ціна: 17 грн 85 коп. Рік випуску 1991…

— І все-таки я не розумію, — роздратовано перебила подругу пані Лана. — Ну чому я не можу бути зараз вбрана в бальну сукню?

— Та тому, що бальна сукня — неодмінний атрибут вальсів. І він, цей атрибут, має бути просто бездоганним. І саме через це він аж ніяк не підходить для катування підлої тварини… Тобто птаха, — виправилась пані Ганна, по-змовницьки підморгнувши дівчатам.

— Для катування? — затинаючись, перепитала вкрай розгублена пані Дана.

— Звісно, — ще раз, по-змовницьки підморгнувши, відповіла баба Ганя. — Для жорстокого та жахливого катування. — Я сподіваюсь, ви не хочете змастити такі вишукані сукні кров’ю? Це буде зовсім нешляхетно.

— О-о, ні! Тільки не це! — знесилено простогнав сич-Урсуляк. — Я готовий! Шановні, я готовий до ділової, конструктивної розмови.

— Прекрасно… Це прекрасно, шановний пане Урсуляк, — ще раз підморгнувши дівчатам, мовила пані Ганна. — Але… Дівчата, все ж таки, ви переодягніться. Це буде неабияк сприяти нашому порозумінню з конструктивним паном Урсуляком.

— Будемо за дві хвилини! — вже посміхнувшись, відповіли дівчата і, вхопивши спортивні костюми, вискочили із кімнати.

Сич перелякано провів поглядом активісток товариства «Ті, кому за 70». І коли ті зникли за дверима, зніяковіло подививсь на пані Ганну та заходивсь знервовано кліпати очима.

— Онученько, — повчальним тоном звернулась баба Ганя до Лади, — запам’ятай… Те, що зараз буде робити твоя бабця, тобі робити аж ніяк не можна. Ніколи й ні за яких обставин так знущатися із тварин не можна. Тобто я хотіла сказати, що взагалі знущатися з тварин не можна. А тим більше, не можна чинити так, як це зараз буде чинити твоя бабця.

— Ні-ні-ні! — жалісливо застогнав сич-пугач. — Благаю вас, не треба! Адже я готовий… Цілковито готовий до конструктивного порозуміння.

— Віриться важкувато, — строго відповіла пані Ганна. — Але, може, спробуємо — перевіримо вашу щирість… Де наші ґудзики?

— Я не знаю… — одразу заридавши, пронявчав пугач.

— Відповідь неконструктивна! — підсумувала баба Ганя та, підійшовши до зв’язаного сича, висмикнула з нього пір’їну.

— А-а-а-а-а! — відчайдушно заволав пугач, божевільно закліпавши очима. — Нанесення тяжких тілесних ушкоджень карається законом!

— А крадіжка карається законом чи не карається? — роздратовано вхопивши його за дзьоба, запитала пані Ганна.

— Карається, але більш гуманно і не так жорстоко, — хникаючи, відповів Урсуляк.

— Повторюю запитання. Де наші сто дванадцять тисяч ґудзиків? Де ти їх подів, свинюко?

— Ну, я не брав… Не брав і не крав ваші ґудзики! Даю слово честі!

— Відповідь нещира, — прошепотіла баба Ганя та знову висмикнула з сича пір’їну.

— О-о-о-о-о! — занив пан Урсуляк та спробував пустити сльозу. Але сльоза, на жаль, не вичавилась, через що йому знов довелося шукати конструктивного порозуміння. — Прошу, прошу, домовимося полюбовно! Ми ж із вами розумні люди! Назвіть ціну моєї недоторканності та безпеки… І я готовий негайно, негайно її сплатити! Ми ж із вами цивілізовані, розумні люди!

— Ціну, цивілізований ти мій, було оприлюднено вже двічі. Тож повторюю востаннє: для тугодумів. Поверни вкрадені тобою ґудзики.

— Але це… Це неможливо… — затинаючись, прошепотів пан Урсуляк.

— Це можливо, впертий мій, це можливо… — перекривляючи його, мовила баба Ганя та висмикнула з нього ще одну пір’їнку.

— А-а-а-а-а! Пече-е! О-о-о-о-о!

— О ні, я не можу на це дивитись! — стомлено вигукнула Лада та рушила до дверей.

Саме в цей вирішальний час до кімнати увірвались налякані активістки товариства «Ті, кому за 70» пані Лана і пані Дана.

— Що тут за дикі крики? — запитала Дана, підтримуючи на собі величезний, не за розміром костюм.

— Найцікавіше ми вже, певно, пропустили? — поцікавилась Лана, увесь час підтягуючи страшенно замалі спортивні штани.

— Ні, дівчата, усе найцікавіше ще попереду… Подальший розвиток подій — у кігтястих лапах ось цього жадібного та твердоголового птаха, котрий підло викрав наші ґудзички й аж ніяк не поспішає їх повертати, — відповіла баба Ганя, розгублено дивлячись на своїх подруг. — Слухайте, дівчата… Каюсь — неправа.

— Що таке?

— Ти чого? — підтягуючи та підтримуючи штани, разом ображено прошепотіли активістки.

— Видовище жалюгідне… — сумно мовила пані Ганна, збагнувши нарешті усю недоречність цього переодягання. — Ви хоч бірочки зніміть.

— Ну-ну-ну, — пробурмотіла пані Лана. — Красу нічим не спаплюжиш… Дано, правильно я кажу?

— Правильно, Лано, — шморгнувши