Майн Рід - Вершник без голови

Після такого заклику нікому б не захотілося спати, і вже й поготів — одному з Пойндекстерів; отож молодший представник цього роду вмить підхопився з ліжка й став посеред кімнати, занімілий з подиву.

— Одягатись нема коли, — збуджено наставляв його Колхаун. — Ні, стривай, штани надягни. А все інше к бісу! Нема в нас часу на такі дрібниці. Швидше, та швидше ж!

Не минуло й хвилини, як молодий плантатор був одягнений у свій звичайний костюм — штани та бавовняну креольську блузу, — і, скорившись волі двоюрідного брата, квапливо йшов за ним садовою доріжкою, хоча й досі не розумів, навіщо той так безцеремонно підняв його з ліжка.

— В чому річ, Касе? — запитав він, побачивши, що Колхаун зупиняється. — Що все це означає?

— Зараз сам побачиш. Стань отут біля мене. Подивись між ті дерева, під якими стоїть човен. Бачиш там що-небудь?

— Щось біле. Схоже на жіночу сукню… Так-так… То жінка!

— Атож, таки жінка. І хто вона, по-твоєму?

— Не можу сказати. А хто?

— А поруч неї ще одна постать, темна…

— То начебто чоловік?.. Еге ж, чоловік.

— А хто він, як ти гадаєш?

— Звідки мені знати, Касе. А ти знаєш?

— Знаю. То Моріс-мустангер!

— А жінка?

— Луїза, твоя сестра… в його обіймах! Наче вражений кулею в серце, юнак похитнувся,

а тоді кинувся вперед.

— Стривай! — сказав Колхаун, схопивши його за руку. — Ти забув, що в тебе немає зброї. А той негідник, я знаю, озброєний. На, візьми оце і оце… — Він дав двоюрідному братові свій револьвер і ніж. — Я хотів був сам з ним розправитися, ще тоді, одразу ж, але подумав, що краще буде тобі, братові, покарати кривдника твоєї сестри. А тепер іди, хлопче! Тільки пильнуй, щоб не влучити в неї, але йому нізащо не дай утекти. Ніяких слів чи попереджень. Тільки-но вони розступляться, стріляй йому в живіт, а як буде мало шести куль, добий ножем. Я стоятиму поблизу і, коли треба, допоможу тобі. Ну, йди! Підкрадься тихенько і пошли того мерзотника просто в пекло!

Та Генрі Пойндекстер не потребував тих блюзнірських порад. Адже то була його сестра, його прекрасна сестра — заблудла й занапащена!..

В одну мить він опинився поруч і став перед лиходієм, що зганьбив її.

— Підлий негідник! — крикнув він. — Зараз же забери свої брудні руки від моєї сестри! Луїзо, відійди і дай мені вбити його! Відійди, сестро! Відійди, кажу!

Коли б Луїза послухалася брата, то цілком можливо, що в наступну мить Моріс Джеральд уже не жив би; хіба що в нього стало б духу вистрілити першим і самому вбити Генрі Пойндекстера — а зробити це, з його досвідом і вмінням орудувати своїм шестизарядним «кольтом», йому було б неважко.

Та, замість витягти з кобури револьвер чи ще якось захищатися, він лише намагався вивільнитись із обіймів дівчини, що вперто не відпускала його, і, як видно, боявся тільки за неї.

Генрі теж не міг вистрілити в гаданого лиходія, бо боявся влучити в сестру, і, стримуваний цим побоюванням, усе не спускав курка.

Виникла мимовільна пауза, що зрештою стала рятівною для всіх трьох. Луїза, миттю збагнувши ситуацію, нараз випустила з обіймів свого коханого і майже в ту саму мить обхопила руками руки брата. Вона знала, що Моріс не візьметься до зброї. Тільки Генрі міг накоїти лиха, і треба було спинити його.

— Іди звідси, йди! — гукнула вона до мустангера, силкуючись вдержати юнака, що не тямив себе з гніву. — Брат хибно зрозумів те, що бачив. Іди, я сама йому поясню. Ну ж бо, Морісе, йди!

— Генрі Пойндекстере, — сказав молодий ірландець, перш ніж послухатись Луїзи й піти. — Хоч ви й зволили назвати мене негідником, але це зовсім не так. Дайте мені час, і я доведу, що ваша сестра склала про мене правдивішу думку, ніж її батько, брат чи кузен. Я прошу всього півроку, і якщо на той час ви не переконаєтесь, що я гідний її довіри, її кохання, то можете застрелити мене, де тільки натрапите, як паскудного койота, що перебіг вам дорогу. А тим часом прощавайте.

Слухаючи слова мустангера, Генрі вже не так поривався випручатись із сестриних рук, що виявилися дужчими за його власні. Його спроби дедалі млявішали й нарешті зовсім припинились, коли від річки долинув хлюпіт води, сповістивши, що непроханий опівнічний гість Каса-дель-Корво подався назад у дику прерію, яку він обрав собі за домівку.

Уперше довелося мустангерові повертатися звідти в такий примітивний спосіб, уплав. Досі він переправлявся в човні, що його потім перетягала назад дівоча рука з допомогою легенького ласо, свого часу подарованого Луїзі Пойндекстер разом із плямистою лошицею.

— Брате, ти несправедливий до нього! Атож, несправедливий! — почала переконувати брата Луїза, тільки-но мустангер зник з очей.- 0 Генрі, любий, якби ти тільки знав, який він благородний! Він і на думці не має якось скривдити мене. Ось якраз перед цим він казав, як збирається діяти, щоб не пішов поговір… ну… цебто щоб я була щаслива… Повір мені, брате, він справжній джентльмен. Та коли б і ні… коли б він навіть був простого роду, як ти вважаєш, то я все одно вчинила б так само, все одно, бо я кохаю його!

— Луїзо, скажи мені правду. Не так, як братові, а як самій собі. Я сьогодні побачив досить, щоб і без твоїх слів зрозуміти, що ти кохаєш цього чоловіка. Але скажи, чи не скористався він з твого… з твого нерозважливого почуття?

— Ні, ні і ще раз ні! Життям тобі присягаюся. Він надто благородний. Та навіть якби я… Ні, Генрі, він ні в чому не винен! Коли й слід когось винуватити, то тільки мене. Ой брате! Ну навіщо ти так образив його?

— Хіба я його образив?

— Образив, Генрі, тяжко й незаслужено.

— Тоді я поїду за ним і перепрошу. Якщо ти кажеш правду сестро, я повинен це зробити. Зараз же й поїду. Він мені ще з першого разу сподобався, ти ж знаєш. Я не міг повірити, що він здатен на підступний вчинок. Та й тепер не вірю. Ходімо додому, сестро, тобі треба лягти спати. А я негайно поїду до готелю, може, ще застану його там. Я просто не матиму спокою, поки не перепрошу його за свою нечемність.

Так говорив великодушний брат, ніжно ведучи сестру за руку, і в душі його не було вже й тіні гніву, а тільки жаль. Він квапливо йшов до гасієнди,