Стівен Кінг - Під куполом

кадр вийшов цілком пристойної якості. Хочете подивитися, шефе Рендолфе? Це просто, у мене цифрова камера.

Джулія все більше подобалась Барбі, він бо ж гадав, з її боку це чистий блеф. Якщо вона дійсно щось тут фотографувала, чому тоді тримає в лівій руці кришку від об'єктива, ніби ось лише щойно її зняла?

— Це неправда, шефе, — заявив Мел. — Він сам замахнувся на мене, щоб вдарити. Спитайте Джуніора.

— Гадаю, мої знімки вам покажуть, що молодший містер Ренні був зайнятий упорядкуванням натовпу і в ту мить, коли було заподіяно удар, стояв обернений до них спиною, — сказала Джулія.

Рендолф скинув на неї злим оком.

— Я можу конфіскувати вашу фотокамеру. Як доказ.

— Звісно, можете, — погодилася вона радісно. — І Пітер Фрімен зніме, як ви це робитимете. Тоді ви зможете конфіскувати і його камеру… але всі тут побачать, як ви це робитимете.

— Джуліє, на чиєму ви боці? — запитав Великий Джим. На обличчі в нього була теж фірмова усмішка — люта усмішка акули, що ось-ось відкусить якомусь пухкенькому плавцеві шматок його сраки.

У відповідь Джулія посміхнулась йому по-своєму, очі її сяяли просто-таки дитячою зацікавленою невинністю.

— А що, у нас тепер різні закони, Джеймсе? Там один… — показала вона на ряд солдатів, — а тут інший?

Великий Джим її зрозумів, губи його склалися на новий манер, у посмішку протилежного ґатунку. А тоді він відразливо махнув рукою Рендолфу.

— Сподіваюсь, без претензій, містере Барбара, — промовив Рендолф. — Гарячка ситуації.

— Дякую, — відповів Барбі.

Джекі вхопила за руку свого розлюченого партнера.

— Ходімо, офіцере Ширлз. Тут виставу закінчено. Гайда відсувати натовп далі.

Ширлз рушив за нею, але лише після того, як обернувся до Барбі з красномовним жестом: палець сторчма, голова схилена набік: «Ми ще не розібралися остаточно, гарнюню».

З імпровізованими, зробленими з брезенту й стійок від тенту ношами з'явилися Джек Еванс і помічник Роммі Тобі Меннінг. Роммі хотів було запитати, що це вони таке собі збіса дозволяють, і вже відкрив було рота, але враз і прикрив. Все одно польове гуляння скасовано, то якого чорта.

5

Посідали до своїх машин усі, хто приїхав на машинах. А тоді всі одночасно спробували звідти поїхати.

«На що й треба було очікувати, — подумав Джо Макклечі. — Абсолютно очікуваний результат».

Більшість копів намагалися розвести раптом виниклий дорожній затор, хоча навіть дітям (Джо стояв разом з Бенні Дрейком і Норрі Келверт) було ясно, що жоден з новопридбаних департаментом офіцерів не має зеленого поняття, яким чином цього досягти. У теплому по-літньому повітрі ясно чулася їхня лайка: «Ти що, не вмієш здавати назад своїм сучим пікапом?» Попри весь цей безлад, ніхто чомусь не тиснув на клаксони. Мабуть, люди почувалися занадто пригніченими, щоби ще й гудіти.

Бенні зауважив:

— Погляньте на цих ідіотів. Цікаво, скільки галонів бензину вилітає безцільно крізь їхні вихлопні труби? Вони, либонь, гадають, що його запаси тут безкінечні.

— Атож, — відгукнулася Норрі. Вона мала славу крутої, бойової дівчини в цім містечку, носила теннесійську версію зачіски маллет[151], але зараз Норрі зблідла, виглядала сумною і наляканою. Вона взяла Бенні за руку. Серце Опудала Джо обірвалося, але враз повернулося на місце, щойно Норрі взяла за руку і його.

— Оно йде той чувак, котрого ледь не заарештували, — промовив Бенні, показуючи вільною рукою.

Барбі й леді-газетярка плентались у напрямку автостоянки в гурті з півсотні демонстрантів, що зажурено тягнули за собою плакати з протестними гаслами.

— А знаєте, — сказав Опудало Джо. — Газетна кралечка взагалі не фотографувала нічого. Я стояв прямо позаду неї. Хитрюга.

— Авжеж, — підтакнув Бенні. — Проте не бажав би я опинитися на його місці. Поки це лайно не вивітриться, копи тут можуть творити ледь не все, що їм заманеться.

«А так воно й є, — подумав Джо. — І нові копи, зокрема, аж ніяк не належать до добрих людей. Наприклад, Джуніор Ренні». Чутка про те, яким чином було заарештовано Нечупару Сема, вже поширилася.

— Що ти цим хочеш сказати? — запитала у Бенні Норрі.

— Та зараз нічого. Зараз ще класно. — Він зважився. — Дуже класно. Але якщо все затягнеться… пам'ятаєте, як у «Володарі мух»?[152]

Вони були відмінниками з літератури, тож читали цю книгу.

Бенні процитував:

— «Убий свиню. Переріж їй горло. Заколи її». Копів у нас часто називають свинями, але я скажу вам, що я сам думаю, отже, я гадаю, коли справи починають іти вже геть гівняно, копи когось виставляють свинями. Можливо, тому, що вони самі стають налякані.

Норрі Келверт ударилась у плач. Її обняв Опудало Джо. Обережно, ніби боявся, що від цього доторку вони обоє вибухнуть, але дівчина, обернувшись до нього, зарилась носом йому в сорочку. Вона обняла його однією рукою, бо другою не перестала тримати руку Бенні. Джо подумалося, що він у своєму житті не відчував нічого чудесніше хвилюючого за ці її сльози, котрими просякала його сорочка. Він з докором подивився понад її головою на Бенні.

— Вибач, чувихо, — промовив Бенні й погладив її по спині. — Не бійся.

— Він втратив око! — скрикнула вона. Слова прозвучали приглушено, ніби йшли з грудей Джо. Потім вона відсторонилася. — Це вже ніяка не забава. Це більше не гра.

— Авжеж, — погодився Джо ніби проголошував велику істину. — Не гра.

— Погляньте, — показав Бенні. Вони побачили санітарну машину.

По грудуватому Дінсморовому полю сунув з червоною мигалкою на даху Твіч. Перед ним ішла його сестра, хазяйка «Троянди-Шипшини», показувала йому шлях, обходячи найпідступніші ямки. Машина швидкої допомоги на пасовищі під яскравим осіннім небом жовтня: це був фінальний мазок.

Раптом Опудалу Джо перехотілося протестувати. Але й додому повертатися йому не хотілося.

Єдине, чого йому зараз відчайдушно хотілося, — вибратися з цього міста.

6

Джулія прослизнула за кермо свого автомобіля, але двигун не вмикала; їм доведеться ще якийсь час залишатися на місці, тож не було сенсу дарма витрачати пальне. Вона нахилилася повз Барбі, відкрила підпанельну скриньку й дістала звідти стару пачку «Амерікен спірит»[153].

— Резервний запас, — пояснила вона вибачливим тоном. — Ви не хочете?

Він похитав головою.

— А якщо я сама, не проти? Бо я можу й потерпіти.

Він знову похитав головою. Вона закурила, потім випустила дим крізь своє відчинене віконце. Надворі все ще було тепло, цього дня погода цілком відповідала назві «індіанське літо», але довго вона такою не протримається. Ще тиждень або два, і погода зміниться на зле, як кажуть старожили. «А може, й ні, — подумала вона. — Хто збіса може це тепер знати?» Якщо цей Купол нікуди не подінеться, безсумнівно, чимало метеорологів сперечатимуться щодо погоди під