Сафо Мелі - Розбивши її життя (частина 2), Сафо Мелі

Поки я набирала воду у вазу, щоб поставити квіти, Артем відкрив холодильник і почав викладати туди продукти з пакета. Я здивувалася.

- Це що?

– Це їжа. Її їдять. - абсолютно спокійно, не обертаючись прокоментував свої дії і увігнав мене в ще більший ступор.

– Я не в тому сенсі. Навіщо це ти приніс?

Артем мовчки виклав із лотка яйця у спеціальні отвори на дверцятах холодильника і лише потім розвернувся до мене. Сідай, у мене до тебе є розмова.

Він почав з того, що вдарив по наболілому.

- Давай оцінювати ситуацію тверезо. Тобі нема за що жити. У тебе в холодильнику миша повісилася. Ти сильно виснажена і морально і… - він оцінив мене поглядом, - фізично теж. Не сьогодні завтра прийдуть рахунки за комуналку. Університет тобі кидати не можна.

Кожне його речення, мов молотом, било мене по оголених нервах.

- І? Що ти пропонуєш?

– Давай по порядку. Я пізня дитина у родині. Мій батько заганяє мене у глухий кут. Хоче, щоб я став розсудливим, перестав гуляти і успішно закінчив університет. Каже, що для мене єдиний шанс – це одружитися. Так я зрозумію, що таке доросле життя і в мене не буде потреби вечорами вештатися з друзями по клубах у пошуках партнерки на ніч.

Я дивилася на нього і взагалі не розуміла, що він верзе.

- Я не з усіма його ідеями згоден, але в чомусь він правий. Крім того, ти мені давно вже подобаєшся, і я не можу спостерігати, як ти повільно скочуєшся в прірву. Загалом, пропоную тобі взаємовигідні умови: ти виходиш за мене заміж, і я таким чином вирішую свої проблеми з батею; я в свою чергу забезпечую тебе і роблю так, щоб ти нічого не потребувала. Всім добре, всі спокійні та щасливі.

- Щасливі? – чомусь саме це слово в мені відгукнулося найбільше з цієї сумбурної та туманної пропозиції руки та серця.

- Ась, подумай про це дуже серйозно. Ти не зможеш тягти і роботу, і навчання одночасно. Доведеться вибрати щось одне. Я ж пропоную тобі цілком вигідні для тебе умови в обмін на твою допомогу.

Маячня якась. Я дивилася в підлогу, розглядаючи хитромудрі візерунки на вже потертому лінолеумі. Його б теж замінити… Стоп!

- А як же… ну, якщо я вийду за тебе заміж, ми з тобою…

- Так, секс є обов'язковою умовою нашої угоди.

- "Угоди"? Ти мене таким хитрим способом купуєш, щоб було з ким потрахатись?

Артем дивився на мене, як на чужинця з іншої планети.

- Ася, я тебе не купую. Я вирішую твої проблеми, ти вирішуєш мої. Але, вийшовши за мене заміж, ми виконуватимемо всі подружні зобов'язання, включаючи секс. Доречі, ти готувати вмієш?

Я кивнула, але я вже уявляла себе в ліжку з Артемом і мене почало нудити. Точніше не так. Він цілком гарний хлопець. Такий собі стрункий вихований мажор завжди одягнений з голочки, але мені він не подобається настільки, щоб...

- Чудово. Значить, будеш мені готувати смачні вечері!

Він потер руки, ніби все було вирішено.

- Стривай, Артеме. – мені здавалося, що він збожеволів і зараз у нього просто якийсь напад шизофренії. - Я ще не відповіла, що згодна.

- Скільки часу тобі потрібно?

Справді. Скільки часу потрібно розбитій в дріб'язки дівчині, щоб зважитися вийти заміж за першого зустрічного? Я попросила тиждень, щоб все ретельно обміркувати, але відповідь дала вже наступного дня. Увечері у нас була дуже продуктивна розмова з Наталкою та Олесею у мене на кухні. І все йшло до того, що погодитися на його пропозицію в моїй ситуації – те саме, що вижити в пеклі.

- А як же Олексій? – випалила Олеся, не подумавши, перш ніж сказати.

Наташка одразу смикнула її за рукав і з докором подивилася:

- Лесь, ти у своєму розумі?! Який на хрін Олексій? У нього давно своє життя! А Асі треба налагоджувати своє!

Я не витримала. Сльози покотилися по щоках, немов важкі намистини, і я затулила руками обличчя. Плечі здригалися від беззвучних ридань. «Чому? Чому, коли я чую його ім'я, то одразу починаю плакати? Коли це закінчиться? Коли я зможу змиритися з його зрадою і припинити так реагувати?». Наталка підсіла на стілець поруч і обняла мене за плечі.

- Сама подумай, що ти втрачаєш? - подруга розвела руки в сторони і запитливо подивилася на мене.

Що я втрачаю? Свободу, де в мене поперед суцільна темрява?

- Ти права. Гірше, ніж є, вже не буде.

Тоді мені це весілля здавалося справжнім порятунком. Ніби янголи спустилися з небес і вкрили мене своїми білими крилами. Але як я помилялася! Чи могла я тоді здогадуватися, чим воно обернеться? Звісно ж, не могла.

Через день Артем представив мене своєму батькові, котрий уже був у курсі всіх моїх життєвих проблем.

- Співчуваю, Ася, вашій втраті.

- Дякую. - я скромно опустила погляд і знову розглядала візерунки на підлозі. Гарний лакований паркет вітальні у величезному будинку був вистелений мозаїкою. Таке я бачила лише одного разу – на екскурсії палацами Петербурга. Стіни цієї кімнати прикрашали дорогі полотна відомих художників, виставки яких я відвідувала, коли… були живі батьки. Тільки тепер вони вже не вражали. Нічого не пробирало. Тепер усе зміниться. Чи вже змінилося?

Я припала до душі батькові Артема, завдяки своєму вихованню, пізнаннями у мистецтві та знанням етикету. Він був вражений, що серед сучасної молоді ще можна зустріти гідну дівчину та висловив своє схвалення на користь нашого шлюбу.

Майбутній свекор вирішив, що все треба реалізовувати швидко. Мабуть, поки горе-син не вдарився в черговий загул і не передумав. Домовився з кимось, щоб нас розписали позачергово. І вже дев'ятнадцятого січня я стала офіційною дружиною Артема. Тихо, без жодних святкувань. До чого був такий поспіх - мені було все одно. Я, немов гість у власному житті, брала участь у подіях, до кінця не усвідомлюючи, що саме відбувається зі мною.

Відразу із РАГсу Артем привіз мене до своєї квартири, заявивши, що жити я мушу тепер із ним і відкрив пляшку шампанського.