Джеймс С. А. Корі - Пробудження Левіафана

Наступ Альянсу Зовнішніх Планет був штатним привидом «Церера Сек’юріті». Організацію, що жила традиціями Аль Капоне, ХАМАС, ІРА, Ред Мартіалс, поважали ті, кому вона допомогла, і боялися ті, кому вона стала на заваді. Частково соціальний рух, частково недоформована нація, частково терористична мережа – Альянсу сильно бракувало колективної свідомості. Гейвлок міг не подобатися Шаддід, бо походження мав з гравітаційного колодязя, та вона з ним працювала. АЗП міг відправити його у шлюз. Люди типу Міллера могли розраховувати на кулю у скроню, та й ту – пластикову. Не вистачало ще пошматувати трубопроводи.

– Я так не думаю. Війною не пахне. При всій повазі, сер, я не розумію, що це з біса таке. Є багато фактів: «криша» забирається, підпільні казино зникають. Купер з Харірі згортають свій бордель з неповнолітніми, і всі довкруж впевнені, що розгортати його не планують. Побільшало гамору від одинаків. З боку глянути – виглядає все чудово. Та це лише виглядає так.

Вона кивнула, та погляд залишився на стіні. Цікавість було втрачено так само швидко, як і продемонстровано.

– Коротше, покинь це, – нарешті мовила капітан, – маю дещо для тебе. Новий контракт. Лише ти. Не Гейвлок.

Міллер закинув ногу на ногу.

– Тобто – новий контракт?

– Тобто «Стар Ґелікс Сек’юріті» погодив контракт про надання послуг окремо від «Церера Сек’юріті», і я як локальний менеджер корпорації доручаю справу тобі.

– Мене звільнено?

Капітан Шаддід відповіла з образою:

– Це додаткові обов’язки. Ти все ще працюєш на «Церера Сек’юріті»... а це підробіток. Слухай-но, мені теж це не подобається. Я не виганяю тебе зі станції і не розриваю основний контракт. Це послуга, яку хтось на Землі робить для акціонерів.

– Тож ми тепер акціонерам послуги робимо?

М’якість зникла, дорадча інтонація зникла, очі жінки стали темними, як мокрий камінець:

– Ти робиш.

– Ну зрозуміло, – Міллер погодився, – звісно, що роблю я.

Капітан підняла персональний термінал. Детектив налапав і дістав свого. Апарати з’єдналися вузьким променем. Щоб це не було, Шаддід уникала передавати інфу через загальну мережу. На екрані виникла група файлів, позначених лого JMAO.

– Це справа дещо загубленої доньки. Аріадна і Жуль-П’єр Мао.

Ім’я прозвучало, мов удар грому. Міллер, натиснувши пальцем на екран, запитав:

– «Мао-Квіковська торгова»?

– Атож.

Міллер тихенько свиснув. «Маоквік» хоча й не в ходила до першої десятки корпорацій Поясу, та точно була в півсотні. Вцілому ця легальна фірма була замішана в епічному провалі проекту «Венерійських хмарних міст». На отримані від десятирічних судових процесів кошти вони диверсифікувалися та розширились, переважно у сфері міжпланетних перевезень. На тепер корпоративна станція була незалежною, ширяла між поясом та внутрішніми планетами, наче такий собі величний океанський лайнер стародавніх морів. Те, що Міллерові було відомо так багато про корпорацію, означало, що корпорація мала гроші торгувати людьми Міллерового штибу пачками. І його щойно було куплено.

– Вони осіли на Місяці, – мовила Шаддід. – Привілеї і права громадянства Землі і чималий транспортний бізнес під рукою.

– І вони загубили дочку?

– Біла ворона. Кинула коледж, зв’язалась зі студентським угрупуванням «Фонд далеких перспектив».

– Частина АЗП?

– Пов’язана, – капітан внесла ясність. А детектив замислився над іншим: на чий бік пристане Шаддід, якщо АЗП піде в атаку?

– Родина списала це на дивацтво, адже мають двох дорослих дітей з контрольованими інтересами. Якщо Жулі бажає бовтатись у вакуумі, називаючи себе борцем за свободу, то для них це не велика втрата.

– Та тепер її просять повернути?

– Вірно.

– Що ж змінилося?

– Вони не вважають за потрібне ділитися такою інформацією.

– Ну ок.

– Останні записи доводять, що вона працювала на Тихо, та квартиру мала тут. Я відшукала її розділ в мережі і заблокувала його. Пароль у твоїх файлах.

– То в чому полягає моє завдання?

– Знайти Жулі Мао, затримати і привезти домів.

– Тобто викрадення.

– Так.

Міллер уп’явся у свій термінал, швидко проглянув файли. В грудях зав’язався дивний холодний клубок. Приставши на роботу у «Церера Сек’юріті» шістнадцять років тому, він не мав ілюзій щодо роду занять. Не дарма існував жарт, що на Церері нема закону, бо там є поліція. Загалом, його руки були не чистіші за капітанові – деколи люди випадали зі шлюзу, іноді речдоки зникали з шафи. Питання не в тому, вірно чи помилково. Це траплялося рідко, тому було виправданим. Ти марнуєш життя у кам’яній бульбашці, до якої воду, повітря та їжу привозять з такої далечини, що і через телескоп не побачиш. Так що певна гнучкість моралі тут була просто необхідною. Але викраденнями людей він не займався ніколи.

– Проблеми, детективе?

– Жодних, сер. Я потурбуюсь про це.

– Але не барися.

– Так, сер. Ще щось?

Капітанові очі пом’якшали, жінка посміхнулась, наче маску одягла.

– З напарником все добре?

– Так, з ним все добре. Коли він поряд, то на контрасті такі люди, як я, виглядають краще. Це зручно.

Посмішка Шаддід, зсунувшись на пів градуса, потепліла до майже справжньої. Нічого так не допомагає налагоджувати зв’язок з керівництвом, як трошки дрібного расизму. Міллер кивнув з повагою і вийшов.

***

Його діра знаходилась на восьмому рівні житлового тунелю, що мав сотню метрів завширшки. Половину займала доглянута паркова смуга. Склепіння головного коридору було пофарбоване у голубий колір і точково підсвічене. Гейвлок запевняв, що це дуже схоже на літнє небо Землі. Взагалі, жити на поверхні планети, де маса лягає на кожну кістку і м’яз, де лише тяжіння утримує твоє повітря, означало легко з’їхати з глузду. Все таки синь була симпатичною.

Хтось мав смаки, схожі на капітанові, і ароматизував повітря. Не лише кавою з корицею. Гейвлоків барліг пахнув свіжим хлібом; хтось обирав трав’яні аромати, а хтось – напівферомони. Кандес, Міллерова бувша, віддавала перевагу запаху «земні лілії», які нагадували йому забруднені рівні, де переробляли відходи. Останнім часом детектив залишав терпкуватий аромат самої станції. Перероблене повітря, що пройшло через мільйони легень. Вода з-під крану – настільки чиста, що цілком придатна для лабораторного використання, була дуже і дуже недавно сечею, лайном, кров'ю і сльозами, і майже одразу стане ними знов. Коло життя на Церері було таким маленьким, що було видно заокруглення. Саме тому Міллерові це подобалось.

Хазяїн помешкання скинув взуття і вмостився у фотель зі спіненого матеріалу, націдивши собі у склянку мохового віскі – місцевого напою, що гнали з