Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Публіцистика » Панас Мирний 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Панас Мирний" автора Леонід Володимирович Ушкалов. Жанр книги: Публіцистика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 29
Перейти на сторінку:
любові без серця?.. – риторично питає поет. – Що хоче Москва од мене, од других? Закаляти душу нечистими плямами і намазати їх крейдою – любезностю, затьмити в серці самий найдорогший, самий найлюбіший образ матері і оддати саме серце на потіху хижої птиці – орлові, що звив своє гніздо на царській короні?.. Боже мій, Боже мій! Чи люди подуріли, чи я здурів? Прочують яку-небудь глибоку думку, що ученим оком прозирає у глибину землі, у вишину неба, – кажуть: безбожник; підглядять у серці затаенную добрую поміч своєму брату-поселянину – кричать: бунтовщик!.. Чи можна, питаю, буде ходити по світу без марюки на пиці?».

Крім оригінальних віршів, перу юного Мирного належить ціла низка перекладів з російської літератури. Він перекладає поезії Кондратія Рилєєва («Невольник»), Олександра Пушкіна («Русалка», «Я пережив мої надії…»), Михайла Лєрмонтова («Смерть», «Коли я повезу в чужину..»), Афанасія Фета («Офелія», «Мелодія», «На зорі не буди ти її…», «Я жду… Соловейко щебече…»), Олексія Плещеева («В степу», «Питання»), Миколи Огарьова («Дорога»), Олексія Апухтіна («Весна надворі… Почалися посіви…»). Увагу Мирного-перекладача привертає здебільшого любовна, медитативна та пейзажна лірика. Прикметно, що він не переклав жодної поезії Миколи Некрасова, чия «Муза мести и печали» була на ту пору дуже популярна. Можливо, нехіть до громадянської лірики Некрасова почасти була обумовлена неприхильною оцінкою цього поета з боку Тараса Шевченка.

Отож, літературна творчість Панаса Мирного розпочиналася з поезії. Саме в ній знайшла своє втілення юнацька жага збагнути сенс життя, пізнати самого себе, позбутися відчуття екзистенційної порожнечі – весь той комплекс думок і почуттів, про які Мирний писав у своєму щоденнику. Він починає вести його 25 квітня 1865 р. – спершу по-російському, а вже невдовзі (29 квітня) – чистою українською мовою. Уже сама ця зміна мови щоденника свідчить про ті складні пертурбації, які відбувалися в душі юнака, про те, що Сковорода називав «народженням внутрішньої людини»: чиновник Панас Рудченко, який у канцеляріях до кінця життя «балакав завжди мішаною мовою», стає українським письменником Панасом Мирним. Профанний та сакральний світи починають значною мірою структуруватися різними мовами, а саме життя юнака досить виразно роздвоюється. З бігом часу це роздвоєння ставатиме все більшим і більшим. Перегодом деякі коментатори, зокрема, Григорій Коваленко, Сергій Єфремов, Борис Якубський, Юрій Лавриненко та інші, енергійно підкреслюватимуть цю обставину, наголошуючи на радикальній розбіжності життя і творчості письменника, на ледь не самостійному існуванні двох індивідуальностей: Панаса Рудченка й Панаса Мирного. Інші, як, наприклад, Євген Кирилюк чи Борис Антоненко-Давидович, будуть заперечувати дихотомію «внутрішньої» та «зовнішньої» людини в особистості письменника, підкреслюючи цілісність його натури. Та в усякому разі, роздвоєння існувало. Воно знайшло свій вияв і на сторінках щоденника. Досить пригадати хоч би пройняту шевченківським богоборством тираду: «А ти, Бог розпроклятий, коли ти оддаєш одного чоловіка на волю другого!!!» – таку далеку від патріархальної моралі з її засадою: «Початок премудрості – страх перед Господом…» Уже значно пізніше, згадуючи про те, що саме спонукало його до літературної праці, Мирний напише: «Ні, не слава… поривала мене в мої молоді літа до роботи. Моє невеличке серце ще змалечку пестила любов до тебе, мій обездолений краю, і вона оповила мою душу чарівними снами і підбурювала думки до роботи. Наче дрібні ластівки, вилетіли вони з моєї голови і щебетали мені голосні пісні про давню давнину, як колись наші діди билися з ворожою силою за правду та волю. Зачарована тими боями та здивована лицарським змаганням, моя душа рвалася до діла, бажаючи хоч чим-небудь невеличким прислужитися тобі, мій рідний краю!» Не менш важливою спонукою було також прагнення стати в обороні «струджених та обтяжених», зокрема безталанних жінок. З одного боку, це можна розглядати як данину українській літературній традиції, в якій сюжет про скривджену долею та людьми дівчину належав до розряду сталих виражальних засобів («Сердешна Оксана» Квітки-Основ'яненка, «Катерина», «Наймичка», «Лілея», «Відьма», «Варнак» Шевченка, «Одарка» Марка Вовчка), з другого – як віддзеркалення характерної для 1860-х pp. проблеми жіночої емансипації. Так чи інакше, героїнею першої поеми Панаса Мирного «Безталанна» стає повія. Поема «Безталанна» не збереглася. Зате збереглася датована 1865 р. чернетка «повістини у віршах» під назвою «Продана», в основу якої покладена розповідь повії на ім'я Христина про своє життя, а власне про те, як вона «почала торгувати тілом і душею» (схожу історію чотирнадцятирічний письменник занотував і в своєму щоденнику 6 травня 1865 p.). Ці ранні поеми Мирного можна розглядати як «прообрази» роману «Повія» (недаром навіть ім'я героїні поеми «Продана» таке саме, як і ім'я протагоністки роману). У січні 1866 р. Панас Рудченко у зв'язку з проведенням фінансової реформи змушений був покинути рідний Миргород і переїхати до Прилук, куди його призначили на посаду письмоводителя місцевого скарбництва. Розпочинається прилуцький період життя письменника. Мирний продовжує писати поезії, збирати народні пісні та казки, пробує сили в драматургії – про це свідчить уривок з п'єси про Василя й Марусю, появу якого можна віднести до 1866—1867 рр. Змальований тут образ сироти Василя буде розвинутий пізніше в драмах «Лимерівна» та «У черницях». Служба в Прилуках – час майже повної самотності Мирного. «…Не життя мені в Прилуці, – писав він Біликові в серпні 1867 p., – хочеться вирватись і покинути скверний город з його поганим людом, з його гидким чиновничеством». Цей намір завдяки клопотам батька невдовзі вдалося втілити в життя: у вересні 1867 р. письменник знов опиняється в Миргороді на посаді помічника бухгалтера повітового скарбництва. На цей раз він буде мешкати в рідному місті аж до 1871 р. Жити й працювати тут було значно комфортніше, хоч загалом атмосфера в Миргороді навряд чи відрізнялася від атмосфери Прилук. Її чудово передає початок одного з ранніх незавершених оповідань Мирного під назвою «На охоті»: «Нема, здається, у світі сумніших міст, як наші повітові міста. Життя не то що громадського, але й трохи похожего на людське, нема. Все те дальше своєї хати, далі свого городу, далі свого поля не баче, не знає і знати не хоче; чутно одні господарські та хатні турботи та клопоти і другого питання не чутно. Все, що виходе з цього життям обведеного кола, не має тута ніякої ваги, лічиться за не знать що, за те, що тут кажуть, ум за розум заходе… Нудно живеться!» Це – варіація на гоголівську тему «нудьги-скуки», яка знайшла свій класичний вираз у завершальній фразі «Повести о том, как поссорился Иван Иванович с Иваном Никифоровичем»: «Скучно на этом свете, господа!» І

1 ... 5 6 7 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Панас Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Панас Мирний"