Дуглас Адамс - Бувайте, і дякуємо за рибу

вони скажуть, у жовтій машині яку називають таксі. Не хвилюйтесь, якщо ви не знаєте як працює автомобіль, не знаєте мови, чи не розумієте географію чи основи фізики місцевості, чи маєте на голові величезну зелену антену. Повірте, це найкращий спосіб залишатися непоміченими.

Якщо ваше тіло має дивну форму, спробуйте показувати його на вулиці за гроші.

Амфібіям з будь-яких планет, системи Пухлинія, Погибель чи Нудотія, особливо сподобається Іст Рівер, яка багата на всі ті чарівні поживні речовини, які тільки-но зміг досягти найменший і найзаразніший лабораторний слиз.

Розваги: Це великий розділ. Неможливо отримати більше веселощів без пригнічення електричним струмом своїх центрів задоволення…»

Форд перемкнув вимикач, який називався «Готовий до використання», який був замість, тепер вже застарілого, «В режимі очікування», яке замінило древнє «Вимкнути».

Це була та планета, яку повністю знищили, і він це бачив на власні очі чи скоріше відчував, як пекельний вибух простору. Форд відчув як земля гупала наче барабан, дрижала, ревла, схоплена хвилями енергії, які лилися з огидного жовтого корабля вогонів. А потім, нарешті, через п'ять секунд після того, як останній, на його думку, момент життя промайнув, він відчув легку нудоту, яка виникає після дематеріалізації, у той час як його разом з Артуром Дентом жбурнули через атмосферу, наче спортивну трансляцію.

Помилки не було. Не мало бути. Землю точно знищили. Точно, точно. Випарували у відкритий космос.

І все ж — він увімкнув Путівник знову — ось він мій запис, і ось де порада як добре провести час в Борнмуті, графство Дорсет, Англія, яке він представив, як найбільш барокове місто. Форд перечитав знову, і струснув головою у повному здивуванні.

Раптом він зрозумів причину всіх своїх проблем: з ним завжди коїлось щось дивне, і коли це дивне з ним коїлось, то він думав, що хоче, щоб з ним коїлось щось дивне.

Форд запхав Путівник назад до сумки і повернувся на вулицю.

Йдучи на північ він минув сірий лімузин припаркований біля кербсайду. З його дверей він почув м'який голос, який запевняв:

— Все добре любий, все справді добре, тобі слід навчитися ставитися до цього простіше. Подивися на те, як прекрасно організована і структурована економіка…

Форд посміхнувся, обійшов навколо сусіднього кварталу, який наразі палав, знайшов поліцейський гелікоптер, який стояв на вулиці без нагляду, увірвався до нього, пристебнувся, перехрестив пальці і недоладно помчав через небо.

Він страхітливо виляв між гірськими масивами будинків, і звільнившись від них, пролетів через завісу чорного з червоним диму від пожеж, які постійно відбувались у місті.

Десять хвилин потому, увімкнувши всі сирени на гелікоптері, і навмання стріляючи по хмарам, Форд Префект промчав серед воріт і посадкових вогнів космодрому Хан Долд, там він сів наче величезний, бридкий і дуже шумний комар.

Оскільки гелікоптер був не дуже пошкоджений, він обміняв його на квиток першого класу на найближчий рейс, який покидав цю систему. А діставшись салону, розвалився на великому, розкішному кріслі, яке обіймало його з усіх сторін.

Буде весело, подумав Форд, тоді як корабель мчав через глибокий космос, а персонал, вже працював на повну.

— Так, будь ласка, — казав він до кожної стюардеси, яка підлітала до нього, і щось пропонувала.

Форд посміхався з витонченою маніакальною радістю, кожного разу, коли проглядав незбагненним чином відновлений запис про Землю. В нього залишався величезний шмат невиконаних справ, яким він тепер міг приділити увагу. А ще він був дуже задоволений тим, що життя нагородило його важливою метою.

Йому раптом стало цікаво, де зараз Артур Дент, і чи він знає.

Артур Дент був на відстані ста тридцяти семи світлових років, у Саабі і клопотах.

За ним, на задньому сидінні сиділа дівчина, яка розбила йому голову об двері, коли він намагався увійти. Артур не знав напевне, чи це через те, що вона була першою, за багато років, самкою його виду, на яку впав його погляд, чи це щось інше… Це абсурд, подумав він. Заспокойся, сказав він сам собі. Ти не, продовжив Артур таким твердим внутрішнім голосом, який тільки міг видобути, в формі і все сприймаєш нераціонально. Ти щойно проїхав автостопом через галактику більше ста тисяч світлових років, ти дуже стомився, трохи збентежений і надзвичайно вразливий. Розслабся, не панікуй, сконцентруйся і дихай глибоко.

Він повернувся на сидінні.

— Ти впевнений, що вона в порядку? — запитав Артур.

Крім того факту, що від неї в нього калатало серце, він не знав про неї зовсім нічого. Ані її зросту, ані віку, ані кольору волосся. І навіть спитати її не міг, тому що вона була повністю непритомна.

— Вона зараз під наркотою, — сказав її брат, не відводячи погляду від дороги.

— Це нормально, чи не так? — запитав Артур з тривогою.

— Мене влаштовує, — сказав він.

— Ааа, — сказав Артур.

— Ага, — додав її брат після секунди роздумів.

Розмова поки йшла напрочуд погано.

Після початкового шквалу привітань, він і Рассел — брата прекрасної дівчини звали Рассел, ім'я, яке на думку Артура, більше підходило кремезному чоловіку зі світлими вусами і сухим волоссям, який на найменшу провокацію почне носити вельветовий смокінг і квітчасту манишку, а потім буде примусово відсторонений від коментування футбольних матчів — швидко зрозуміли, що вони один одному не подобаються.

Рассел був кремезним чоловіком. Він мав світлі вуса. В нього було гарне сухе волосся. Якщо чесно — хоча Артур не бачив жодної необхідності для цього окрім просто ментального тренування — він, Артур, виглядав дуже похмурим. та це й не дивно, людина не може перетнути сто тисяч світлових років, здебільшого у відсіках з багажем, анітрохи не зносившись. А він досить сильно зносився.

— Вона не наркоман, — сказав Рассел, так ніби думав, що хтось інший в машині міг би ним бути. — Просто під заспокійливим.

— Але це жахливо, — здавалось Артур був вражений.