Френк Херберт - Месія Дюни

акваріума гільдієра. — Ми, тлейлаксу, вважаємо, що у всьому Всесвіті існує лише ненаситна жадоба матерії, а енергія — це єдине надійна річ. І ця енергія вчиться. Прислýхайтеся до мене, принцесо: енергія вчиться. Це ми називаємо владою.

— Ви не переконали мене, що ми можемо перемогти Імператора, — відповіла Ірулан.

— Ми й не переконані в цьому, — зауважив Скителі.

— Куди б ми не глянули, — промовила Ірулан, — його влада протистоїть нам. Він Квізац Хадерах, що може бути в багатьох місцях одночасно. Він Магді, чиї бажання є беззаперечним наказом для його місіонерів із Квізарату. Він ментат, обчислювальні можливості якого перевершують найпотужніші комп’ютери давнини. Він Муад’Діб, чиї накази фрименським легіонам знелюднюють планети. Володіє яснобаченням і провидить майбутнє. Має такий генний набір, якого ми в Бене Ґессерит прагнемо для…

— Ми знаємо його характерні риси, — перебила її Превелебна Матір. — І знаємо, що ця гидь, його сестра Алія, має той сам генний набір. Але вони обоє теж люди. Отож мають свої слабкості.

— І де ж ці його людські слабкості? — спитав лицепляс. — Шукатимемо їх у релігійній силі його джигаду? Чи можуть імператорські Квізари обернутися проти нього? А як суспільна влада Великих Домів? Чи спроможний конгрес Ландсрааду на щось більше, ніж здіймати крик?

— Я пропонував би Добропорядний Альянс Прогресивних Торговців, — сказав Едрік, перевертаючись у своєму акваріумі. — ДАПТ — це бізнес, а бізнес іде вслід за прибутком.

— А можливо, мати Імператора, — заговорив Скителі. — Наскільки я розумію, леді Джессіка залишається на Каладані, але часто спілкується із сином.

— Ця зрадлива сука, — рівним голосом промовила Могіям. — Я ладна відрубати власні руки, якими її навчала.

— Наша змова потребує важеля, — сказав Скителі.

— Ми більше, ніж змовники, — заперечила Превелебна Матір.

— О, так, — погодився Скителі. — Ми енергійні та швидко навчаємося. Це робить нас єдиною справжньою надією, найпевнішим порятунком людства.

Говорив тоном цілковитого переконання, що сприймалося як найбільше глузування, коли, як оце зараз, походило від тлейлаксу. Лише Превелебна Матір могла зрозуміти такі тонкощі.

— Чому? — спитала вона, звернувши це запитання Скителі.

Перш ніж лицепляс зумів відповісти, Едрік, прочистивши горло, сказав:

— Не змагаймося у філософських нонсенсах. Кожне питання може бути зведене до «Чому так?». Усі релігійні, ділові й урядові питання мають той самий підтекст: «Хто владарюватиме?» Альянси, союзи, блоки є погонею за міражами, якщо не ведуть до влади. Усе інше — нісенітниця, і це розуміє більшість мислячих істот.

Скителі стенув плечима, адресуючи цей жест єдино Превелебній Матері. Едрік замість нього відповів на її запитання. Цей набундючений дурень був їхнім найвразливішим місцем. Аби переконатися, що й Превелебна Матір розуміє це, Скителі промовив:

— Пильно слухаючи вчителя, здобуваєш освіту.

Превелебна Матір повільно кивнула.

— Вершіть свій вибір, принцесо, — сказав Едрік. — Ви були обрані як знаряддя долі, найтонше, найдосконаліше…

— Прибережіть свої пишномовності для тих, кого вони захоплюють, — відповіла Ірулан. — Раніше ви згадувала привид, воскреслий із мертвих, яким ми можемо заразити Імператора. Поясніть це.

— Атрід сам себе знищить! — прогавкав Едрік.

— Не говоріть загадками! — різко урвала його Ірулан. — Що це за привид?

— Напрочуд незвичайний привид, — сказав Едрік. — Має тіло та ймення. Тіло — це плоть славетного майстра меча, знаного як Дункан Айдаго. А ймення…

— Айдаго мертвий, — сказала Ірулан. — Пол часто оплакував його втрату в моїй присутності. Він бачив, як Айдаго вбили сардаукари мого батька.

— Навіть зазнавши поразки, — сказав Едрік, — сардаукари вашого батька не втратили розуму. Припустімо, що розумний командир сардаукарів розпізнав тіло майстра меча, котрого вбили його люди. Що далі? Існують способи використання такого тіла й подальшого навчання… якщо діяти швидко.

— Тлейлаксанський гхола, — прошепотіла Ірулан, дивлячись у бік Скителі.

Помітивши її зацікавленість, лицепляс вдався до своїх можливостей зміни зовнішності. Його постать розпливлася, тіло повільно потекло й змінилося. Тепер перед нею стояв стрункий чоловік. Обличчя зосталося округлим, але стало темнішим, із дещо сплющеними рисами. Високі вилиці наче підпирали очі з виразними складками-епікантусами. Волосся було чорним і неслухняним.

— Гхола от такого вигляду, — промовив Едрік, указуючи на Скителі.

— Просто інший лицепляс? — спитала Ірулан.

— Не лицепляс, — сказав Едрік. — Якщо за лицеплясом тривалий час спостерігають, то є ризик його викриття. Але припустімо, що наш розумний сардаукарський командир зберіг тіло Айдаго в аксолотлевому контейнері. Чому б ні? Це тіло було плоттю та нервами одного з найдосконаліших мечників в історії, радника Атрідів, військового генія. Навіщо втрачати таку виучку та вміння, якщо можна воскресити його як інструктора сардаукарів.

— Я не чула навіть натяків на це, а я ж була повірницею свого батька, — промовила Ірулан.

— Аххх, але ж вашого батька було переможено, а вас уже через кілька годин продано новому Імператорові, — сказав Едрік.

— То це справді зробили? — вимагала відповіді вона.

Випромінюючи таку самовдоволеність, що хоч сказися, Едрік відповів:

— Припустімо, що наш розумний командир, знаючи про необхідність швидких дій, негайно ж відправив збережене тіло Айдаго до Бене Тлейлакс. Далі уявімо, що командир і його люди полягли, перш ніж передали цю інформацію вашому батькові — та він і так у жоден спосіб не міг нею скористатися. Зостався тільки фізичний факт, дрібка плоті, відправлена тлейлаксу. Звичайно ж, єдино можливим способом — на гайлайнері. Ми в Гільдії, природно, знаємо кожен вантаж, який перевозимо. Дізнавшись про це, чи ж не вважали б ми так само розумним придбати гхолу як подарунок, що годиться для Імператора?

— То ви це зробили, — сказала Ірулан.

— Як зазначив наш довголітній друг, ми це зробили, — відповів Скителі, котрий відновив свою попередню кругловиду подобу.

— Як був налаштований Айдаго? — спитала Ірулан.

— Айдаго? — перепитав Едрік, дивлячись на тлейлаксу. — Ти щось знаєш про Айдаго, Скителі?

— Ми продали вам створіння, зване Гайтом, — відповів Скителі.

— Ах так, Гайт, — погодився Едрік. — Чому ви продали його нам?

— Бо колись ми вивели свого власного Квізац Хадераха, — пояснив Скителі.

Різко смикнувши старою головою, Превелебна Матір зиркнула на нього й гнівно промовила:

— Ви нам цього не казали!

— Бо ви не питали, — відповів Скителі.

— А як же ви опанували цього свого Квізац Хадераха? —