Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

і Шихадзе. В нашому роду був п ятий далай-лама, а це в Тибеті багато значить: ми входили до касти непотоплюваних». Він же направляв своїх родичів до Халхи для заснування ламаїстських монастирів і шкіл хувараків у монгольських князівствах. Тому кількох моїх попередників шанують як святих у дацанах Монголії і тут, у Бурятії.

Втім рід наш невеликий, бо багато хто був ченцем і не міг мати дружини.

1911 року після пильної перевірки мене, восьмирічного хлопчика, визнали як двічі народженого». Це означало, що на мене чекає дуже суворе виховання, безліч жорстких перевірок на витривалість й духовну рівновагу, витримавши які, я відразу потрапляв до вищих верств духовної еліти всього Тибетського нагір'я. Батько негайно помістив мене до закритого монастиря Тра Йєрпе. Я назавжди розпрощався з домівкою (iз монастирів до світського життя не поверталися) і з дитинством (я ставав на шлях духовного подвижництва). Років через три став служителем високого рангу ламаїстської секти Бон-по й, забігаючи наперед, скажу: мерзів у сатанізмі, бо то чорна, неправедна секта. Але мій інтелект працював. Черв'як, що закрався у душу підлітка, робив своє…

Високогірний монастир Тра Йєрпе — місце мого проживання — другий за значенням езотеричний (окультний) центр шамбалістів. Першим був і залишається храм, розташований неподалік Лхаси, — називати його не буду, на те є причини. Палац далайлами й храм Потала я не згадую, бо це екзотеричні (відкриті) центри, й не лише духовні, а й адміністративні. Щоправда, в Поталі є таємні підземні сховища й храмові лабіринти. 1933 року в Тра Йєрпе побувала місія німецьких фашистів, після чого він став Меккою членів гіммлерівського товариства «Аненербе»[ «Спадщина предків» (нім.)]. Гітлерівських емісарів у Тибеті побувало чимало, й рвалися вони передусім до головного храму й навіть до самої Шамбали. Хоча вони й привозили пожертви, далі Тра Йєрпе їх не пускали. Чекали на самих Гітлера й Гіммлера — можливо, їх пустили б. Проте вони так і не встигли «відвідати'' центри, що підживлювали магію Третього рейху.

— Але чому б вам не назвати цей таємний головний храм Шамбали?

— Не можу, Юрію Михайловичу, — в нас є свої клятви. Називатиму його умовно Гомпа [Гомпа — оселя лам]. Так от, 1943 року високопоставлені посли Гітлера особливо наполягали на перепустці до Гомпи (самої Шамбали). Однак отримали ухильну відповідь… Не дочекавшись прийому в Гомпі, вони загітували (точніше, підкупили) кількох лам, нахапали в ламаїстських монастирях послушників, з-поміж котрих не було ані одного Осяяного, і повезли їх в Берлін. Там вони і загинули в підвалах рейхсканцелярії в травні 1945 року — їхні слабкі медіумічні здібності не могли врятувати кривавий режим.

І ваш Сталін 1942 року намагався використати силу Шамбали в боротьбі проти Гітлера. Для цього відшукали в колимських таборах і показали Берії 16 лам — колишніх служителів бурятських і монгольських дацанів, а також осіб з оточення славнозвісного в дореволюційній Росії Бадмаєва. Але вони були неспроможні встановити потрібний зв язок, їх розстріляли.

Мою «жовтошапкову» віру остаточно зламали події, пов'язані із сім'єю Реріхів, котра 1926 року йшла до Шамбали. Тибет — це холодильник Азії, а Шамбала знаходиться край льодовиків. Реріхи мало не замерзли, а завинили в цьому лами Тра Йєрпе… і я.

Було розіграно дивовижну містифікацію… Реріхи, судячи із записів художника та його дружини Олени, вмерли з думкою, що побували в Шамбалі. Проте вони там не були, їх, як у вас кажуть, обдурили. И послання махатм [Повністю послання в нас не друкувалося. Окремі його частини публікувалися у журн. «Международная жизнь» за 1966 рік], яке вони вручили Реріху. а той — наркомові Чичеріну, насправді фальшивка. Готували його наші лами за моєї участі. Я ще повернуся до цього сатанинського маніфесту, що виправдовував знищення релігії в СРСР і закликав викорчовувати духовну міць слов'янської України — висадити в повітря Печерську, Михайлівську [Михайлівський Золотоверхий монастир знищено 1932 року], Почаївську обителі. Але факт залишається фактом: послання підштовхнуло більшовицьке керівництво до знищення храмів і духівництва.

Я вирішив тоді або накласти на себе руки, або порвати із сектою Бон-по та ламаїстами.

Рік Огненного Зайця (1927) обернувся для мене зовнішньою катастрофою і внутрішнім воскресінням. Мене перевели на посаду све-даме (у перекладі — «господар у власному домі) до високогірного монастиря Самден — ось звідки моє друге ім'я. Це не те, що ігумен, і навіть не посада, а «друга людина в монастирі, як у вас комісар. Я призначив польоти в горах на зміях. Це такі ігри, досить небезпечні. Хоча я й був у ранзі лами, але мені виповнилось лише 24 роки, тому сам полюбляв ширяти над прірвою, вчепившись за хрестовину своєрідного планера. Цього разу порив вітру перевернув мого планера, і я полетів у міжгір'я.

У ламаїстів, сказати б, вельми легке ставлення до смерті близьких. Померлих не ховають, як у вас, а просто викидають на поживу грифам і шакалам. Не дуже мене й шукали. Вирішили — загинув. Перегодом, щоправда, влаштували повну похоронну відправу, бо я був ієрарх секти у званні лами. Але я впав на порослий кущами косогір і якимось чудом залишився живий. Мене підібрали й виходили ченці ворожого нам за духом мітраїстського монастиря Ас'я-Риші («Пошук Сонця»). До Самдена я більше не повернувся. А тут зустрів свого Гуру, здолав душевну кризу, знайшов вірну релігію, смисл життя і згодом здобув повагу й авторитет.

Треба знати, що в Тибеті крім ламаїстського буддизму сповідують старішу релігію, принесену з півночі аріями. Це світла релігія арійського бога Мітри, підтримувана духовним центром Агарті — антиподом Шамбали. Інтелектуальна база її віровчення й зосереджена в обителі Ас'я-Риші, де я зцілився фізично й духовно.

ВІДДІЛ УКРАЇНІСТИКИ У ТИБЕТСЬКОМУ МОНАСТИРІ

Європейський народ, забутий в історії…

В. Січинський

— У горах Тибету ламаїстські монастирі звуться гомпами (обителі лам), а мітраїстські — матхами (обителі мудреців). Матхи — стародавні елітні монастирі Тибету (а саме такий Ас'я-Риші) — є нерідко великими науковими центрами. Ас'я-Риші, якщо вжити вашу термінологію, був та й нині, видно, залишається центром слов'янознавства, зокрема україністики.

— Це у Тибеті?! — не витримав я. — Навіть у нас в Союзі нема центру слов'янознавства. Слово «україністика» я вперше чую, хоча й виріс в Україні. Навіщо це все?

— Тому, що слов'янство — рушій духовної історії людства. Це арії сьогодні. А українська нація — форпост слов'янського світу. Матхи, звичайно, — не ваші інститути. І відділи у нас називаються дхарма-сангха, тобто «спеціалізовані общини». Я очолював дхарма-сангху Припонтиди. Мені підпорядковувались три «просвітлених мудреці», виховані ще моїм попередником махатмою Пур-а-Манусом, п'ять