Густав Майрінк - Білий домініканець

з пафосом кудись у позапростір: його маленькі водянисті очки, здається, прикипіли до невидимих слів, виведених вогняними літерами. — Отож вона сказала: «Я хочу бути опорою в житті цій простій людині й світлом у пітьмі, світлом, яке зроду-віку не згасне. Я хочу народити йому дитину, життя якої буде присвячене тільки мистецтву. Я хочу, щоб Дух його розкрив очі на велич буття, а мені самій доведеться з розбитим серцем нидіти у глушині сірих буднів. Прощай, мистецтво! Прощай, слава! Прощавайте, лаврові гаї! Аґлая йде і ніколи не верне назад! Отож-то. Гм.

Він витер рукою піт з лоба і знову поволі сів на стілець, наче спогади залишили його.

«Так. Гм». Пан обер-режисер голосно ридав і рвав на собі волосся, коли ми втрьох сиділи у мене на весіллі. І раптом він закричав: «Якщо я втрачу Аґлаю, театр мій пропаде. Пропаща я людина». Отак. Гм. Тисячі золотих монет, які я йому вручив, звичайно, аби він, принаймні, не загубив усе, було замало, щоб полегшити його втрату. Атож! Гм.

Відтоді він як у воду опущений. Тепер, коли пан обер-режисер одкрив великий драматичний талант у моєї дочки, то знову трохи заспокоївся. Так. Гм. Успадкувала вона його, певно, від своєї матері. Авжеж, до багатьох діточок муза приходить ще в колисці. Офелія! Офелія! — Раптом його охопило якесь дике натхнення. Він ухопив мене за руку і рвучко затрусив її: «Чи знаєте Ви, пане Таубеншлаґ, що Офелія, донька моя, — то дитя з ласки Божої? Он і пан Паріс завсіди каже, дістаючи свою платню в моїй майстерні: «Коли ви її зародили, майстере Мучелькнаус, мабуть, сам Бог Весталус був поруч!» Офелія це… — і він знову зашепотів, — але це таємниця, така сама… ну, така сама… як з кришками… Гм. Атож. Офелія з’явилася на світ за шість місяців… Гм. Так. Звичайні діти з’являються за дев’ять… Гм. Так. Утім, нічого дивного. Її мати теж уродилася під королівською зіркою. Гм. Хіба що вона блимає. Я маю на увазі зірку. Моя дружина не хоче, щоб про це хто-небудь знав, але Вам, пане Таубеншлаґ, я скажу: знаєте, вона вже майже сиділа на троні! І якби не я, — сльози давлять мене, коли я про це думаю, — то сидіти б їй сьогодні в кареті, запряженій четвіркою білих коней. Але вона попустила мені… Гм. Так. А з троном, — точильник підніс три пальці, — було так, присягаюся честю й блаженством, що я не брешу. Замолоду пан обер-режисер Паріс (я чув це од нього) був головним візирем у арабського султана в Белграді. Він навчав там для його величності найвищий гарем. Гм. Так. І моя теперішня підбічниця Аґлая, — хвала її талантам! — була призначена першою дармо-дамою — арабською вона звалася «Май-Тереза». У неї був чин першої ерзац-панії найвищої лівої руки його Величності. А проте, його Величності вкоротили віку, тож панові Парісу і моїй дружині вночі довелося тікати Нілом. Отож. Гм. Потім, як ви знаєте, вона стала мармуровою німфою в одному таємному театрі, який організував пан Паріс, поки не відмовилася від лаврів. Пан Паріс також покинув своє ремесло і живе тут тільки, щоб дати Офелії належну освіту. «Нам усім слід жити тільки заради неї, завжди говорить він. І ваш святий обов’язок, майстере Мучелькнаус, докласти всіх сил, щоб дар актриси в Офелії не всох у зав’язку через брак грошей». Бачите, пане Таубеншлаґ, це теж причина, чому мені доводиться — але Ви й самі знаєте! — братися за такі непевні замовлення. Збивати домовини значить працювати за ламаний гріш. Люди сьогодні не квапляться покидати грішну землю. Гм. Та. Я міг би дати свої дочці освіту, проте всесвітньої слави поет, пан професор Гамлет з Америки, править за свою науку як за рідного тата. Довелося мені показати йому боргове зобов’язання і зараз я мушу його відпрацьовувати. Гм. Отож. Пан професор Гамлет, власне, молочний брат пана Паріса, і щойно він прочув про великий талант Офелії, то написав спеціально для неї п’єсу. Зветься вона «Принц Данський». Там кронпринц має пошлюбити панну мою доньку, проте Її величність, його паніматка, не дозволяє, відтак Офелія кидається у воду. Моя Офелія кидається у воду!

Старий прорепетував це, а тоді після паузи знову продовжив:

«Коли я це почув, серце у мене мало не розірвалося. Ні, ні, ні! Моя Офелія, найкраще, що в мене є, все моє щастя не втопиться! Навіть у театральній п’єсі! Гм. Так. Отож я складав земні поклони панові Парісу і молив його, аж він написав листа професорові Гамлету. Пан професор пообіцяв, що зробить так: Офелія вийде заміж за кронпринца і не згубить себе, якщо я підпишу боргове зобов’язання… І я поставив під ним три хрести… Ви, напевно, сміятиметеся, пане Таубеншлаґ, бо ж це лишень театральна п’єса, а не дійсність. Але розумієте, в п’єсі мою Офелію також звуть Офелією. Знаєте, пан Таубеншлаґ, я, може, й стукнений в мозок, але що, коли моя Офелія після цього і справді втопиться? Пан Паріс завжди мені каже: мистецтво вище за дійсність. Але що, коли вона все ж втопиться? Що зі мною тоді буде? Тоді було б мені краще задихнутись у тій залізній труні!

Кролики голосно зашаруділи у своїй труні. Точильник перелякано здригнувся і пробурмотів: «Хай їм абищо, тим кролям!»

Запала тиша; старий згубив нитку розмови. Він, здавалося, забув про мою приявність, і очі його не бачили мене.

За хвилю він підвівся, підійшов до верстата і, натягнувши паса на повідневий крутень, запустив його.

«Офелія! Ні, моя Офелія не може померти», — долинуло до мене його бурмотіння. Я маю працювати, працювати, працювати. Інакше він не змінить п’єсу і…»

Його останні слова розчинились у гудінні машини.

Я тихо вийшов з майстерні і подався до себе в кімнату. У ліжку я склав руки і благав Бога, — чому й сам не знав, — щоб він вберіг Офелію.

Мандри

Тієї ночі зі мною сталась одна дивна подія; здебільшого таке зветься сном, адже кращого визначення для досвіду, що його переживає людина, тіло якої вночі відпочиває, годі й придумати.

Як завше, перш ніж заснути, я склав руки так, як учив барон, лівицю на правицю.

Згодом, з роками, коли я набрався певного досвіду, мені стало ясно, навіщо потрібне це заведення. Можливо, будь-яке інше положення рук теж має на меті одне: тіло слід надійно зв’язати.

Відколи в будинку барона першого вечора я вклався спати у такий спосіб, то раз у раз прокидаюся вранці з відчуттям, що