Любомир Андрійович Дереш - Остання любов Асури Махараджа

тутешніми жінками, як крокодил шукає зближення з сарною на мілині. Врешті, твої бажання роздеруть тебе на клапті у цьому кволому тілі, не пристосованому до раювання. Май розум, брате! Поки молодий — живи в своє задоволення! Оточи себе достойними родичами, примножуй спадок, що дістався тобі від батька, займи свої очі прекрасними танцівницями, а розум — піднесеним товариством наґів. Прогресуй у науці, будуй кар’єру, жертвуй на вакцинацію дітей в Африці, якщо вже тобі так люба ця планета! Стань могутнім, достойним наґом, стань найсильнішим, знищ усіх своїх ворогів! А коли тобі набридне це все, коли ти вип’єш цю чашу насолод до дна, ти побачиш, що в цьому всьому немає ніякого сенсу, і тоді ти з достоїнством сядеш у позу для медитації, згорнеш свій стомлений хвіст і заглибишся у себе. Ти піднесеш молитви останній межі, котра знаходиться за всякими межами, і тоді ти по-справжньому з’єднаєшся з темрявою. Такий шлях наґа, брате.

— У тому-то й проблема, брате, — відповів йому Асура Махарадж. Він вирішив проявити трохи хитрості й удати з себе істоту більш прямолінійну, ніж насправді. — Відколи я зустрів Дашу, я почав сумніватися у виправданості нашої офензиви у темряву. Ні, я звичайно не сумніваюся у висновках, до яких дійшли мудреці й патріархи. Я не піддаю сумніву проповідь Наґарджуни і підтримую вчення про пустотність всіх дгарм[7], але мені видається, є щось поза тим… Поза тим, що розповідають махасіддги[8]… Я розумію, це нелогічно, але що таке, врешті-решт, логіка? Логікою можна довести що завгодно і спростувати що завгодно. Я став відчувати це, коли зустрів її…

Чапака вибухнув реготом.

— Дай спокій, брате. Ти начитався любовних віршів, і вже тобі залляло очі? Чи може, ти відкривав недозволені трактати? Виконавчий комітет постановив, що кожен, хто буде запідозрений у колаборації з напівбогами, піде на біококтейль. Я сподіваюсь, ти не спішиш на біококтейль?

— Брате, ти кумедний. По моєму, ти надто близько береш до серця свої обов’язки функціонера. Теж мені радість — варити з божевільних мило! Про ці так звані божественні трактати й говорити смішно — цей сентименталізм може розчулити хіба пропащих чортяк зі столичних нетрищ… — Асура Махарадж усміхнувся, пригадавши свою оббиту залізом скриньку, в якій він тримав зібрану на окраїнах імперії колекцію забороненої літератури. — Я говорю про інше — про честь науковця. Про сміливість відкривати нове. Мені здається, я знайшов це нове, що б не казали про мене в комітеті та на вченій раді. Мій обов’язок науковця — чесно слідувати за своїм відкриттям до кінця. А це означає переїзд на цю грішну землю. Чого б це мені не коштувало… Стривай, здається, я побачив її, — вигукнув Асура Махарадж. — Ось вона. За мною!

Вони перемістились на сусідню алею.

— Оце — вона? — спитав Чапака і пирснув сміхом. — Та ж вона сліпа, як кріт!

— Так, це вона, — сказав Асура Махарадж із ніжністю, повільно сунучи своїм зміїним тілом за Дашею. — Що значить «сліпа»? Чапака, поясни, що значить «сліпа»?

Чапака продовжував заливатися реготом.

— Це ж треба! Мій кузен закохався у сліпу землянку! Сліпа означає, що в неї перед очима тільки пітьма, о безтолковий. Вона нічого не бачить, бевзю.

— Сліпа? — перепитав Асура Махарадж, знітившись від власної нездогадливості. — Я думав, ця тростина в неї — це вияв доброго смаку… Вона так делікатно постукує нею по землі, я чомусь вирішив, що вона музикант і постійно практикується у якомусь невідомому мені навику…

Чапака вибухнув черговим нападом сміху.

— Точно. І ці чорні окуляри у неї напрочуд стильні. Братику, і ти ще говориш про переїзд сюди? Сто драконів тобі в пельку, ти не протримаєшся тут і дня.

— Але ж поглянь на неї… — Асура Махарадж провів Дашу поглядом. Здавалося, за нею тягнеться невидимий шлейф весняних ароматів. Асура Махарадж прикрив очі і вдихнув цей запах глибоко всередину, аби зберегти його надовше. — Вона — мов прекрасний світанок… Наче незвіданий острів… Хіба ти не бачиш цього? Від неї йде світло…

Чапака Чхорті раптом посерйознішав і зневажливо пхикнув.

— Це світло — світло гниття, мій дорогий романтику. Вся органіка тут розпадається у тисячу разів швидше, ніж у нас. Тому вона так яскраво світиться. Ще трохи — і вона помре, дорогий кузене. Звичайно, ти можеш піддатися тимчасовому пориву почуттів і…

— Я це зроблю. Я вирішив. Я зроблю це ще нині, — Асура Махарадж насилу відірвав погляд від Даші й упився очима в розчахнуті зіниці кузена.

— Що зробиш?

— Я хочу прийти на Землю. У людському тілі.

— Чи ти в своєму розумі, брате? — витріщився на нього кузен Чапака. — Ти хоч розумієш, про що говориш?

— Так. І дуже цього хочу.

— Керівництво Інституту не відпустить тебе. У тебе звітність. За тобою план. Від тебе сподіваються виконання нормативів.

— Послухай, мені обридла ця псевдонаукова маячня. Мені раптово прояснилося в голові, брате. Всі ці дослідження — марна трата життя. Ще сьогодні я з’явлюсь на Землі.

— Шеф тобі цього так легко не відпустить.

— Верховний любить тих, хто ризикує.

— Брате, отямся…

— Повертаймося, кузене. Я маю зробити важливу доповідь перед публікою.

***

Повертаючись у нижні світи (антиліберальна назва всіх лівообертальних планетних систем, придумана напівбогами), демон (ще одне дискримінуюче визначення особи з особливими етичними преференціями) Асура Махарадж (чиє ім’я у толерантному трактуванні означало просто «великий лівий», а зовсім не «цар неправедних») швидко думав про багато речей водночас.

Варто було йому прийняти це шалене рішення, як тут же кудись поділися печаль і пригніченість, викликані місяцями важких роздумів. Асура Махарадж почував себе трохи п’яним від кроку, який він мав намір зробити. Він ще сам не розумів уповні, що цей крок мав би означати для нього і які переміни ніс, але Асура відчував: це — воно. Радість і піднесення знову повернулися до нього. Здавалося, наче за спиною горять мости і міста його колишнього життя, залишаючи по собі лиш…

— Попіл, — прошепотів Асура Махарадж, ступаючи на рідну Асура-локу.

Перед втіленням на Землі серед наґів існував певний ляк. І цей ляк був цілком зрозумілим — ті недолугості земних тіл, які вже згадував Чапака, були найменшим злом, з яким стикалася душа, що вирішувала переміститися з нижніх світів на Землю. Перед іншими істотами наґи мали одну перевагу, яка тільки підтверджувала їхній особливий статус у Всесвіті — їм не конче