Дмитро Білий - Козацький оберіг

— Даньку!

Козак спрямував свого коня крізь очерет, туди, звідки доносився голос. Невдовзі вони побачили голову Тиміша, що стирчала з багнюки.

Хлопець незграбно плескав руками, намагаючись вибратись із муловини поблизу берега річки, густо покритої зеленою ряскою.

— О, Тиміш! — радісно вигукнув Данько, побачивши свого товариша, хоча і в такому потопаючому стані, але живим і неушкодженим.

— Так ти що, з чортами товаришуєш, козаче? — весело зареготав козак.

Тиміш, до маківки вкритий зеленою ряскою та річковим намулом, дійсно здавався маленьким чортом. Він безпомічно бив навколо себе коротенькими ручками, здіймаючи бризки темно-зеленого мулу.

— Не верещи, Тимохвію, зараз ми тебе порятуємо, — посміхаючись, промовив козак, відчепив від сідла складений колами аркан і, справно розкрутивши його, кинув петлю перед Тимішем. Хлопець одягнув мотузку на себе, закріпив її під пахвами. Данько не зміг втриматися від сміху, коли Тиміш вилетів з багнюки, немов велетенський окунь, висмикнутий могутньою рукою.

— Ну йди, хлопче, ополоснись у річці, щоб замкову сторожу не перелякати, а то і справді в тобі чорта побачать, — наказав йому козак.

Малий на мить застиг, скидаючи з себе аркан, і набурмосено пробубонів:

— Та не чортяка я, це мене комишаний чорт у багнюку жбурнув, — і побіг до річкового плеса змивати з себе багнюку.

Сонце вже піднялося, і почалася звична спека. Вартові біля розчиненої брами із здивуванням вгледіли вершника, який їхав, тримаючи поперед себе на сідлі двох хлопців. Діти гордо сиділи в сідлі. Тиміш радісно вчепився в повіддя обома руками, а Данько статечно тримав довгий спис, яким щойно був убитий дикий вепр.

— Егей, вояки, нехай хтось піде кабанюку біля плеса забере, — весело гукнув вартовим козак, — там такого вепра ваші малюки вполювали!

Один стражник здивовано вигукнув, упізнавши козака:

— Отаке! Де тебе стільки років носило, буйна голово!

Козак тільки посміхнувся крізь довгі вуса.

— А хто це? — запитав молодий стражник.

— Та це ж козак Голота! — здивовано промовив старий латник, проводжаючи поглядом міцну поставу козака.

Звістка, що до фортеці приїхав сам козак Голота, швидко облетіла всіх мешканців замку. А коли троє латників ледь дотягли з плавень здоровенного вепра, розмов мало вистачити надовго.

І хоча отець Григорій дав Данькові доброго прочухана, та й Тимішеві було вдома непереливки, хлопці відчували себе справжніми героями.

Тим часом Голота радісно привітався з козаками, які на той час знаходилися в замку, і завітав до соцького Заруби.

Соцький здивовано дивився на Голоту.

— Так казали, що тобі у Стамбулі голову відрубали! Уже більше десяти років не бачились! От кого я радий бачити живим, козаче!

— Та що з нами, сіромами, станеться! — одізвався Голота.

Старі друзі обійнялися.

— Ну розкажи, де тебе стільки років носило, гультіпако! — із цими словами соцький поставив на стіл повний жбан меду. — Хіба з того світу повернувся?

— Та набридло в пеклі з чортами в карти грати, — віджартувався Голота, — ти краще розкажи, як тут у замку справи?

— Та що там — спека, — втираючи спітнілий лоб, сказав Заруба, — на кордоні, здається, усе спокійно.

Останні слова соцький промовив якось невпевнено, чомусь йому відразу здалося, що неспроста Голота приїхав до замку.

— Так отож, — уже не жартома сказав козак і відставив жбан, — кружляти меди потім будемо. Щось незрозуміле в ординських улусах відбувається.

— Що, Орда в набіг вирішила податись? — стривожено запитав Заруба.

Голота трохи помовчав.

— Хто ж в набіг випаленим степом піде, у них уже через два дні перегону коні повиздихають, а все ж щось недобре, дивина якась. Кажуть, що в таємних місцях ординські чаклуни почали щось ворохобити, у тулумбаси б’ють, самі чогось бояться. До того ж, Чалма-бек десь вештався в Єгипті, у Білій Арапії. Що він там робив і яким повернувся, тільки сатана, може, і знає, але вірні люди мені передали, що він до нас збирається навідатись. Здається, хмари на Порубіжжі знов збираються.

— Так, не до добра все це, — замислився соцький, — а тут ще Претвич десь у Вільно на нараді у Великого князя.

— Ти, пане соцький, про всяк випадок охорону біля фігур посиль, нехай за степом пильнують.

У неспокійні часи вздовж кордону виставляли на високих могилах дозорців, які пильно слідкували, чи не з’являться вдалині ординські загони. Тоді вони запалювали діжки зі смолою — «фігури», щоб димом попередити про несподіваний напад.

Соцький не сперечався. Останнім часом йому самому було неспокійно на серці, а розмова з Голотою ще більше занепокоїла його. Але ні він, ні козак Голота навіть не підозрювали, що справжня небезпека вже наблизилася до замку.

Глава 5. Купецький караван

В обід того ж дня, коли Данько зустрівся за таких небезпечних обставин з козаком Голотою, до замку прибув великий купецький караван, що повертався з Криму.

Данько саме в цей час намагався зосередитись на читанні, знемагаючи від спеки, але в голову лізли думки про ранкову пригоду та про свого нового знайомця. Раптом на вулиці за вікном світлиці почувся якийсь гомін, і в двері увірвався Тиміш. Очі Данькового приятеля аж блищали від захоплення.

— Купці приїхали! — крикнув Тиміш і миттєво зник. Тут вже Данькові було не всидіти. У небагатому на події житті замкових мешканців прибуття купецького каравану мало неабияке значення. Щоправда, з того часу, коли на степовому Прикордонні запанував відносний спокій, купці з європейських та східних країн почали їздити країною, але не так часто, як би хотілося хлопцям.

І хоча мешканці замку не були багатіями, купці не втрачали нагоди виставити свої товари. Як годиться, на центральній площі замку розставляли намети й довгі лави, на яких розкладали скарби, привезені з далеких південних країн.

І чого там тільки не було! Очі хлопцям аж засліпило від кольорів та яскравого блиску дивовижних купецьких товарів. На одних лавах лежали згорнуті сувої індійських та перських тканин, розцвічених дивними візерунками. Під променями сонця вони, здавалося, оживали, і візерунки, немов живі, лилися вздовж лав, немов чарівні створіння, що мешкали у глибинах океанів та серед синіх небесних хмар.

Інші лави були заставлені мідним, срібним та золотим посудом. Поруч звабливо мерехтіли намиста та ґердани, кільця та персні. Зрозуміло, що біля цих лав купчилися жінки, зачаровано перебираючи скарби та кидаючи запитальні погляди на своїх чоловіків.

А народу зібралося в замку безліч! Данько ще ніколи не бачив стільки люду на замковій площі. Звістка про прибуття купецького каравану миттю облетіла всі землі навколо замку. Була субота, і селяни, відклавши усі справи, родинами з самого ранку прибували до замкової брами. Чимало було й козаків, які щойно повернулися