Zhi Suymi - Алаґарда. Скорочена історія, Zhi Suymi

Помістя Юпітера було просто величезним.
Хоча б тому, що тут разом із двома господарями жило близько дев’яносто п’яти скрижалів. Точну їхню кількість сказати було важко, її, напевно, знав тільки сам Юпітер. Постійно хтось зникав і хтось з’являвся. На смерть тієї ж Еріди він би не звернув уваги, коли цього не сказала б Єра, і це тільки тому, що Еріда була з ним близька.
Про запам’ятовування їхніх імен не могло і йти мови, але вони не стільки ображалися, скільки попросту цього не знали. По більшій частині скрижалі керували домом і справлялися самостійно. Таких як Єра, тих, хто зрідка спілкувався з Юпітером чи Яньхе, можна було порахувати на пальцях руки, і тільки однієї.
Ніби це не скрижалі жили у домі престолу, а навпаки.
З того моменту, коли вони зайшли всередину, Жаміна не покидало відчуття пильного погляду за спиною, але коли обертався, то не бачив нічого. І помічав це, здається, тільки він. Юпітер вже і напевно звик до цього, а Кодо була занадто захоплена балачками. Кожен помах рукою, кожен крок пронизувався чиєюсь увагою. Це лякало до холоду пробігаючого по спині.
Юпітер був не менш обережним, і як тільки Жамін переступив двері маєтку, час від часу остережливо поглядав на нього, але ні, ні, ні… Був ще хтось, чиї очі ввижалися збоку.
Юпітер відразу ж зрозумів у чому справагро
Залишивши Кодо і Жаміна у двох, він ненадовго відійшов в сторону.
- Хто ці всі…? – жіночий голос розтанув у голосному незрозумілому звуку: чи то скреготі, чи то тріску. Біля Юпітера стояла молода дівчина. Забачивши гостей, вона підняла руку та ривком витягнула з-за спини лезо, до котрого одна за одною приєднувалися частинки чогось, що наростало на нього, формуючи справжній меч.
- Спокійно, - приказав Юпітер, притягуючи меч вниз, змушуючи дівчину опустити його. Навіть зі зброєю в руках, вона інстинктивно намагалась триматися позаду.
Кодо в цю ж мить перевела погляд та вирячилася на неї. Декілька разів незрозуміло кліпнувши, її очі радісно зблиснули і вона у поспіху майже що відштовхнула Жаміна, кидаючись до дівчини з обіймами та ледь не збиваючи її з ніг.
- Астрая! Улюбленочка ти моя! Чому ж не показувалася раніше?
Та у відповідь боязко приобійняла її однією рукою і з легкою невпевненістю розтягнула вуста у посмішці.
Жамін зіткнувшись з нею поглядами тільки нахмурився. Вона виглядала так… дивно, неприродно? Уся з себе була така ж біла, як і стіни у кімнаті, у котрій вони стояли. Тільки от стіни побілені фарбою, а це ж мала бути жива скрижаль.
А можливо, що навіть не скрижаль?
За словами Юпітера, вони усі жили окремо, і в його частину будинку, яка представляла з себе весь четвертий поверх, без потреби не заходили. Ця ж дівчина поводилася так, ніби тут була її власність. Та й щоб Юпітер так м’яко поводився зі своєю скрижалю не вкладалося в голові. На нього відразу відповідало повчання Сяньґуна, котре встигло вкоренитися у нього за ці віки: «Він не тільки престол льоду, а й власних помічників ну того…»
Тоді хто така Астрая?
- Ми здійняли забагато шуму? Пробач, - Юпітер огладив її плече, притягуючи ближче до себе і заодно даючи Кодо явний натяк, що їй час вже б відійти. – У нас просто сьогодні неочікувані гості.
Дівчина після цих слів більш впевнено глянула на Жаміна і зробила декілька повільних важких кроків вперед, але не підійшла близько. Носок її туфлі ковзнув вперед і вона схилилася в благородному поклоні, прикривши очі і трохи відводячи голову вбік. Довгі тонкі пальці притримали чорну спідницю, що вона оборками торкалася підлоги. Відстані між ними вистачало, щоб нюхових рецепторів злегка торкнувся солодкий запах меду.
- Яньхе, Астрая.
Він спершу не зрозумів, що від нього потребувалось, однак у ту ж мить збагнув і поспішив представитися також:
- Скрижаль престолу землі, Жамін.
Після згадки Сяньґуна у нього відразу полетів осудливий погляд, але Астрая змовчала. Тільки тепер він міг добре розгледіти наскільки змучена та була: під очами із пустим поглядом залягли темні глибокі кола, а за талію можна було обійняти тільки однією рукою. Окрему увагу Жамін мусив приділити її волоссю, такому густому та довгому, що своїм чорнявим кольором воно створювало контраст зі шкірою.
- Ти ж залишишся з нами? – вигуком запропонувала Кодо. – Ми будемо розслідувати зникнення небезпечного меча, це має бути весело!
Астрая ненадовго втупилася поглядом в підлогу розмірковуючи, але врешті-решт похитала головою.
- Ні.
- Шкода! Я ж так сумувала за тобою…
Відповіді не було, і Кодо залишалося тільки з глибоким розчаруванням дивитися за тим, як повільно віддалялася фігура дівчини. Коли вона обернулася, Жамін помітив недовге лезо, прив’язане до її спини, котре вона витягнула у перші хвилини їхньої зустрічі, і на котре наростало щось подібне до «плоті» меча. Чи міг він бути пов'язаний із Блискавковідводом? Або навіть можливо… сам був ним? Соларія дізнається про це при першій же нагоді.
У той час, поки Юпітер налаштовував проєкцію на своєму лінктабі. Жамін, на власне диво, перший підійшов до Кодо.
- Ти знаєш цю Астраю? – він запитав ледь не пошепки, щоб не привертати лишньої уваги, але Юаньхе все одно сам сіпнувся.
- О ну звісно ж! – вигукнула вона, але миттєво зрозуміла свою помилку.
- Кодо, - Юпітер застережливо протягнув її ім’я.- Впівголоса.
- Добре, вибач, - в очі кинулася недовірлива гримаса Жаміна. – Що? Ну Астрая просто шум не любить. Однак вона чарівна та мила. Ох ці люди…
- Люди? – він здивовано витягнув лице.
- Так, так. Астрая взагалі з самого початку була звичайною людиною. А далі ну знаєш там… - Кодо нервово сміючись розвела руками. – Потім ще щось, після цього ще… я не пам’ятаю, але дивись як вийшло: вона досі живе тут та як і Юпітер має свій титул. Не знаю, звісно, як так вийшло, але… Ну якось так.
- Тобто ти не знаєш? – Жамін тяжко видихнув, піджимаючи губи.
Кодо тільки знизила плечима, але перш ніж він встиг щось сказати, їх підкликав до себе Юпітер:
- Годі ляси точити, ходіть сюди.
***
- Я відійду, - мовив Жамін, як тільки на його лінктабі висвітився заклик від Сяньґуна. Йому довелося відволіктися від карти на лінктабі Юпітера.
- Так, давай ще раз, - Кодо зі спантеличеним виразом обличчя дивилася на неї, кривлячись на кожному другому слові Юаньхе.  – Де знайти тут витоки енергії?
- Глянь на карту, бачиш розсіяні плями? – його довгі, загострені пальці у рукавиці проткнули голограму у декількох місцях, викликаючи мерехтіння з перебоями. – Ось тут і ось тут. Коливання, що були викликанні енергією, вловилися моїм лінктабом, а він в свою чергу відтворив їх у схемі в графічному вигляді, використавши частоту.
Кодо їх все одно не розгледіла, але на всякий випадок кивнула. Раптом пронеслося в голові, що якби вона сама виконувала це поручення, її спроби б закінчились ще не почавшись.
- Зрозуміло.
- По ходу справи стане ясніше, - Юпітер знав її занадто добре, щоб розпізнати цей вираз обличчя.
***
- Це взагалі як розуміти?! – спочатку пролунав крик, а потім вже з’явилася сама плечова проєкція Сяньґуна. – Та я… Та я навіть не знаю з чого почати! Ти, значить, спочатку за моєю спиною провертаєш угоду з Соларією, йдеш у самісіньке лігво Юаньхе, а ти знаєш як я до нього ставлюсь, а потім що? Перейдеш на його бік, і мене зрадиш? Чи є ще щось, чого я не знаю? Хоча тобі вже напевно легше сказати, що я вже знаю, чи не так?
Його очі бігали від гніву, а лице кожної митті змінювало гримасу. Шкода, що голограма була тільки у зеленому кольорі, але і з нею було зрозуміло, що він почервонів від люті.
- Заспокойся, - спокійно та твердо бовкнув Жамін, піднявши на нього байдужий погляд, - інакше я відключусь.
- Не смій, - ледь договоривши, Сяньґун відразу був перебитий:
- Посмію, - очі опустилися, а рука потягнулася до червоної кнопки.
- Жаміне.
Палець, що він тільки що був готовий натиснути кнопку завершення розмови, зупинився, і Жамін знов звернув до нього увагу.
- Ти вже говорив з Соларією?
- Ще ні, - голос Сяньґуна ніби справді став спокійнішим. – Я хотів спершу дізнатися про це від тебе.
- Мило.
Жамін тяжко видихнув, відсторонився від лінктаба та прислонився до стіни.
- Я погарячкував, але просто уяви себе на моєму місці. Ти був зі мною завжди, скільки я себе пам’ятаю. Ти у мене єдиний і заміняти тебе немає ким. Юпітер це не зрозуміє, у нього таких як ти хоч греблю гати. Можливо ти вже помітив, а, може, ще ні, та подивись як він до тебе ставиться. Та й його власні не виключення. Для нього скрижалі – низькосортні створіння, та навіть і деякі з престолів, чого там його гріхи таїти.
Жамін схрестивши руки на грудях слухав його не вставляючи свої слова, але ж як хотілося! Сяньґун чомусь різко замовк та про щось задумався, потім його погляд сфокусувався і він знову звернувся до нього, але тихішим голосом:
- Перейди на особистий контакт.
Скрижаль ліниво потягнувся до іншої кнопки, без запитань натискаючи її. Проєкція миттєво зникла.
- Ось так краще, - роздався його голос прямо у вусі, - це не наш дім, де живе лише троє. Тут у кожному кутку хтось є. Якщо що, то Юаньхе швиденько докладуть… Гей, ти мене слухаєш?
- Слухаю.
- Так не мовчи. Ти щось занадто тихий.
- Вважаю, що краще буде поговорити з тобою особисто один на один. На довго це точно не затягнеться, я скоро буду вдома.
- Роботи небагато?
- Всього три чи чотири точки поблизу, побачив на лінктабі Юпітера.
Сяньґун хмикнув в голос.
- Будь обережним. Не спускай з нього очей. Скажу чесно: я впевнений, що Блискавковідвід зник по його провині. Залишилося тільки знайти докази, вважай це особливим дорученням від мене.
- Добре, я постараюся. Це все? Мені вже час.
- Так, будь ласка.
Лінктаб повністю погаснув.
- Тільки перший день, а ти мене вже з Сяньґуном обговорюєш? – з насмішкою линув звук від тільки-но відчинених дверей.
- А навіть якщо так?
- Мені байдуже, - він не звернув на нього жодної уваги, а лише розкинув карту зі свого лінктаба. – Я виділив три місця, які варто перевірити. Завтра спочатку на північ. Твоя збігається?
Жамін розгорнув свою карту та підніс до іншої, накладаючи одна на одну. Відразу пішли миготіння, зображення лаптями розбігалися, але скоро вималювалася чітка картинка.
- У мене набагато більше енергії в цьому домі, ніж у вас
- Мій лінктаб вже звик до такої кількості тут. На підтримку стількох скрижалів її потрібна сила-силенна. Щоб не було похибок я не рахую енергії тут. Зроби теж саме, якщо не хоч щоб він вибухнув. Як будеш без нього на мене Сяньґуну жалітися?
Хоч і голос Юпітера не змінювався, Жамін розчув у ньому краплі жартівливості й сам посміхнувся.
- Якщо що, то не ображайся, - він поспішив виправитися, не знаючи як розцінити мовчання у відповідь.
- Повірте, так було б навіть краще, - Жамін безсило видихнув й похитав головою.
- Вірю. Роки йдуть, а він стає все крикливішим, - це пролунало більше як заявлення факту, ніж питання, але Жамін все одно кивнув. – Це було очікувано.
- А ви з ним довго знайомі?
- Скажу більше, я навіть ще його предка у розквіті сил застав.
- О як, - посмішка скрижаля витягнулася ще більше, - а я вашу попередницю також. Не знаю, чи пам’ятаєте її, але… - він протягнув останнє слово та різко замовк.
Більше Жамін не говорив, його далекий погляд був направлений до горизонту, де ховалося сонце, а на вустах залишилася легка посмішка.