Налія Шепель - Щоденник Яти Ольше. Том 1, Налія Шепель

- І де ти була? – хлопець явно був напідпитку.

- По крамницях ходила. Оцінювала у скільки може обійтися дорога до Маг-Рівіка.

- І як? Вдало?

Його тон мені не сподобався. Як і емоції, що виходили від нього. Пожадливість, до чотирьох дівчат і зневага до мене. Щоб до мене відчували пристрасть, на цей час, не хотілося, а ось трохи поваги і крихту інтересу до того, що дізналася - навіть дуже.

- Конн. Ну що ти причепився? Бачиш, жінка втомилась. Цілий день на морозі. Так шкіра швидко постаріє та покриється зморшками. І без того не красуня, ще страшніше буде, - вставила вампірша Ліона, при цьому, намагаючись якнайсильніше принизити мене. Я перевела погляд на дівчат. Ті за добу, доки їх не бачила, встигли роздобути одяг і тепер не світили голими стегнами.

- Гаразд. Сьогодні явно не вийде розмови. Але я бачила магістра Ланга, він просив вам передати, щоб ви зайшли до гільдії магів, ще за одним документом, - але мене явно ніхто не слухав. - Як протверезієте, поговоримо ще раз, - додала я сподіваючись, що тверезими змінять ставлення до мене. От би ще дізнатися, чим воно викликане.

А ще я щойно зрозуміла, що змогла відчути емоції цієї компанії. От і перший прояв магії. Емпатія.

Піднявшись із-за столу я почала шукати вільне місце, щоб пообідати, як помітила Лавену в компанії “крадіїв” та трьох “воїнів”, два з яких були близнюками. Вчора тільки познайомилися, того як їх звати добре пам'ятала. Смуглявого брюнета, який був на четвертину орком, звали Галеон, а червоношкірих шатенів з рогами: Ронан і Беван, загадкової раси теффір. Обладунків та зброї при них не було, напевно, залишили в кімнатах. Даремно.

- Я прокинулась, а тебе немає. Встигла злякатися, та господар сказав, що ти пішла до торгових рядів. І без мене, - защебетала дівчина.

- Вибач. Але мені потрібно було зайти до гільдії магів ще за одним документом. Боялася що вони всі розійдуться, і прийдеться знов до них йти. А ти так міцно спала, не хотілося будити.

- Завтра без мене нікуди не йди. А якщо не буду прокидатися, дозволяю полити себе водою з глечика.

- Домовились, - погодилась я, відчуваючи, що напівельфійка справді хвилювалась за мене.

- Ти сідай поряд. Їсти хочеш? - потиснувшись запитав один із близнюків, та не чикаючи моєї відповіді махнув рукою привертаючи увагу однієї з подавальниць. Самостійно зробивши замовлення він знову звернувся до мене: - так що ти дізналася?

- Що дізналася? Навіть не знаю, чи буде воно вам корисним.

- Ти говори, а ми вирішимо.

Я і розповіла, як прошвендяла пів дня по базару, а як швидко і дешево добратися до Маг-Рівіка, так не надумала. Проте отримала пропозицію їхати, з як виявилося уже сформованою компанією, до Мілет-Дуна в пошуках пригод та заробітку.

Довелося їх засмутити тим, що без диплома я не маг, а потенційна загроза. Та ще і магією навіть уявлення не маю як користуватися. Засмутилися хлопці сильно. Вони вважали, що мало не з першого дня на них чекають пригоди. Посидівши для пристойності до півночі, попрощавшись, та разом з Лавеною пішли спати. Завтра чекав на новий день, з тими самими питаннями: “Як дістатися до Маг-Рівіка?” та “Як зекономити гроші?”.

03.12.156р.

Дорим

Я знову прокинулась на світанку. Цього разу цьому сприяв спів півня під вікном.

Вставати поки не хотілося, того я лежала в ліжку, коли мене відвідала ідея, як дістатися до Маг-Рівіка. По-справжньому ранок вечора мудріший. Караван купців. Слова Галеона про спільну подорож до Мілет-Дуна привели мене до цієї думки. Охоронець з мене звичайно нікчемний, але пасажир цілком прийнятний.

Розбудити сусідку вдалося з другого разу, вмивши ту снігом. Заливати постіль водою було шкода.

Дівчина прокинулась одразу й навіть не обурилася. Поки вона зівала, я виклала свій план.

- Треба про це Галеону розповісти. І бажано зараз.

- Хочеш, щоб я його розбудила?

- Так. Повір, він не розсердиться. Ми ще вчора про це говорили, що сьогодні потрібно раніше встати.

- Ну добре. Я пішла, а ти продовжуй збиратися. І не засни знову.

Напівельфійка погоджуючись кивнула головою, та почала розчісувати довге, чорне волосся.

На диво Галеон швидко відкрив двері, хоча і позіхав у весь рот. Я на хвилинку зам'ялася, бо на ньому були лише штани, а голий торс прикрашали бугристі м'язи. Ледь стрималась, щоб його не торкнутися.

- Доброго ранку, - згадавши за чим прийшла, привіталася я. - Ми з Лавеною їдемо шукати караван, та подумали що вам це також буде цікаво.

- Буде. Заходь. Розповідай, - коротко командував брюнет, пропускаючи мене в середину.

В кімнаті в якій він мешкав сам, стояв запах сторонньої жінки, особливо відчувався від постільної білизни, однієї з подавальниць. Спритний який.

- Так що там в тебе? - знов привернув до себе увагу.

- Я коли вчора була на базарі, то чула про купців та їх каравани, що постійно мандрують від одного міста до іншого по Шляхам. Того і припустила, що з ними можна дістатися потрібного міста.

- Це діло, - похвалив Галеон й з зухвалою посмішкою спостерігав як я морщусь від запаху. - Ревнуєш?

- Кого? - не одразу зрозуміла на що натякав здоровань, і вже не втримавшись дзвінко чхнула.

- Тобі сьогодні потрібно ще зайти в аптеку перевертнів, за носовою маззю, що знижує нюх.

- А така існує?

- Так. Алкід з Кріоном теж за нею сьогодні ідуть. Кажуть навколишні запахи їх з розуму зводять.

- Є таке. Останніх розбудиш сам, а я за Лавеною. Чекаємо вас внизу.

- Впевнена, що нам потрібно так зрання кудись іди? Може проведемо час з більшою користю?

На непристойний натяк не образилась. Я відчувала, що хлопець по дружньому наді мною кепкує, особливо після того, як я довго роздивлялася його голий торс, а потім ще відчула запах жінки.

- Згодна, - вирішила підіграти. - Тільки змий спочатку цей гидкий запах.

- Лазні тут немає.

- Але є криниця.

- Якось іншим разом, - хлопець ледь помітно здригнувся від перспективи митися в крижаній воді на морозі.

- Домовилися. А зараз я піду повторно будити нашу співачку.

***

Сніданок сьогодні був не такий шикарний, як вчора. Пшенична каша, відбивна з баранини та сірий хліб. Після цього ми попрямували до південних воріт, де збиралися торговельні каравани на