Олена Гриб - Шазілір. Дорога надії, Олена Гриб

– Завжди можна розвернутися.

– Не завжди. Нині навіть зупинятися не можна.

– Чому?

Судячи зі звуків, під колесами екіпажа почався дерев'яний настил. Тривало це недовго. Менше ніж за хвилину транспорт хитнуло як на купині, і дорога знову стала ґрунтовою, а позаду щось плюхнулося у воду. Здається, не лише дерево.

– Міст Скупої Нареченої, – зловтішно прокоментувала Блекка. – А я попереджала, та ж я жінка, хто мені повірить? «Так коротше, так коротше»… – передражнила, кривлячись. – Цей міст завжди обвалюється після навантажених повозів, тому місцеві використовують його лише тоді, коли їдуть пустими. Старовинне прокляття, навіть на картах є, але всі стали надто розумні, самі знають як краще! Два сусідні села повністю переїхали, ясно тобі? Моя тітка Маруанет одного разу особисто в річці викупалась! Але це ж державна дорога, міст відбудовують згідно планів! Безглузда бюрократія!

– Я не маю багажу, – сказав Рейн.

– Я маю. Я ж не жебрачка, щоб пертися за тридев'ять земель із порожніми руками. Міді досить, щоб купити обожнювання селян, а пристойних людей засліплюють лише діаманти.

– І розплавлене олово…

– Ти щось гавкнув, дохлятино?

Рейн заплющив очі. Через жар він не міг зосередитись, але залишки тями підказували: вірити пані Чаррі на слово не можна. Вона з дитинства носить титул головної пліткарки та брехухи Шазіліра. Зазвичай її вигадки – відірвані від життя фантазії.