Yevhenii Nahornyi - N.A.S.T.R.O.M.A., Yevhenii Nahornyi

Паралельна історія: Рішення в хаосі

“Капітанка Ніка стояла на містку, стискаючи поручень так, що біліли пальці. Аварійні сигнали оглушливо ревли, проблискові вогні фарбували її білосніжне волосся в криваво-червоне. Металевий корпус шатла здригався від кожного удару. Але Ніка не дозволяла паніці заполонити її. Її обличчя залишалося незворушним, хоч серце, здавалося, розривалося на шматки. 
"Як це могло трапитися? Що я прогледіла?" — ці питання билися в її голові, наче загнані звірі. Вона завжди була впевнена у своїх рішеннях, навіть якщо вони були поспішними. Її інтуїція не раз рятувала команду, але тепер… тепер вона вперше почувала себе безсилою. 
На моніторах хаотично миготіли попередження. Система відмовляла одна за одною. Ніка відчувала, як напруження давить на її плечі, як відчай підкрадається ближче. Але вона не мала права піддатися слабкості. 
Її команда дивилася на неї, навіть якщо через плутанину хаосу й диму їхніх облич вона не могла бачити. Вони потребували її спокою, її наказів. 
"Я капітан. Я не можу дати слабину", — повторювала вона собі, намагаючись приглушити сумніви. 
Втім, думки тікали далі, в минуле. Вона згадувала свої помилки, моменти, коли поспіх підводив її. Її слабкість приймати рішення швидко й без глибокого аналізу завжди була тінню, що йшла за нею. Але зараз часу на роздуми не було. Кожна секунда могла стати останньою для її екіпажу. 
"Потрібен план. Інший план. Якщо ми не зможемо врятувати всіх, хоча б частину команди. Я повинна…" — Ніка різко повернулася до консольного термінала, її пальці забігали по клавішах. 
Система відмовила, знову й знову. "Чорт!" — вилаялася вона крізь зуби. Її строгість завжди була її щитом, але тепер вона відчула, як під цим щитом розбивається внутрішня паніка. Вона видихнула, примусивши себе заспокоїтися. 
"Мені потрібно зосередитися. Якщо ми втратимо шатл, я повинна мати план для тих, хто виживе", — вирішила вона. Її думки почали складатися в чітку схему: організація виживання на невідомій планеті, розподіл ресурсів, перевірка медичного стану екіпажу… Проте на краю свідомості ворушився страх. А що, якщо вона зробить помилку? Що, якщо її поспішне рішення знову коштуватиме життів? 
Ніка підняла очі на монітор, де відображався стан корпусу. Часу було катастрофічно мало. Але вона не могла дозволити собі зупинитися. "Навіть якщо це моя остання помилка, я повинна спробувати. Вони заслуговують на шанс", — подумала вона, повертаючись до консолі. 
Кожна дія здавалася непевною, кожне рішення важило більше, ніж вона могла витримати. Але Ніка залишалася непохитною. Її обличчя залишалося холодним і суворим, навіть якщо всередині вирували бурі. 
Вона була капітаном. І капітан не має права здаватися.”

Шатл здригнувся ще раз, і цього разу вібрація тривала довше. Марк схопився за поручень, намагаючись втримати рівновагу. 
— Чарлі, є шанси відновити керування? — запитав він, але Чарлі лише похитав головою. 
— Ми вже входимо в атмосферу. Навіть якби я міг полагодити двигун, зараз це неможливо. Усе, що ми можемо зробити, — це спробувати забезпечити м’яку посадку. 
— Усі на свої місця! — голос капітанки розрізав повітря. — Готуйтеся до входу в атмосферу!

Екіпаж миттєво розділився: хтось пішов до крісел з аварійними ременями, інші допомагали закріпити лабораторне обладнання та закрити герметичні двері. 
Марк і Чарлі зайняли місця поруч у залі для дослідників. Гуркіт за стінами ставав сильнішим, коли корабель увійшов у верхні шари атмосфери. Тиск і температура наростали, корпус тремтів від навантаження. 
— Марк, тримайся! — крикнув Чарлі, намагаючись перекричати гуркіт. 
— Та тримаюся! — відгукнувся Марк, стискаючи ремені безпеки так, ніби це було єдине, що тримало його в реальності. 
Екрани в командному центрі показували швидке зниження висоти. Вогненна аура почала оточувати корабель, коли він пробивався крізь щільні шари атмосфери. Система сигналізувала про перевантаження корпусу, але шатл продовжував падати. 
— Ми втратили контроль! — вигукнув один із пілотів. 
— Усім приготуватися до жорсткої посадки! — пролунала команда капітанки Ніки. 
Марк обмінявся швидким поглядом із Чарлі. Їхні очі сказали більше, ніж могли б слова: це може бути кінець. 
Шатл стрімко наближався до поверхні ESS-0.2, залишаючи за собою довгий вогненний слід у небі. Шатл трясло все сильніше, а гучні сирени та автоматичні голоси систем заглушували майже все інше. Капітанка Ніка стояла в командному центрі, її голос був чітким і рішучим: 
— Увага, екіпаж! Усі негайно до аварійних капсул! Повторюю, усім зайняти аварійні капсули для екстреної евакуації! 
Марк і Чарлі, разом із рештою екіпажу, рвонули до коридорів, які вели до відсіку капсул. Корпус шатла вже тріщав під навантаженням, а гуркіт набував загрозливих обертів. 
— Швидше, Чарлі! Ми мусимо вибратися звідси! — закричав Марк, обганяючи друга. 
Але Чарлі раптом зупинився посеред коридору. Його обличчя стало блідим, коли він глянув на планшет, який міцно тримав у руці. 
— Марк, зачекай! — Чарлі схопив друга за плече і втягнув у невелике приміщення біля стіни. 
— Що сталося? — Марк майже кричав, намагаючись перекрити шум сирен. 
— Ми не можемо йти до капсул, — холодно сказав Чарлі, тримаючи планшет перед собою. 
— Що?! Ти збожеволів? Це єдиний спосіб врятуватися! 
Чарлі мовчки показав на екран. Марк, ледь зосередившись, почав читати. 
На планшеті був діагностичний звіт про стан корабля. Відображалося кілька критичних червоних попереджень: "Втрата зв’язку з правою секцією корпусу", "Відмова другого двигуна, "і найстрашніше "Пошкодження основного каркаса. Відділення модуля неминуче." 

— Чарлі… це означає… — почав Марк, але його голос зірвався.

— Частина корабля вже відірвалася, — перебив Чарлі, спокійний, але серйозний. — Місток із капсулами теж у зоні ризику. Якщо він відірветься, усі, хто буде всередині, загинуть. 
На мить вони обоє мовчали, усвідомлюючи весь жах ситуації. 
— Це неправда! — вигукнув один із механіків, який почув їх розмову. За ним зупинилося ще кілька членів екіпажу. — Як ти можеш це стверджувати? 
— Ось, дивіться! — Чарлі обернув планшет, щоб усі побачили дані. — Система тримається на межі, а місток уже перегрівається. Він може відвалитися будь-якої миті! 
Механіки переглянулися, їхні обличчя виражали сумнів і страх. 
— Але капітан наказала йти в капсули, — пробурмотів один із них. 
— Якщо підете туди, ризикуєте життям ще більше! — наполягав Чарлі. 
— Я не збираюся вмирати тут, — різко сказав інший механік і рвонув коридором до капсул. Інші, хоч і нерішуче, побігли за ним. 
Марк повернувся до Чарлі. 
— Що ж тепер робити? Ми залишимося тут і просто помремо? 
Чарлі похитав головою і швидко прокрутив дані на планшеті. 
— Є одна аварійна капсула в секції біолабораторій. Вона не підключена до головного модуля і може спрацювати автоматично. Якщо ми встигнемо... 
Марк кивнув, відчуваючи, як у грудях холоне від усвідомлення небезпеки. 
— Тоді побігли. 
Вони рвонули коридорами, ухиляючись від уламків, що вже почали сипатися зі стін. Корпус корабля тріщав, наче велетенський монстр, який от-от розколеться навпіл. Попереду на горизонті майоріло червоне світло відділу біолабораторій, де їх чекала остання надія на порятунок.