Айлін Вей - Ліхтарики для ЇЇ Величності, Айлін Вей

- Ну як знаєш. Думай, але щоб коли перші ліхтарі запустили в небо, я отримав відповідь, - Імператор пішов, лишивши мене з думками. Можливо він був правий. Я провів його поглядом, а потім відразу ж попрямував до півоній.

- Шимей.

- Чому не виказали?

- А чому маю, - вона стикнулась з моїм холодним поглядом і я помітив її розгубленість.

- Ви таки маг, але не такий простий. 

- А Ви зовсім не служниця і не сторож.

- Ні.

- Тоді хто?

- Я не маю відповіді на це запитання, - мої брови здійнялися, коли вона відповіла моїми ж словами.

- Тоді ім'я. Назви хоч його.

- Мей.

- І все?

- Сяо. Це все?

- Так. Я не маю прізвища, адже не маю роду, - я помітив її недовіру в погляді, але це була правда. Я народжений на світ зі стихії, а не від батьків.

- Ви завжди такий суворий?

- Я не суворий. Просто спокійний.

- Аж занадто, - нахмурилась кароока.

- Дозволь питання. Куди ти прямуєш?

- На ринок, а що бажаєте зі мною Шаое? - дівчина хитро звузила очі і посміхнулась. Вважає, що я не піду, що ж доведеться розчарувати. 

- А чому б і так. Я однак збирався прогулятися, - зберігаючи безпристрасне обличчя відповідаю, проте в середині радію, що зміг здивувати.

- Добре, - вона дивує мене у відповідь.

- Он як?

- Так ходімо. Проведу Вам екскурсію нашим чарівним містом.

                                             * * *

 І знову сходи, сходи і ще сходи. Коли ми нарешті спустилися і ця каторга для моїх ніг закінчилась, я вмовив дівчину на короткий перепочинок. Ми сіли на ту ж лавку, де я вранці куштував Тан Юань. Шимей постійно метушилась: то перебирала пальцямі, зминала тканину каптуру, що приховував її волосся і все ніяк не могла всістися, постійно міняла положення. Я мовчав, можливо, вона хвилювалась через свої справи, а може моя присутність її непокоїла. У будь-якому разі дівчина сама запропонувала екскурсію. Коли кароока підвелася і стала ходити довкола лавки колами, я все ж не витримав.

- Вас щось непокоїть? - видихнувши голосно повітря спитав, а вона поглянула на мене з докором.

- Мабуть у великого мага як ти часу купа, але я маю лише п'ять годин сьогодні, щоб прогулятися, а замість цього стою тут, чекаючи поки ти перепочинеш, - на одному диханні випалила вона, чим заслужила від мене реакцію здивування. Я підвівся і покрокував до ринку.

- Ви перейшли на "ти", - я не почув за собою кроків тож повернувся і виявив, що вона завмерла на місці.

- Вибачте.

- Вас так засмутили мої слова? Я не проти, щоб ми спілкувались неформально. Все ж я не знаю Вашого віку.

- Тоді... Тобі певно більше сотні років, впевнений, що я можу звертатись саме так?

- М звучить нормально, хіба ні? Ймовірно ми все таки перейшли б на такий стиль спілкування, адже я підозрюю, що інколи ми будемо перетинатися в коридорах палацу.

- Тоді добре, просто Сяо, - дівчина наздогнала мене.

- Де тут можна смачно поїсти?

- Ти величний маг, що живе в палаці самого Імператора і не зміг розпитати людей про таке?

- Не люблю людей, - знизав плечима. Це була правда, я звернувся до старенької, щоб розпитати про шлях до палацу і на цьому мені вистачило спілкування. І я аж ніяк не планував зараз тут розгулювати вуличками одного з великих міст Китаю з фіолетововолосою дівчиною. Я й сам не міг відповісти чому погодився піти з нею, але все ж це зміна ситуації.

- І тому ми в центрі міста?

- Я тут раніше не бував. Хіба що дуже давно, - ну так тисячоліття тому, але їй це знати не потрібно.

 Ми гуляли містом і я відчув себе спокійно. І так, я завжди спокійний, але цього разу цю емоцію я відчув від когось ще. Ця таємнича дівчина не змушувала мене бути постійно на сторожі, вона випромінювала, якесь тепло, здається, не обпікала. Вона розповідала про традиції та маленькі історії, що пов'язані з визначними сісцями. Було цікаво, хоча багато чого з її розповідей я і так знав.

 Коли сонце почало сідати ми повернулись до палацу і дівчина поспішила у справах. Я й не знав, що про неї думати. Покоївка, бібліотекарка, лікарка чи навіть принцеса - я не мав уявлення ким вона була. Але те світло, що вона випромінювала наштовхнуло мене на думку, що я відчуваю в ній не тільки позитивну енергетику, а й магічну. Можливо вона теж маг, чому тоді не зізнається? Вона лишала багато запитань про себе, але коли в неї виходило зацікавити мене хоч чимось у її місті, я запитував. Тоді дівчина відповідала на все. Розповіла мені і про місцевих вельмож, і про заклади, де навчають магії. А коли говорив я, слухала уважно, підхоплюючи кожне слово. Певно причиною цьому було те, що я рідко говорив, тільки слухав. Та і не щедрий я на емоції. Проте її увага гріла, приємно знати, що ти розмовляєш з живою істотою, а не зі стінкою. Хоча в наших реалія стіни теж можуть чути.

  Після довгого дня я увійшов у запропоновану імператором кімнату, не розглядаючи пішов у душ. Одягнув сорочку і штани, що дістав з того ж зачарованого лотоса, який слугував бездонною сумкою. Нарешті голова торкнулась подушки, на мене відразу ж найшов сон. Проте я вперто його відштовхував: лежав, дивився в потолок і намагався розібратися в тому, як мені чинити. Пропозиція імператора була занадто вже заманливою, певно я погоджусь, але чи правильно це? Жити в одному місці - означає звикнути і прив'язатися до його людей, а я не підпускаю людей близько. Мої переконання міцні, але ж і їх можна розтопити. Схоже в декого є на це шанс.