Selina Tamamushi - Таємний клуб Не ідеальних, Selina Tamamushi

4: Шпигунська місія

Замок, де мешкали клоновані герої, височів на пагорбі й блищав. 

— Що це таке? Вони покрили замок срібною фарбою? 

— Це не фарба, — зауважив Фелічіус , жмурячись. — Це якийсь магічний блиск! 

— Ніби магічний блиск коли-небудь зупиняв, — махнула рукою Принцеса. — Добре, Сер, твій вихід. 

Гарбу впевнено наблизився до величезних воріт замку. 

Двоє стражників, що стояли біля входу, були настільки однаковими, що складалося враження, ніби їх вирізали з однієї картинки. 

— Хто ви такий? — синхронно запитали вони. 

Гарбу поправив свій меч-лопатку, намагаючись надати собі серйозного вигляду. 

— Я… Сер Ідеальний. Новий герой, надісланий із сусіднього королівства, щоб… е-е-е… приєднатися до вашого товариства. 

Стражники переглянулися, потім один із них дістав список і почав читати: 

— Сер Ідеальний… Немає в списку. 

— Це тому, що я настільки новий, що ще не потрапив у ваш список! — швидко відповів Гарбу. 

— Логічно, — погодився другий стражник, похитуючи головою. — Але у нас є перевірка. 

— Яка ще перевірка? 

— Ти маєш розповісти про свій найбільший героїчний подвиг, — сказав перший стражник. 

— А! — відповів Гарбу. — Одного разу я… переміг… е-е-е… гігантського кролика, який викрав у селян моркву. 

— Гігантського кролика? — здивувався другий стражник. 

— Так! — швидко додав Гарбу. — Це було дуже… героїчно. І небезпечно. Ви знаєте, які кролики небезпечні, коли голодні? 

Стражники знову переглянулися, а потім відчинили ворота. 

— Ласкаво просимо, Сер Ідеальний. 

Гарбу увійшов у замок, зітхаючи з полегшенням. 

Принцеса, Фелічіус і Недошпаг спостерігали за ним з кущів неподалік. 

— Він справився! — шепнув Капітан, намагаючись не впустити свою шпагу. 

— Звичайно, справився, — відповіла Принцеса. — У нього є талант… до абсолютно абсурдних історій. 

— Що тепер? — спитав Фелічіус. 

— Тепер ми чекаємо сигналу, — сказала Принцеса, витягаючи декілька пиріжків. — І якщо щось піде не так, ми увірвемося туди й врятуємо його. 

— А що за сигнал? — допитувався Фелічіус, жуя пиріжок отриманий від Пересмішки. 

— Ну, якщо я знаю Гарбу, це буде щось на кшталт крику: “Допоможіть, я все зіпсував!” — відповіла вона, ховаючи усмішку. 

Фелічіус і Капітан переглянулися, погоджуючись, що це цілком реалістичний сценарій. 

Коли Гарбу увійшов до замку, йому здалося, що він потрапив у дивний паралельний всесвіт. Усюди, куди б він не подивився, стояли однакові герої — високі, стрункі, з білосніжними зубами, блискучими обладунками й однаковими зачісками. Вони тренувалися, обмінювалися героїчними історіями та навіть сміялися синхронно, як добре налаштований хор. 

— Це ж якесь зачароване дзеркало, — пробурмотів Гарбу собі під ніс, намагаючись виглядати “героїчно”. 

— Ти новенький? — почувся голос, і перед ним з’явився ще один ідеальний герой із такою ж зачіскою, як у всіх інших. 

— Е-е-е… Так! Новенький. Сер Ідеальний, — представився Гарбу, намагаючись не дивитися прямо в надто блискучі обладунки співрозмовника 

— Радий вітати! — герой простягнув руку. — Я Героній Ідеальний, керівник тренувань. Ти якраз вчасно: зараз починається обов’язковий урок з “Основ героїчної усмішки”. 

— Усмішки? — перепитав Гарбу, відчуваючи, як щось недобре назріває. 

— Так, це найважливіший елемент героя, — пояснив Героній, усміхаючись так широко, що здавалося, його обличчя зараз розколеться навпіл. 

Гарбу намагався повторити цю усмішку, але натомість виглядав так, ніби у нього болять зуби. 

— Не хвилюйся, у тебе ще буде час попрактикуватися, — підбадьорив його Героній. — А тепер ходімо на збори. 

Гарбу опинився у величезній залі, де стояли сотні клонованих героїв. Вони синхронно підняли руки й привіталися: 

— Слава героїчності! 

— Слава… що? — розгублено пробурмотів Гарбу. 

— Це наше гасло, — пояснив Героній, помітивши його здивування. — Ми повторюємо його щоранку для натхнення. 

Гарбу відмітив, що і девіз у них ідеальний. Він непомітно роззирнувся, намагаючись зрозуміти, звідки беруться ці “ідеальні герої”. В його око впав дивний пристрій у кутку зали. Це була величезна машина з яскравими кристалами, трубками та дзеркалами. Біля неї стояв невисокий чоловік у мантії мага, який натискав на кнопки й щось бубонів собі під ніс. 

— Це хто? — запитав Сер, вказуючи на мага. 

— О, це наш творець, — відповів Героній із побожністю у голосі. — Великий маг Копіюс! Він подарував нам ідеальність. 

— Ага, звичайно, — пробурмотів Гарбу. 

Він вирішив підійти ближче до машини й мага. Його погляд привернула табличка на пристрої, де було написано: 

“Клономатус-2025: створюй героїв за хвилину!” 

— Що це у вас тут? — запитав він, удаючи цікавість. 

Маг Копіюс підняв голову й з гордістю відповів: 

— Це найвеличніший винахід у світі! Завдяки цьому пристрою я створюю армію ідеальних героїв, які ніколи не помиляються, завжди перемагають і не знають, що таке сором. 

— Хм, — відповів Гарбу, намагаючись не видати своїх справжніх думок. 

Він нахилився ближче до однієї з трубок, звідки щойно вийшов ще один герой, такий же блискучий і бездоганний, як усі інші. 

— А що, якщо хтось… не такий ідеальний? — обережно запитав він. 

Маг Копіюс зітхнув і сумно похитав головою. 

— Таке неможливо. Кожен герой, якого я створюю, — це втілення досконалості. 

Гарбу кивнув, але в його голові вже починав формуватися план. Він знав, що потрібно зробити, щоб розібратися з цією машиною. 

За стінами замку, у кущах, Пересмішка, Фелічіус і Недошпаг нетерпляче чекали. 

— Він щось довго, — зауважив Фелічіус, кидаючи камінці у повітря. 

— Знаючи Гарбу, це нормально, — відповіла Принцеса. — Ми дамо йому ще п’ять хвилин. 

— А що, якщо він потребує допомоги? — запитав Капітан. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍