Крістофер Баклі - Майстер реліквій

Дісмас скерував човен до середини річки. Крики постихали, почало сутеніти.

— То що ти там казав про мій зір?

— Грішний ти чоловіче! Вправлятися у влучності на хресті?

— Ще й з човна, що гойдається.

— Вони тут за звичайне богохульство палять людей. Який ґедзь тебе вкусив?

— Чого ти переймаєшся? Ти ж таке велике цабе в цих краях.

— Я — майстер реліквій, призначений архієпископом Майнца і Бранденбурга. Ти вважаєш, він буде радий почути, що я, перевозячи його святі реліквії, зупинявся, щоб постріляти з арбалета у церкви?

Дісмас змусив веслярів ще довго гребти навіть після настання повної темряви, що призвело до їхнього бурчання і вимагання додаткових грошей.

Вони кинули якір біля західного берега і з'їли холодну вечерю — сир, ковбасу та хліб. Дісмас і Маркус лежали на палубі під ведмежою шкурою, передаючи один одному пляшку з вином, і дивилися на нічне небо.

— Я не дуже релігійний, — сказав Маркус.

— Я помітив.

— А ти? Ти перетворився на набожну бабцю. Тобі треба носити чорну хустку. І розарій[7] на шиї.

— Ти теж був набожним. Завжди хрестився перед боєм. У тебе була пляшка святої води. Одного разу ти навіть відпив з неї.

— Мене мучила спрага.

— Теж богохульство. Не дивно, що ти докотився до стрільби по церквах.

— У тій пляшці зараз вино.

Вони мовчки подивилися на зірки.

Маркус сказав:

— Чериньола була кінцем віри для мене.

— Чому ти відступаєшся від Господа через порох? Споконвіку Господь із властивою йому мудрістю дає нам знаряддя для знищення одне одного. Щелепу віслюка[8]. Пращі. Мечі. Арбалети. Він міг би дати нам тоді й порох.

— Може йому не терпиться, щоб ми повбивали вже одне одного, і тоді прийде кінець часів. Це позбавить його клопоту вбивати нас.

— Ти коли-небудь читав Біблію?

— Так, звичайно. Латиною. Принаймні, дещо.

— А як щодо решти, які не знають латини?

— Для цього існують священики. Казати вам, дурням, що там є в Біблії.

— Чому ми не можемо мати Біблію німецькою мовою?

— Ну, Мойсей, Ісус та інші не говорили німецькою.

— Ну і дурню ти мелеш, Дісмасе!

— Чорт забирай, я не знаю, чому нам не дозволено мати Біблію нашою мовою. Певно, на те є причини. Саме для цього існують богослови. Серйозно, Маркусе. Ти влучний стрілець, але ти такий неосвічений.

— Добре, магістре теології, тоді поясни мені сенс індульгенцій.

— Ну, це дуже просто. Індульгенції дозволяють нам зменшити час перебування в чистилищі після нашої смерті. Їх можна купити у церкві. Один дукат — в залежності від поточної ринкової ціни — за зменшення твого вироку на, скажімо, п'ятдесят років. Ти можеш придбати їх для власної душі або для душі близької людини, що померла. Невже це так складно?

Маркус похитав головою. Дісмас продовжив:

— Щодо реліквій, то якщо ти прикладешся до певної святині, або здійсниш паломництво до неї, то ти також заробляєш індульгенцію, тобто відпущення гріхів. Якщо ти не можеш дозволити собі придбати її, то можеш заробити паломництвом. Або відвідавши, скажімо, п'ятдесят богослужінь. Є безліч способів. Як бачиш, церква розробила чіткий та розумний механізм.

— Добре, тоді ти, читач латинської Біблії, скажи мені, де у Святому Письмі описана ця схема наживи на переляканих віруючих? Що, Ісус якось сів з апостолом Петром і сказав: «диви, ось так ти будеш фінансувати мою церкву. Якщо люди приходять і кажуть: „Я скоїв гріх“, ти відповідаєш їм: „Не хвилюйся! Дай мені дукат і я скасую п'ятдесят років з призначених тобі у чистилищі“», так?

Дісмас вважав таке ставлення Маркуса дуже нечестивим. Водночас він не міг пригадати, де саме в Євангеліях Ісус докладно прописав особливості торгівлі індульгенціями. Але ж десь воно повинно бути?

Сповнений незадоволення, Маркус продовжував розводити:

— Чому кожного разу, коли хтось перекладе Біблію зрозумілою мовою, його спалюють заживо?

— Тому, що такі люди, як ти, Маркусе, неправильно її розуміють… Слухай, я дійсно не знаю. Чому ти питаєш мене про все це? Тобі кортить читати Біблію? Звісно, це піде тобі на користь. У Майнці я знайду тобі вчителя латини. І священика. В якого знайдеться купа часу на сповідання твоїх смертних гріхів.

— Я скажу тобі, чому вони спалюють за переклад Біблії. Вони бояться.

— Чого?

— Бо якщо ми будемо читати самі, вони стануть нам непотрібні. Посередництво. Релігія — один з видів бізнесу. Годування посередників. Навіщо нам посередник між нами і…— Маркус указав на зірки, — і тим, хто б там, у біса, не був нагорі?

Дісмас простогнав:

— Біси в пеклі, Маркусе, а не вгорі. І не можна так говорити про Бога. Це непристойно. Та й не мудро. Він може почути.

— Ти не розумієш? Мова про контроль. Священики — твій архієпископ Альбрехт, не кажучи вже про того жирного флорентійського содоміта у Римі…

— Ти маєш на увазі святішого отця? Ну, все, тепер у наш човен без сумніву вдарить блискавка.

— Він найгірший з усієї тієї братії. Якщо Бог — це сонце, вони стоять між ним і нами. Через це ми опиняємось де? В тіні.

— Який бездоганний аргумент! Бог — це сонце! Скажи мені, де ти отримав свій диплом з богослов'я? У Гейдельберзі?

— Ти чув про Коперника?

— Так, — відповів Дісмас. — Альбрехт каже, що він єретик.

— Через його заяву, що Земля обертається навколо Сонця? Що ж, він точно закінчить на вогнищі у Кракові, бідолашний йолоп.

— І звідки цей поляк знає, що Земля обертається навколо Сонця? Розкажи мені про це.

— Ти такий неосвічений. Це ж учений.

— Та невже? Той, що винайшов порох, який ледь не убив нас у Чериньолі, теж був учений. Це також було дивовижне відкриття? Га?

— Добре, гаразд. Тоді ти мені скажи — звідки Папа знає, що Сонце обертається навколо Землі?

Дісмас знову застогнав.

— Звідки мені знати такі речі? Можливо, Бог сказав йому. Якщо ти хочеш поговорити про обертання, то давай про ті, що відбуваються в моїй голові після всього цього вина і твоїх балачок. Час спати, чоловіче.

Решту шляху обидва уникали теми церкви, аж до самого Майнца.

Маркус поспішав. Насувалася осінь, а він хотів повернутися в кантони до першого снігу.

— Ходімо зі мною, — запропонував він.

Це була приваблива пропозиція.

— Не можу. Я повинен відвезти все це Альбрехту. Потім — у Віттенберг.

— Ця торгівля кістками, Дісмасе… Це все неправильно.

— Раніше ми заробляли гроші вбиваючи людей. Це, як на тебе, було правильно?

Маркус усміхнувся.

— Ну, це вже вирішувати тобі та твоїм братам — богословам. Але якщо ви впевнені, що