Олеся Глазунова - Санта-Дракон та Зірочка, Олеся Глазунова

5. Ялинка

5. Ялинка

Дракону сподобалось з якою вдячністю його обіймала Зірочка та з якою добротою і любов’ю світилися очі бабусі Глорії, коли він робив добрі справи.

Бабуся довго не хотіла відпускати Санта-Дракона і розповідала йому, як за часи її молодості вони святкували Новий рік.

– Зараз вже зовсім не так. Багато людей поїхали з нашого містечка у пошуках кращого життя. Раніше ставили ялиночки не тільки у будинках, а на центральній площі нашого містечка. Чоловіки з лісу приносили велику ялинку. Найвищу серед усіх, які були в лісі. І тоді люди не жили багато. Прикрашали нашу міську ялинку, хто чим міг. Дитячими іграшками, посудом, інструментами. Усі зносили все, що могли. Вважалось, що кожен, хто принесе та повісить якусь «прикрасу» на ялинку, той у наступному році буде щасливий. Біля ялинки завжди було весело та гамірно, – з ностальгією згадувала бабуся кращі часи.

– На центральній площі? – перепитав Дракон.

– Так. Довкола усі танцювали та раділи, – згадувала жінка.

Дракон попрощався з друзями та відправився втілювати свій план. До нового року лишилося зовсім мало часу, а в нього ще купа роботи. Він обов’язково зробить так, щоб бабуся Глорія та Зірочка усміхалася! Щоб раділи не тільки вони, а й усі люди у містечку. Вони зовсім не такі, як про них розповідали у драконячій школі.

Вийшовши з будинку, Дракон прихопив сокиру, якою він рубав дрова, та полетів до лісу. Він помітив, що після його знайомства з Зірочкою він не тільки більше не мерз, а міг ділитися теплом з іншими. Його крила, які раніше зовсім не працювали, а примерзали до спини, тепер не просто рухалися, а він міг літати. Дракон розправив крила та полетів! Ні вітер, ні сніг не були для нього перешкодою. Шарф та рукавички, які зв’язали Зоряночка та бабуся Глорія, гріли його душу, бо були зроблені з люблю. Червоний капелюшок Санта-Клауса, з яким він не розлучався, вселяв віру, що він справжній чарівник і здатен творити дива.

Санта-Дракон полетів до лісу та опустився на галявину серед якої стояла гарна пухнаста ялинка.

– Оцю зелену красуню я віднесу для Зірочки та бабусі Глорії. Хай радіють та святкують, а оту, – поглянув Дракон на високу пишну ялинку, яка була вдвічі вищою за нього, – поставимо у центрі міста на площі. Хай свято буде в усіх!

Дракон взявся до роботи. Він швидко зрубав ялинку для подруги та полетів зі своїм подарунком до її будиночку.

Санта-Дракон приземлився біля ганку та підійшов ближче. Дракон швидко змайстрував підставку та поставив ялинку на порозі. Постукавши в двері, Дракон заховався за дровами, щоб його ніхто не побачив.

– Ой, – тільки й змогла вигукнути Зорянка, побачивши зелену красуню.

– Зірочко, хто там? – пролунав голос бабусі.

– Ялинка! Бабусю, це ж справжня ялинка! – раділа Зорянка. Дівчинка озирнулась довкола у пошуках того, хто приніс цю красу.

– Яка ж дивовижна! – із захватом вигукнула бабуся Глорія, підійшовши до дверей. Вона також озиралась довкола, але її увагу привернули великі сліди на снігу, які вели до місця, де були складені дрова. Придивившись уважніше, вона помітила й строкатий шарф, який зачепився за гілочку та видавав Дракона у його схованці. – Ми щиро вдячні тому, хто створив для нас це диво, – гучно мовила бабуся, щоб її почув лускатий друг.

Зірочка та бабуся Глорія занесли ялинку до будиночку, поставили на найпочесніше місце та взялися її прикрашати. Дракон зазирнув у вікно, де було видно, як Зірочка радісно пурхала біля ялинки та розвішували новорічні прикраси. Дракон також хотів би прикрашати з дівчинкою ялинку, але мав ще одну важливу справу. Він повернувся до лісу та почав рубати найвищу, найпухнастішу та найгарнішу ялинку. Він вже уявляв, скільки радості вона принесе усім містянам. Цю ялинку було зрубати набагато важче. Дракон аж упрів, поки зрубав дерево. Здавалось, що зараз сама природа була на його боці: віхола стихла, вітер вщух, зорі яскраво сяяли, освітлюючи все довкола. Ялинка була грана, але тяжка, донести її до центральної площі містечка було важко, але Дракон зміг. Залишилося пронести ще метрів з десять до центру площі.

– Агов! Ти диви! – почув Дракон чоловічий голос. – Ялинка!

– А під нею дракон, – озвався ще один чоловік з червоним носом.

– Та не може бути! – не повірив товаришеві чоловік.

– Сам поглянь. Найсправжнісінький! – запевняв співрозмовника інший.

– Допоможіть, будь ласка, доставити ялинку до центру площі, щоб встановити там її. Завтра люди прокинуться, а на них вже чекатиму ялинка, – звернувся до обох Дракон.

– Ти чуєш і бачиш те ж саме, що і я? – звернувся чоловік до товариша, протираючи очі.

– Угу. Казала ж мені дружина не вештатись вулицями вночі, – вголос розмірковував чоловік.

– То допоможете? – знову запитав Дракон, бо відчував, що йому не стане сил, щоб донести ялинку до центру.

– Допоможемо! – звідкись з боку почувся голос третього чоловіка. – У самих діти. Ото ж радості буде вранці! Що очі вилупили? Драконів не бачили? – звернувся той самий чоловік до інших двох. – Якщо вже сам Дракон вирішив свято зробити, то обов’язково треба допомогти. Нумо, хлопці, беріться разом!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍