Стівен Сілбігер - МВА за 10 днів

розміру замовлення базується на порівнянні двох видів витрат, пов’язаних із запасами.

Витрати на зберігання — витрати, пов’язані зі зберіганням, страхуванням та фінансуванням запасів. Слід зважити на альтернативну вартість, адже кошти компанії можна використати на інші потреби.

Витрати на замовлення — до цих витрат входить уся бухгалтерська та офісна робота й матеріали, пов’язані з поданням замовлення.

Є дві крайності. Директор заводу може вирішити замовляти великі кількості запчастин, але робити це рідко, що зумовить менші витрати на замовлення, але більші — на зберігання. Або ж він може робити замовлення потрохи і часто, щоб знизити витрати на зберігання, однак це збільшить вартість подання замовлення. Графік на наступній сторінці показує, що найменшого рівня витрат на запаси можна досягнути лише при досягненні мінімального рівня витрат як на замовлення, так і на зберігання.

Формула економічного розміру замовлення намагається знайти ту саму оптимальну точку, при якій витрати і на замовлення, і на зберігання будуть мінімальні.

Ось ця формула:

Q* — оптимальна кількість замовлення

R — річна потреба в одиницях товару (попит)

O — витрати на розміщення замовлення

C — вартість зберігання одиниці запасів протягом періоду

Уявімо дистриб’ютора автозапчастин, який постачає збиральному цеху в Канзас-Ситі запасні лампи для стельових плафонів у салоні. Його історія продажів свідчить, що найімовірніший рівень попиту — 2000 лампочок за рік. При кожному замовленні у General Electric його обробка обходиться в 14 $. Детальний аналіз витрат показує, що зберігання кожної лампочки в запасах обходиться у 0,50 $ на рік.

Відповідно до формули економічно найдоцільніший обсяг запасів становить 335 лампочок. Оскільки попит вимагає 2000 лампочок, це означає, що дистриб’ютор має робити близько шести замовлень на рік (2000/335). Звучить просто. Але насправді не так. Проста формула економічного розміру замовлення працює лише тоді, коли попит рівномірний. Коли попит суттєво змінюється протягом року (наприклад, попит на фасований лід, яєчний коктейль або пиво в продуктовому магазині), від цієї формули користі небагато. Щоб скоригувати розрахунок із поправкою на зміни у попиті, використовують комп’ютерні програми, які здійснюють модифікований розрахунок економічного розміру замовлення. В таких ситуаціях комп’ютер багато разів на рік вираховує відповідні оптимальні обсяги замовлення. Навіть попри те, що застосування формули оптимального замовлення обмежене, МВА зможе у разі потреби обговорити це з фахівцем у сфері запасів зі знанням справи. Адже коли запаси несподівано починають накопичуватись, це вже проблема.

Планування потреби в матеріалах (MRP, Material Requirements Planning): управління запасами та потужністю виробництва. Сучасний рівень виробництва неможливий без усвідомленого планування виробництва та контролю запасів. MRP — це спосіб планування та контролю запасів, необхідних для виробничого об’єкта. Дехто стверджує, що MRP — це планування виробничих ресурсів (manufacturing resource planning), але хай що означатиме ця абревіатура, MRP — це складна система покращення виробничої ефективності. MRP складає графік виробництва й розраховує оптимальну кількість запасів, необхідну для ефективного виробництва. У випадку з продуктами, що мають багато складових частин, як‑то автомобілі, прилади та електроніка, такий розрахунок можливо провести лише за допомогою комп’ютера.

Щоб налаштувати систему, програміст повинен бути знайомий із процесом виробництва та вимогами до матеріалів. Тоді комп’ютер зможе клієнтський попит на продукцію розбити на деталізовані замовлення, які подаються виробничим підприємствам, і заявки постачальникам на поставку продукції.

Процес MRP починається, коли виробничі інженери визначають найефективніший спосіб виробництва. Для автомобілів, наприклад Honda Civic, найефективніший спосіб виробництва — це конвеєр. До дослідження виробничого процесу слід вносити усі кроки процесу збирання, від шліфування корпусу з необробленої сталі до вивозу автомобіля Honda із заводу. Може виникнути потреба в дослідженнях хронометражу трудових рухів, на зразок тих, які проводив Тейлор близько століття тому. Щоби визначити потужність заводу, потрібно знати потужність обладнання і можливості працівників. Наприклад, виробничі інженери точно знають, скільки частин переднього крила може бути виготовлено за годину і скільки людино-годин потрібно для роботи преса.

Система планування потреби в матеріалах

Інженери-технологи також повинні деталізувати усі вимоги щодо частин і матеріалів, що стосуються продукту. Перелік вимог зветься специфікацією матеріалів. Його вносять у комп’ютер, щоб усі виробничі вимоги можна було розбити на точні матеріальні потреби. Для кожного автомобіля Honda Civic, у системі MRP має бути інформація про те, що він потребує дві фари, сорок шість 50-міліметрових болтів, чотири літри фарби й сотні інших запчастин. Запаси матеріалів також відстежує система MRP. Вона допомагає директору виробництва підтримувати необхідний запас матеріалів для забезпечення потреб виробничої лінії. Також ця система мінімізує рівень запасів, допомагаючи працівникам відділу постачання робити оптимальні замовлення.

«Повна» система MRP, що також має назву планування ресурсів підприємства (ERP), — це програмне забезпечення, яке координує виробничий процес: прогноз клієнтського попиту, доставка готової продукції, управління запасами в процесі доставки та доставка на стелажі складів. Введений у комп’ютер основний виробничий план сортує та зберігає всю інформацію щодо попиту, виробництва й матеріалів і розсилає замовлення, керуючи виробничим процесом та координуючи його.

СТАНДАРТИ ТА КОНТРОЛЬ

Уся інформація щодо виробничого процесу, необхідна для створення системи MRP або використання інших інструментів МВА для досягнення ефективності, забезпечує основу для стандартів, якими користуються керівники для вимірювання й контролю якості роботи. МВА називають використання стандартів модним слівцем бенчмаркінг. Саме тут втручаються бухгалтери з метою допомогти операційній діяльності бізнесу. У пункті про управлінський облік розділу «Бухгалтерський облік» я пояснював, як бухгалтери відстежують і фіксують ефективність виробництва через використання змінних. Зміни на заводі можуть бути пов’язані з більшою сумою оплати за матеріали, ніж було заплановано (зміни ціни) або з використанням більшої кількості матеріалів чи трудових ресурсів на одиницю виготовленої продукції (зміна у використанні матеріалів і трудових ресурсів). Начальники виробництва контролюють процес, встановивши стандарти і слідкуючи за їхнім дотриманням.

Якість

На заняттях з операційної діяльності проблеми стандартів досліджують трохи глибше, розглядаючи питання «якості», що має критично важливе значення для конкуренції у США. А що ж таке якість? Якість означає лише те, що продукт або послуга «відповідає стандартам», які заклав виробник або споживач. Якість необов’язково означає, що товар або послуга не мають недоліків. Як і не означає, що цей товар — найдорожчий в своєму класі, як‑то Rolls-Royce. Якісні продукти належно виконують свої функції. Такі побутові речі, як канцелярські скріпки, можна вважати високоякісними, якщо вони не іржаві й добре тримають папери.

Необхідно згадати трьох важливих «гуру із якості», чиї приписи є ліками для проблемного виробництва США: Джозеф Джуран, Вільям Едвардс Демінг та Філіп Кросбі. Кожен із них збив собі капітал тим, що писав, читав лекції та надавав консультації з питань якості.

Джуран і відповідність вимогам споживача (Fitness for Use). Фразу «відповідність вимогам споживача» Джозеф Джуран використовує щодо якості. «Споживачі повинні могти розраховувати на те, що продукт відповідатиме їхнім потребам або призначенню, для якого вони його купують». Виробники повинні виготовляти якісні продукти, при цьому добиваючись «високих доходів і мінімізації простою».

Відповідність вимогам споживача має п’ять