Террі Пратчетт - Чаротворці, Террі Пратчетт

увага розпорошилася. На хвильку чарівнику вдалося подивитися на ситуацію очима ворога, побачити приземкуватий видовжений предмет, що несеться по кам'яних плитах.

На мить Абрім спробував перемкнути свою увагу, і тоді — не в змозі стриматися, як не здатний стриматися кіт, помітивши, як щось маленьке біжить, попискуючи, по підлозі — Кардінґ завдав удару.

Легкого. Сильного й не було потрібно. Мозок Абріма намагався збалансувати й направити в єдине русло значні сили, тож варто було легенько штовхнути, щоб зруйнувати рівновагу.

Абрім простягнув руки, щоб знищити Багаж, але з його вуст вирвався короткий крик, і він вибухнув.

Чарівникам навколо нього здалося, що він зменшився до неймовірних розмірів за якусь долю секунди, а тоді зник, залишивши після себе лише темні обриси.

Найкмітливіші з них спробували втекти...

А та магія, яку він контролював, поринула назад й вирвалася на свободу величезним, неконтрольованим вибухом, який розірвав капелюх на шматки, повністю знищив нижні рівні вежі й більшу частину того, що залишилося від міста.

Чарівники в Анку так сильно концентрувалися на Аль Халі, що їх рознесло по кімнаті відлунням вибуху. Кардінґ опинився на спині, капелюх з'їхав йому на очі.

Його підняли на ноги, обтрусили пил і понесли до Койна з костуром — під шум із підбадьорливими вигуками. Дехто зі старших чарівників від вигуків утримався, але Кардінґ не звернув на це уваги.

Він втупився невидячим поглядом у хлопчика й повільно підняв руки до вух.

— Ти що, не чуєш їх? — запитав він.

Чарівники замовкли. Кардінґ досі був могутнім, і тон його голосу міг заглушити грозу.

Очі Койна спалахнули.

— Я нічого не чую, — відповів він.

Кардінґ обернувся до решти чарівників.

— І ви їх не чуєте?

Вони похитали головами.

— Чуємо що, брате? — запитав один із них.

Кардінґ усміхнувся широкою, божевільною посмішкою. Навіть Койн відступив назад.

— Нічого, зовсім скоро ви їх почуєте, — пообіцяв Кардінґ. — Ви подали сигнал. Ви всі їх почуєте. Але ненадовго.

Він відштовхнув молодших чарівників, які тримали його під руки, і рушив до Койна.

— Ти наповнюєш цей світ чаротворством, але з ним приходить й дещо інше, — сказав він. — Їм і раніше протоптували доріжки, але ти проклав їм цілу алею!

Він стрибнув уперед і, вихопивши чорний костур з рук Койна, замахнувся ним, щоб розтрощити об стіну.

Кардінґ остовпів, коли костур ударив його у відповідь. Тоді його шкіра почала вкриватися пухирями...

Більшість чарівників спромоглася відвернутися. Дехто — завжди знайдеться хтось такий — спостерігав за всім з непристойним зачаруванням.

Койн також дивився на Кардінґа. Його очі розширилися від здивування. Одна рука затулила рота. Він спробував позадкувати. І не зміг.

— Оті купчасті хмари.

— Неймовірно, — слабко відгукнувся Найджел.

— ВАГА ТУТ НІ ДО ЧОГО. МІЙ БОЙОВИЙ КІНЬ ПЕРЕВОЗИВ ЦІЛІ АРМІЇ. ВІН ПЕРЕНОСИВ ЦІЛІ МІСТА. ТАК, ВІН ПЕРЕНОСИВ ПОТРІБНІ РЕЧІ В ПОТРІБНИЙ ЧАС, — сказав Смерть. — АЛЕ ВАС ТРЬОХ ВІН НЕ ПОВЕЗЕ.

— Чому ні?

— ПОДУМАЙТЕ, ЯКИЙ ВИГЛЯД ЦЕ МАТИМЕ ЗБОКУ.

— Зате один вершник і три Пішоходи Апокраліпсису матимуть просто чудовий вигляд, — роздратовано буркнув Війна.

Може, попросиш їх зачекати на нас? — запропонував Чума, чий голос долинав, немов з-під кришки домовини.

— У МЕНЕ СПРАВ ПО ГОРЛО, — відповів Смерть, тихо клацнувши зубами. — ВПЕВНЕНИЙ, ВИ ВПОРАЄТЕСЯ САМІ. ЗАЗВИЧАЙ ЦЕ ВАМ ВДАЄТЬСЯ.

Війна подивився вслід коневі, що зник удалині.

— Інколи він дійсно діє мені на нерви. Чому останнє слово завжди має бути за ним? — запитав він.

Напевно, сила звички.

Вони повернулися до шинку. Деякий час помовчавши, Війна поцікавився:

— А де Голод?

Пішов на пошуки кухні.

— А-а.

Війна пошаркав ногою, закованою в лати, у пилюці й задумався про відстань, яка відділяла їх від Анк-Морпорка. Вечір видався на диво спекотним. Апокраліпсис ще трішки почекає.

— Ну що, на коня? — запропонував він.

А варто?—із сумнівом задумався Чума. — Я думав, на нас чекають. Не хотілося б підводити людей.

— На келишок часу достатньо, — наполягав Війна. — Годинники в шинках завжди брешуть. У нас купа часу. Увесь час на білім світі.

Кардінґ хитнувся вперед і з глухим стуком повалився на блискучу білу підлогу. Костур викотився з його рук і самостійно випростався.

Койн доторкнувся до зм'яклого тіла носаком черевика.

— А я попереджав, — сказав він. — Казав, що станеться, якщо він ще раз його торкнеться. Але кого він мав на увазі?

Чарівники масово закашлялися і раптово зацікавилися своїми нігтями.

— Кого він мав на увазі? — повторив Койн.

Овін Гакардлі, викладач Закону, знову усвідомив, що чарівники довкола нього розсіюються, як ранковий туман. Здавалося, він зробив крок уперед, не зрушивши з місця. Його очі бігали туди-сюди, неначе загнані звірі.

— Ем, — почав він і незрозуміло махнув руками. — Розумієш, світ, тобто реальність, у якій ми живемо, її можна розглядати, образно кажучи, як церату.

Він завагався, усвідомлюючи, що ця фраза не потрапить у цитатник із найкращими висловами.

— Таким чином, вона викривляється, — він поспішив додати, — і, гм, розширюється під впливом будь-якого об'єму чарів, і якщо дозволите висловити мою думку, то я скажу, що надмірний магічний потенціал, зібраний в одному місці, змушує нашу реальність рухатися, гм, вниз, але не слід сприймати цей термін буквально, адже я ні в якому разі не маю на увазі фізичні виміри; отож існує теорія, що застосувавши відповідну кількість чарів, скажімо так, можна пробити реальність в її найнижчій точці й прокласти, можливо, доріжку жителям або, якщо використовувати більш коректний термін, вихідцям із нижньої площини (яку балакуни називають Підземельними Вимірами), яких — напевно через різницю в енергетичних рівнях — природно притягує яскравість цього світу. Нашого світу.

Запала звична довга мовчанка, яка супроводжувала всі промови Гакардлі, впродовж якої усі подумки розставляли коми й з'єднували докупи розірвані речення.

Якусь мить губи Койна беззвучно ворушилися.

— Маєш на увазі, цих істот приваблює магія? — зрештою запитав він.

Тепер його голос змінився. Йому бракувало колишньої різкості. Костур завис у повітрі над розпростертими тілом Кардінґа, повільно обертаючись. Очі кожного чарівника в цій залі звернулися на нього.

— Судячи зі всього, — погодився Гакардлі. — Люди, які вивчають подібні речі, кажуть, що про їхню присутність сповіщає хриплий шепіт.

Койн виглядав збентежено.

— Вони дзижчать, — люб'язно підказав інший чарівник.

Хлопець опустився на коліна й оглянув Кардінґа.

— Він так