Ромуальд Неділько - Кресова книга справедливих

class="book">Уночі з 14 на 15 січня 1944 року члени УПА вбили понад 50 поляків, у тому місцевого настоятеля парафії, священика Миколу Ференса. Яніна Чубак, яка брала участь в його похороні, описала спроби порятунку священика. «Одна жінка, може це була господиня священика, говорила до зібраних: „Священик міг ще жити, тому що український священик три рази посилав свого дяка та просив його, щоб той необхідно прийшов до нього, бо загрожує йому небезпека”. На жаль, прохання не дало результатів. За третім разом священик передав через дяка: „Все село оточене. Я прошу, рятуйте своє життя. Я вас збережу. В мене буде безпечно”. Але настоятель з Маркової сказав: „Я не можу залишити своїх парафіян. Те, що їх чекає, то й мене нехай не минає”. [...] Він подякував українському священикові за піклування за його життя». Цим українським священиком був Михайло Щуровський. Про його поставу пише також священик Антоні Каня з парафії Нова Гута, який вже на початку лютого 1944 року склав список убитих у Марковій: «Тим часом отець Щуровський був на місці. Він не влаштовував йорданської процесії, а навіть у день Йордану не відправляв урочистого богослужіння. Відправив ур[очисте] богослужіння за душу бл.п. священика Ференса, а потім за всіх убитих і запросив їхні родини. Останньої неділі, тобто 30 січня, він оголосив, що покидає село, тому що: «Я поміж бандитів не хочу вмирати. Шкода моєї 30-річної роботи”, – говорив під час проповіді».

Серед мешканців села, які послухали остережень і врятувалися, була Ромуальда Рафальська. «З того часу ми з матір’ю вже не ночували дома, – вона згадує. – Ми приховувалися в сусідів, часто в українців. [...] Я пам’ятаю, одного разу вночі, бандерівці, шукаючи поляків, зробили перевірку у хаті та обійсті нашого сусіда-українця Микити Семака. Питалися, чи в них нема поляків. Сусіди заперечували. Мене сховала в хаті стара українка, а маму заховала в стодолі у соломі. Під час цієї ревізії нас не знайшли. Ситуація ставала дуже небезпечною, тому через кілька днів переховувань, ми втекли до Манастириська.

Джерело: Z. Żyromski, Zagadka tragedii w Markowej, „Na Rubieży” 2005, № 77, с. 26–27 (за свідченням Яніни Чубак); Лист о. Антоні Кані, [у:] ks. J. Wołczański, Eksterminacja narodu polskiego..., ч. 1, с. 298; R. Kucy z d. Rafalska, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 2004, № 73, с. 41–42.

Михайлівка, ґміна Вишнівчик – польсько-українське село, яке налічувало понад 600 мешканців.

У квітні 1944 року бандерівці ув’язнили 14 поляків і наказали їм копати спільну могилу. Про намір скоїти злочин місцева українка повідомила поляків із сусідньої Білокриниці, ті привели німців, які прибули до Михайлівки, роззброїли бандерівців і звільнили ув’язнених.

Джерело: H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 265.

Слов’ятин, ґміна Слов’ятин – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1700 мешканців.

Уночі з 17 на 18 вересня 1939 року, оунівці вбили 50 осіб. Серед них була вчителька Ірина Здеб, дівоче Малачинська, яка проживала в української родини. Як пише її брат, Ян Малачинський, господарі «намагалися її врятувати, переодягнули в українське вбрання і сховали в саду біля хати. Однак нападаючі її відшукали та закололи вилами. [...] У господаря-українця залишилася дочка сестри Божена, 1937 року народження, яку він сховав, і таким чином врятував від смерті».

За свідченням Яніни Мазур, тоді був також вбитий українець Перекоп – за приховування поляка, Владислава Свіжа.

Джерело: J. Małaczyński, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 2000, № 48, с. 51; J. Mazur, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 1996, № 3, с. 25.

Товстобаби, ґміна Товстобаби – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало понад 3600 мешканців.

22 грудня 1944 року після обіду, великі сили УПА атакували село та вбили близько 80 поляків. «Йдучи далі, – згадує Щепан Сєкерка, – я наштовхнувся на тіло мого дядька, Яна Сєкерки. Біля трупа сиділа його дружина й голосно плакала. За походженням вона була українкою. Плачучи, розповідала нам про вбивство свого чоловіка. Говорила, що на колінах благала бандерівців подарувати життя чоловікові. Однак, вони були безжалісні. Тільки відповіли: „Ми тебе залишимо, не вб’ємо, бо ти українка, але твого чоловіка мусимо вбити, бо він у костелі хрещений”».

Джерело: S. Siekierka, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1993, nr 5, s. 24.

ПЕРЕМИШЛЯНСЬКИЙ ПОВІТ

Копань, ґміна Свірж – село зі значною перевагою польського населення над українським, яке налічувало близько 580 мешканців.

14 лютого 1944 року бандерівці спалили 30 господарств і вбили п’ятьох поляків. 10-особова родина Жовтанських весь час перебувала у криївці. «Бандити, не знайшовши в хаті нікого, пограбували будинок, вивозячи речі, потім розгромили його гранатами, врешті хату підпалили. Дим і вогонь, дістаючись до сховища, ледве не задушили схованих. Зойки привернули увагу сусіда-українця, який, з допомогою інших людей, витягнув усю, напівмертву, родину зі сховища і привів їх до тями».

Джерело: Meldunek tygodniowy, opracowany przez pracownika lwowskiej ODR Kazimierza Świrskiego, z 22 IV 1944, [у:] Kwestia ukraińska i eksterminacja ludności polskiej w Małopolsce Wschodniej w świetle dokumentów Polskiego Państwa Podziemnego 1942–1944, wstęp i oprac. L. Kulińska i A. Roliński, Kraków 2004, с. 91–92.

Лагодів, ґміна Погорільці – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 2500 мешканців.

24 лютого 1944 року бандерівці вбили Петра Снежика. «Інші члени цієї родини врятувалися завдяки допомозі українця Олександра Лаби. Родина Петра Снежика виїхала в Новосанчівський район. Олександр обробляв їхню землю, розраховуючи на їхнє повернення. Насмілився про це сказати сусідам. Коли про це дізналися бандерівці, вони помстилися родині Олександра Лаби. У липні 1944 року вбили всю його родину – п’ять осіб».

Джерело: H. Komański, Powiat Przemyślany, ч. 1, „Na Rubieży” 1997, № 20, с. 23.

Плеників, ґміна Дунаїв –