Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса

Снейпове слово. - Компоненти і рецепт... - Снейп махнув чарівною паличкою, - ...записані на дошці... - (вони там з'явилися) - ... усе потрібне ви знайдете... - ще один помах палички - ...у цій шафці з інгредієнтами... - (дверцята шафки відчинилися) - маєте півтори години... починайте.

Як і передбачали Гаррі, Рон та Герміона, Снейпові важко було б вигадати для них ще складніше й хитромудріше зілля. Компоненти в казан треба було додавати в суворо визначеному порядку та кількостях; суміш належало перемішати певну кількість разів - спочатку за годинниковою стрілкою, а тоді проти; перш ніж додавати останній інгредієнт, вогонь, на якому кипіло зілля, треба було знизити до потрібного рівня на відповідний відтинок часу.

- Від вашої настоянки має зараз піднятися легка срібна пара, - сказав Снейп, коли залишалося десять хвилин.

Гаррі, що стікав потом, розпачливо роззирнувся по підвалу. З його казана струменіли рясні хмари темно-сірого диму.

Ронів казан випльовував зелені іскри. Шеймус гарячково штурхав кінчиком чарівної палички язики полум'я під своїм казаном, бо його вогонь уже згасав. А ось поверхня Герміониного зілля була вкрита мерехтливою срібною парою, і Снейп, проходячи повз неї, тільки зазирнув у її казанець поверх свого гачкуватого носа, але нічого не сказав, а це означало, що він не мав до чого причепитися. Однак біля Гарріного казана Снейп зупинився й глянув туди з жахливою кривою посмішкою.

- Поттере, і що б це мало бути?

Слизеринці на перших партах усі як один озирнулися, їм дуже подобалося, коли Снейп глузував з Гаррі.

- Настоянка миру, - напружено озвався Гаррі.

- Скажи мені, Поттере, - м'яко поцікавився Снейп, - а ти вмієш читати?

Драко Мелфой зареготав.

- Так, умію, - сказав Гаррі, міцно стискаючи пальцями чарівну паличку.

- То прочитай мені третій рядок рецепта, Поттере.

Гаррі покосився на дошку. Нелегко було розібрати рецепт крізь пелену різнокольорового диму, що заповнював підвал.

- «Додайте порошок місячного каменя, помішайте тричі проти годинникової стрілки, залишіть кипіти на малому вогні сім хвилин, а тоді додайте дві краплі сиропу з чемериці».

У Гаррі похололо в грудях. Він не додав чемеричного сиропу, а відразу по тому, як зілля покипіло сім хвилин, перейшов до четвертого рядка рецепта.

- Поттере, чи ти виконав усе те, що написано в третьому рядку?

- Ні, - ледь чутно проказав Гаррі.

- Перепрошую?

- Ні, - повторив голосніше Гаррі. - Я забув про чемерицю.

- Воно й видно, Поттере. Тому з цього місива нема жодної користі. Еванеско.

Гарріна настоянка щезла. Він стояв, мов дурень, перед порожнім казаном.

- Ті з вас, хто спромігсяуважно прочитати рецепт, наповніть вашим зіллям кожен по пляшечці, позначте пляшечки своїм прізвищем і поставте на мій стіл для перевірки. - розпорядився Снейп. - Домашнє завдання: тридцять сантиметрів пергаменту з описом властивостей місячного каменя та його застосування у виготовленні настоянок. Здати мені в четвер.

Усі навколо почали наповнювати зіллям посудини, а Гаррі тим часом роздратовано складав речі. Його настоянка була не гірша за Ронову, від якої жахливо смерділо тухлими яйцями, чи за Невілову, що загусла, мов цемент, і Невіл насилу видовбував її з казанця. Але саме він, Гаррі, отримає за сьогоднішній урок нульову оцінку. Він поклав чарівну паличку в портфель і похмуро дивився, як інші учні зносили на Снейпів стіл закорковані пляшки з настоянкою. Щойно пролунав дзвоник, Гаррі перший вилетів з підвалу, і коли Рон з Герміоною прийшли до Великої зали, Гаррі вже там обідав. Стеля за ранок ще дужче захмарилася. У височенні вікна періщив дощ.

- Це було так несправедливо, - заспокійливо сказала Герміона, сідаючи біля Гаррі й тягнучись до пирога з картоплею та м'ясом. - Твоє зілля було набагато краще за Ґойлове. Коли той почав його наливати в пляшку, воно вибухло й підпалило йому мантію.

- Це так, - буркнув Гаррі, не піднімаючи очей від тарілки, - та хіба Снейп хоч колись був зі мною справедливий?

Рон з Герміоною промовчали, бо чудово знали, що взаємна ворожість між Гаррі та Снейпом почалася ще тоді, як Гарріна нога вперше ступила на поріг Гоґвортсу.

- А я вже було думала, що цього року він стане хоч трохи кращий, - розчаровано сказала Герміона. - Тобто... знаєте... - вона озирнулася навколо. Лави обабіч них були порожні, й ніхто не проходив повз їхній стіл, - відколи він у Ордені й таке інше.

- Горбатого могила виправить, - глибокодумно прорік Рон. - Я взагалі завжди вважав, що Дамблдор схибнувся, коли почав довіряти Снейпові. Де докази, що Снейп насправді перестав служити Відомо-Кому?

- Роне, гадаю, Дамблдор має достатньо таких доказів, навіть, якщо не ділиться ними з тобою, - відрізала Герміона.

- Ой, та замовкніть ви нарешті, - втомлено гримнув Гаррі, бо Рон уже розкрив був рота для чергової сварки. Герміона й Рон набурмошено вмовкли. - Може, досить? - додав Гаррі. - Весь час чіпляєтесь одне до одного, здуріти можна! - І, не доївши пирога, закинув на плече портфель і залишив їх сидіти удвох.

Піднявся мармуровими сходами, перестрибуючи відразу через дві сходинки й минаючи учнів, що поспішали на обід. Він ще й досі кипів від люті, що так раптово охопила його, а згадка про спантеличені обличчя Рона й Герміони принесла йому велику втіху. «Так їм і треба, - подумав він, - скільки ж можна... сваряться без упину... кого завгодно доведуть до сказу...» Він проминув великий лицарський портрет сера Кадоґана. Сер Кадоґан витяг меча й почав ним розмахувати, але Гаррі не звертав уваги.

- Назад, трясогузко! Готуйся до бою! - зарепетував приглушеним від заборола голосом сер Кадоґан, але Гаррі йшов собі далі, тож сер Кадоґан стрибнув, переслідуючи його, у наступну картину, де нарвався на величезного й розлюченого пса-вовкодава.

Решту обідньої перерви Гаррі самотньо просидів під люком на верхівці Північної вежі. Тож, коли задзвонив дзвінок, він першим піднявся по сріблястій драбині до класу Сивіли Трелоні.

Після настоянок Гаррі найбільше ненавидів віщування, переважно через звичку професорки Трелоні мало не щоуроку пророкувати його передчасну смерть. Худюща, щільно закутана в шаль і завішана разками блискучого намиста, з очима, що їх неймовірно побільшували величезні окуляри, вона нагадувала якусь комаху. Коли Гаррі зайшов до кімнати, Трелоні заклопотано розкладала на крихітних хитких столиках, що заповнювали все приміщення, пошарпані книжки в шкіряних палітурках. Світло від задрапірованих тканиною ламп та від каміна, де мерехтіло полум'я з солодкавим до нудоти запахом, було таке