Бенно Фелькнер - Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер

сталося, і прикусив язика, щоб і собі не зареготати. Чоловічок, усе ще тремтячи, підійшов до своєї постелі. Він був крамарем і торгував усім, чим трапиться. Біля входу стояв прилавок, а за ним, між купами різного краму, господар влаштував собі ліжко. Лізі, у якої був ще гострий нюх, тихенько прокралася до намету. Хитра ослиця добре знала, що опинилася на забороненій території. Два шнурки при вході вона просто перегризла, тоді обережно рушила далі й нарешті знайшла мішок з цукром, якраз коло постелі лякливого крамара. Ослиця спокійнісінько прожувала дірку в мішку й заходилась їсти цукор. Допавшись до таких ласощів, вона скоро забула про всяку обережність і заплямкала на весь рот.

Бідолашний крамар прокинувся, коли в головах хтось стоїть! А він на ніч під подушку ховає гроші! Крамар схопився, закричав пробі й зопалу стрельнув із свого великого револьвера куди очі бачать. Лізі пощастило, її не влучило. Спершу від того вереску й гуку ослиця отетеріла, а тоді, розлючена стріляниною, гайнула з намету, продерши дірку, аж увесь він загойдався.

До намету внесли ліхтарі. Герой у підштанках стояв і дивився на свою постіль. Коло неї лежав роздертий мішок. Поки зчинився той шарварок, Лізі встигла з’їсти й розсипати принаймні четвертину всього цукру.

— Ось тут, отут він стояв, — забелькотів крамар, — коло самого мене! — І показав на узголів’я своєї постелі.

— То була вона, а не він, — сухо сказав Мур, — і мала чотири ноги.

Крамар глипнув на нього, нічого не зрозумівши.

— Я тут уночі завжди тримав свої гроші, — простогнав він і підняв ковдру. Побачивши, що полотняний гаманець із грошима й золотом лежить там, де й був, крамар полегшено відітхнув і хутко прикрив його знову.

Мур пояснив, що то було. Тепер сміх уже перекинувся з намету на вулицю. Адже багато людей бачили, як Лізі тікала звідти. Шукачі товпилися в тісній ятці, ляскали себе з утіхи по стегнах, штовхали один одного під ребра і аж корчилися, так реготали. Берт Джілберт з Кудланем теж були в натовпі.

— Але ж і міцно спиш ти, чоловіче! — крикнув хтось.

— Авжеж, — поважно відповів крамар, — до півночі я сплю добре, а потім прокидаюся, бо ж самі знаєте, що тоді по табору вештаються розбишаки, а я не хочу підставляти їм шию під ножа.

Він нестямно озирнувся навколо.

Всі знову зареготали, а Берт Джілберт вигукнув:

— У тебе, недоростку, надто жилава шия, жоден ніж її не візьме!

Крамар розлютився й почав виганяти всіх з намету.

Мур пішов ще раніше. Він проштовхався крізь натовп і швидко подався вулицею в тому напрямку, що побігла Лізі, — протилежному від її стійла. Як він собі й гадав, ослиця далеко не втекла. Мур свиснув, тоді покликав її, і Лізі неквапом підійшла до нього з темряви. Мабуть, вона саме хотіла вертатися до табору. Вона важко перевалювалась усім тулубом, бо нажерлася скільки влізло. То був живий доказ недавнього злочину.

— Ходи, злодійкувата відьмо! — сердито сказав Мур. — Я через тебе мало не згорів з сорому. Дурепа жадібна, отак наполохати цілий табір!

Він узяв її за вухо й потяг за собою.

Перед наметом і досі стояла юрба. Мур підвів Лізі й мовив:

— От вам і злочинець. Нажерлася по саму зав’язку, та й усе.

Люди оточили їх, знову посипалися жарти. Скривджений крамар теж вискочив з намету, почувши, що привели злодія. Він уже встиг натягти штани.

— Ох ти ж стерво паршиве! — закричав він, погрожуючи кулаком і аж підскакуючи з люті. — Проклята…

Мур насупився: це вже було занадто. Його Лізі!

— Стули свою беззубу пельку! — гримнув він на чоловічка, неабияк розгніваний. — Моя Лізі має більше глузду й відваги в задниці, ніж ти, страхополоху затьопаний, у голові!

Він сказав, та ще й додав, крамар теж не змовчав, дехто підтримав Мура — одне слово, знову почалася розвага. Люди завжди на таке ласі.

Нарешті Мур поклав край тій комедії, тицьнувши крамареві кілька доларів за з’їдений цукор, ляснув свою Лізі по товстих крижах і сказав:

— А тепер ушивайтесь обоє, дайте людям спокій!

Лізі потюпала дорогою, крамар, щось невдоволено забурмотівши, вернувся до намету, а копачі рушили хто куди: ті до салону, а ті додому, певні, що тепер уже настане спокій. Та з намету зненацька знову почулося:

— Злодії! Злодії!

Люди спантеличено ззирнулися, не вірячи власним вухам, і кинулися назад. Цього разу комедія обернулася в трагедію: в крамаря справді вкрали гроші! Мабуть, поки він лаявся з Муром, хтось ззаду заліз до намету й поцупив гаманця. Спіймати злодія, що давно зник у темряві, не було ніякої надії.

Такого зухвальства крамар уже не сподівався та й інші також. Бренкер побачив розпанахане ножем заднє полотнище намету і тільки люто буркнув сам до себе: що він міг тепер вдіяти? Нічого. Шукачі похитували головами й помалу розходились. Окрадений крамар зостався сам скиглити коло своєї ятки.

Нарешті товариство корктаунців, що сьогодні вирядилось на танці, зійшлося коло Доротеїного салону.

— Ну, — запитав Гол Слейтер дівчат, — вам ще не надокучили пригоди? Що не кажіть, а початок був гарний! Хочете ще зайти до салону?

— Було на що подивитися! — захоплено відповіла Бетті; очі в неї все ще палали. — Я тільки боялась, як стріляли.

— А виявилося, що то був просто якийсь боягуз, — пробурмотів шериф.

Рут Фінні оглянулась на Боєрів барак. Гая Джілберта там уже не було. їй і досі не сходив з думки техасець. Це ж під його охороною вона перебула всю ту колотнечу, що сталася за останні чверть години. Дівчина тихо подякувала йому й відійшла, коли з’явилися Мур та весь їхній гурт. Техасець промовчав.

Джім уже всюди шукав її і дуже зрадів, коли нарешті знайшов, але швидко радість його пригасла.

— Не турбуйтеся, — сказала вона йому. — Я стояла між чоловіками, які дуже надійно мене опікували.