Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів

моторі. Всі затамували подих, бо й шасі в літака не висовувалося. Йоссар’ян почекав, поки Вессл приземлився «на пузо», тоді скочив до найближчого джипа, в якому хазяїн забув вийняти ключ запалювання, й погнав до свого намету, там гарячково спакував речі й подався у відпустку до Рима, де ще цього ж самого вечора здибав дівчину, на ім’я Лючана, яка мала на тілі прихований шрам.

16. Лючана

Лючана сиділа одна-однісінька в нічному офіцерському клубі союзницьких військ, бо п’яний майор з австралійсько-новозеландського корпусу, її супутник, здуру подався до своїх приятелів, що стояли біля стойки бару й горланили хором якусь соромщину.

— Добре, давай потанцюємо, — мовила вона, перш ніж Йоссар’ян устиг розтулити рота. — Але спати я з тобою не буду.

— А хто тебе просить? — запитав Йоссар’ян.

— Ти не хочеш зі мною переспати? — з подивом вигукнула дівчина.

— Навпаки, я не хочу з тобою танцювати.

Та вона вже схопила Йоссар’яна за руку й потягла на середину зали. Танцювати Лючана вміла ще гірше, ніж він, зате віддавалася музиці з такою нестримною насолодою, якої він зроду ні в кого не бачив, і вони шаліли в буйному джит-тербагу під завивання музичного автомата, поки Йоссар’ян не відтанцював собі всі ноги і не потяг її до столика, де сиділа геть уже сп’яніла краля, що призначалася для нього. З розхристаної оранжевої шовкової блузки в неї вивалювались пишні груди в білому мереживі готового от-от луснути бюстгальтера. Вона безсоромно обіймала Аарфі, обмінюючись водночас солоними жартами з Хлюпом, Весслом, Малюком Семпсоном та Голодним Джо. Коли вони вже підходили до цієї теплої компанії, Лючана раптом дала йому такого штурхана в спину, що столик той відлетів кудись убік, а вони знову залишилися вдвох. Це була висока на зріст, товариська, життєрадісна кокетлива красуня з довгим волоссям і високим бюстом. Майже богиня.

— Добре, — мовила вона, — тепер ми можемо піти повечеряти. Але спати з тобою я все одно не буду.

— А хто тебе просить? — запитав здивований Йоссар’ян.

— Ти не хочеш зі мною переспати?

— Навпаки, я не хочу з тобою вечеряти.

Та вона вже витягла Йоссар’яна на вулицю. Невдовзі вони спустились по сходах до чорноринкового ресторанчика, повного-повнісінького гарненьких жвавих щебетушок дівчат, котрі, здавалося, були добре знайомі між собою, — кожна привела з собою соромливого офіцерика якоїсь із союзницьких армій і вже встигла знайти з ним спільну мову. Страви були казково вишукані і такі ж само дорогі, в проходах між столиками туди й сюди ганяли веселі, розчервонілі власники-офіціанти, всі, як один, огрядні й лисі. Серед цієї гомінкої метушні з боку в бік перекочувались гарячі хвилі п’янкої насолоди.

Йоссар’янові любо було спостерігати, з якою пожадливістю, помагаючи собі обома руками, уминала вечерю Лючана: вона немов зовсім забула про нього, апетит же мала воістину вовчий. Лиш після того, як спорожніла остання тарілка, дівчина вдоволено зітхнула, поклала срібну виделку й ножа, млосно відкинулася на спинку крісла, вдячно усміхнулася й подарувала Йоссар’янові ніжний погляд, немов зогріла його теплим блиском своїх напівсонних чорних очей.

— Добре, Джо, — промуркотіла вона. — Тепер я б тобі дозволила…

— Мене звуть Йоссар’ян, — відказав Йоссар’ян.

— Йоссар’ян, то Йоссар’ян, — винувато осміхнулась вона. — Тепер уже можна й переспати.

— А хто тебе просить? — запитав Йоссар’ян.

— Ти не хочеш зі мною переспати? — ошелешено запитала вона.

Реготнувши, Йоссар’ян ствердно кивнув і вмить запустив руку їй під спідницю. Дівчина враз стрепенулася, наче її вжалила оса, різко крутнулася в кріслі й одвела вбік стулені коліна. Зашарівшись, вона стала ніяково обсмикувати спідницю і скоса й насторожено зиркала навкруги.

— Тепер я б тобі дозволила… — із сторожкою поблажливістю промовила вона. — Тільки ж не зараз.

— Певна річ, — погодився Йоссар’ян. — Зараз ми підемо до мене.

Дівчина глянула на нього з недовірою, тоді похитала головою і щільніше стулила коліна.

— А зараз я мушу йти додому, бо моя мамуля не любить, коли я танцюю з солдатами чи там шляюсь із ними по ресторанах, і буде сваритися, якщо я не повернуся ввечері. Ти краще дай мені свою адресу, а завтра вранці я забіжу до тебе по дорозі на роботу, і ми зробимо шури-мури. Я працюю у французькій конторі. Capisci?[11]

— Тю, полова! — з люттю вигукнув розчарований Йоссар’ян.

— Cosa vuol dire[12] «полова»? — запитала спантеличена Лючана.

Йоссар’яну вмить одлягло на душі і, зареготавши, він пояснив:

— Це значить, що я зараз же проведу тебе туди, куди скажеш, хоч до дідька в зуби, а потім спробую встигнути перехопити в клубі Аарфі, поки він не повів ізвідти ту шикарну кицю. У неї, може, знайдеться подруга чи тітка — хай тільки буде схожа на неї.

— Come?[13]

— Subito, subito,[14] — лагідно поквапив він її.— На тебе чекає твоя мамуля. Чи ти вже забула?

— Si, si. Мамуля.

Йоссар’ян покірно побрів за нею. Так вони йшли нічними вулицями чарівного весіннього Рима і врешті опинилися в метушливому хаосі автостанції, що засліпила сотнями жовтих та червоних вогнів, заглушила несамовитим виттям клаксонів, а ще більше — галасом крикливих, зарослих щетиною водіїв, які сповнювали густо просякнуте бензиновим гаром повітря страхітливими прокльонами, щедро обкладаючи лайкою один одного, своїх пасажирів, а надто — неуважних перехожих, що раз у раз лізли під самі колеса; коли ж автобуси, бува, зачіпали котрогось із тих роззяв, тоді вже прокльони виливались на голови самих лайливцівводіїв. Нарешті Лючана відчалила на якійсь допотопній зеленій чортопхайці, і Йоссар’ян що було духу рвонув назад до нічного клубу, щоб не прогавити тієї пишногрудої млосноокої, з затуманеним поглядом, фарбованої блондинки в розстебнутій оранжевій блузці. Вона, певно, вже зовсім розімліла від Аарфі, і Йоссар’ян молився на бігу, щоб у неї знайшлася для нього така ж апетитна подружка, сестра, кузина чи навіть мати, аби лиш була така сама розкішна тілом і розбещена. Саме про таку — грубу, непристойну, вульгарну, аморальну, безвідмовну хвойду він давно мріяв, саме така йому ідеально пасувала. То була справжня знахідка. Вона сама платила за себе в ресторанах, у неї була машина і квартира, а на пальці вона носила перстень з камеєю кольору лососини, який доводив Голодного Джо до блаженного екстазу: там було майстерно вирізьблено фігурки голих хлопця та дівчини на скелі. Голодний Джо чмихав, розпускав хвоста, бив копитом у пожадливому чаду, він обливався піною і просто плазував перед нею, але дівка навідріз відмовлялася продати йому той перстень, хоча Голодний Джо пропонував їй усі гроші, які могло нашкребти їхнє товариство, ще й свій супер-фотоапарат на додачу.