Леді Анет - Магиня серед драконів , Леді Анет

— Пані, будь ласка, присядьте, — втомлено попросив секретар. — Як тільки ваша донька з'явиться у жіночому гуртожитку, черговий одразу передасть їй ваше прохання.

— Я не можу чекати! — нервово рикнула мама.

Ого, ніколи не бачила її такою злісною. Я взагалі була впевнена, що мама просто не вміє сердитися чи сваритися. Їй завжди було легше поступитися і погодитися з усім, аніж висловити протест. Я вважала маму наймилішою людиною. Невже вона так сильно засмутилася через відмову від заручин? І все через гроші?

Але як би там не було, мені не хотілося зараз з'ясувати стосунки з батьками. Особливо через те, що я сама була на неї зла за те, що вони з батьком буквально продали мене як якийсь шматок м'яса. Хоча чому буквально? Так і було!

Ні, я не була готова до розмови з мамою. Мені потрібен час, щоб охолонути.

Мама стояла спиною до коридору, тримаючись за ручку дверей, тому я поспішно зробила крок позаду Леона і Дерека, сподіваючись, що вона мене не помітить. Але, на моє розчарування, я не сховалася достатньо швидко.

— Ось ваша донька! — весело вигукнув секретар, вказуючи мамі на мою фігуру позаду хлопців і не менш весело зачинивши двері за нею.

Хлопці здивовано оглянулись і одночасно повернули до мене свої голови, остаточно видавши мене.

От біс! Паскудник.

— Міна? — похмуро покликала мене мама і підозріло оглянула нашу застиглу трійцю.

— Привіт, мам, — приречено привіталася я.

— Привіт, люба, — мама намагалася посміхнутися, але посмішка вийшла дуже натягнута, а потім вона поглянула на Леона і Дерека. — Це твої друзі?

— Ага, — я теж спробувала розтягнути губи в посмішці, але було таке враження, що вийшло у мене так само погано, як і у мами.

— Чудово, можеш з ними попрощатися, — сказала вона і, втративши до дракона і мага всякий інтерес, вимогливо додала. — Пішли, Міна, нам треба з тобою поговорити.

Я-то думала, що побачення з Заком було найгіршою подією дня. А ні, я помилялася.

Сваритися з мамою біля приймальні ректора, та ще й при сторонніх — це була погана ідея. Тому я піджала губи і кивнула, кинувши на хлопців вибачливий погляд.

— Побачимось, — коротко кинула я їм і пішла слідом за віддаляючоюся спиною мами.
 

З кожним кроком у грудях у мене натягувалась невидима пружина. Мені було важко повірити в те, що розповів Зак про заручини і про угоду між нашими батьками. Як взагалі можна повірити в таке? Це те саме, що погодитися з фактом, що близькі люди тебе зовсім не любили. Ну ладно, вітчим. Його вчинок не сильно зачіпав мої почуття. Але мама! Як вона могла?

Занурившись у сумні роздуми, я не відразу помітила, що мама йде не в сад, де ми розмовляли востаннє, а впевнено прямує до виходу з академії.

— Мам, а куди ми йдемо? — здивовано запитала я, намагаючись не відставати. Мама йшла так швидко, ніби спізнювалася.

— Побачиш, — скупо відповіла вона.

Дивно це. Може, вона прийшла не через розірвані заручини?

До мого здивування, ми прийшли прямо до портальної арки. Я зупинилась, як вкопана, і напружено уточнила:

— Так куди ми йдемо?

Дуже сподіваюся, що не до вівтаря! Я навіть головою струснула, виганяючи цю абсурдну думку.
Мама міцно взяла мене за руку і стала в довгу чергу, що вела до порталу. У неї був дуже стурбований вигляд, тому я не стала чинити опір. За цей тиждень матір уже двічі витратилася на портальні перепустки, а значить, сталося щось серйозне. Серце стиснула тривога.

— Мамо, це через гроші за заручини? Зак мені все розповів про ваш договір. Скажи, що це не правда?

Мама здивовано глянула в мій бік, але одразу насупила брови і похитала головою.

— Пробач, це була вимушена міра, — тихо зізналася вона. — Я сподівалась, що ти відмовишся.

— Що? — мої брови піднялися до лоба. — Ти сподівалася, що я відмовлюсь, щоб вітчим перестав платити за навчання і мене вигнали з академії?

Я недовірливо витріщилась на маму.

— Навіщо?

— Тому що, — трохи роздратовано відповіла мама. — Ми їдемо, і ти більше не повернешся в академію драконів.

Тим часом підійшла наша черга до портальної арки.