Шаграй Наталія - Відьма. Темна спадщина , Шаграй Наталія

- А Єлисей? Що з ним? – нервово облизав мажорчик губи.

- Спить.

- Що за зв’язок? – наморщилася Орися.

- Нічого фізичного чи емоційно. Якийсь магічний виверт. І ми з ним розберемося.

- Що таке магічний виверт? – стикає губи дівчина.

- Це коли мої емоції трохи впливають на Єлисея, а його триндець стає доступний для моєї ніжної душі.

- А так буває? – розгублено дивиться вона на мене.

- Як каже Марфа, зі мною все буває, бо я виклик природі та здоровому глузду.

- Ем… – муркнуло дівча.

- Ну трапляється, – зітхнула я.

Й перемкнулася на їжу. Й то чи я була голодна, чи омлет такий божественний, але смачно було неймовірно. Після ковтка кави, життя взагалі заграло новими фарбами. Правда, я вже навіть могла з оптимізмом глянути на майбутнє. І частина його майбутнього прямо сиділа біля мене й собі цмулила чай. Швиденько провела внутрішній аудит. Втомлена, але не критично. То можна спробувати пошукати колишнього хлопця Орисі.

- Неси футболку свого хлопця, – звернулася я до дівчини.

- Що прямо зараз? – здивовано глянула вона на мене.

- Можемо почекати нового року, – схилила голову до неї.

- А! Ну так. Сюди нести?

- Неси сюди.

І Орися хаотично заметалася й шмигнула з кухні. А я зробила собі ще одну каву й розглянула пейзаж за вікном. Ні, ну ландшафтний дизайнер тут постарався. Вигляд з вікна виходив на вічно зелені рослини. Пишні ялинки, пухнасті сосонки усіх можливих видів. Щось красиве з червоними ягодами. Дуже гарно. До такого виду за вікном можна звикнути. Але дачі в мене все одно не буде. Вистачить сімейної. До речі, треба буде запитати Зоряна чи є в нього заміська нерухомість. Ом, мої думки перейшли на впевнене планування далекого майбутнього з Зоряном. Аж посміхнулася цим тендітним мріям.

  Орися справилася швидко.

- І що робити далі? – запитала вона, тримаючи чоловічу футболку в руці.

- Давай сюди, – простягнула я руку.

З якоюсь насторогою в очах вклала вона мені в руки футболку. Взяла, покрутила…зосередилася.

  З хорошого, я його відчуваю. Він живий. І він просто людина. Але губилася у відчутті його фізичної присутності. Він наче був далеко звідси, але сліди його перебування я бачила. Гм, почуваюсь, як собака, що вистежує наркоту на роботі у поліції. Задумливо тарабаню пальцями по столу.

- Що? – лине до мене питання Орисі. – Вийшло?

- Щось вийшло. Твій колишній живий і здоровий.

- І що тепер?

- Тепер треба вирішити кому телефонувати, – задумливо бурмочу я.

А телефонувати я можу одному. Але той один може не прийти у захват від моєї ідеї. Але ж може й дати добро, якщо ми правильно приготуємося. І перш ніж я все продумала, я вже тицьнула виклик Зоряну. Містика якась. І, на мій подив, Зорян миттю відповідає на дзвінок.

- Привіт! Потрібна твоя допомога. Можеш говорити?

- Так! Що сталося? – враз задзвенів його голос зібраністю і тривогою.

- Я знаю, як знайти колишнього хлопця Орисі. І мені потрібен хтось хто нас підстрахує.

- Гм! Гаразд! Я скину контакти. Але без нього нічого не робіть.

- Зрозуміло.

- Правда? – тягуче так перепитав він.

- Нічого не робимо. Чекаємо твого дозволу, – чітко повторила я задані установки.

- Кхм! Це якісь нові для мене відчуття…я прямо розгубився, - низьким насиченим тембром прокотився його голос по моїм нещасним нервовим закінченням.

І про що я тепер думаю? Про його грудний голос? Я безнадійна.

- Ем, – белькочу. – Я теж.

- Відьмочка, я наберу тебе.

- Добре.

- А тепер чекаємо, – підморгнула я Орисі.

- Чого? – запитливо здійнялася одна її брова.

- Того, що нам видадуть спеціально навчену людину з якою буде не страшно поїхати до твого колишнього.

- А чого страшно?

- Бо твій колишній - це якби фізичний, живий об’єкт. Мої уміння ще з горем навпіл поширюються на істот тонкого світу, але точно не на молодих чоловіків. І, до того ж я не хочу отримати якийсь сюрприз зі сторони твого колишнього.

- Який сюрприз?

- Якби я знала, це б уже не був сюрприз. Може там є ціла секта таких, як він фанатиків якогось культу?

- Якого культу? – кумедно так скосила вона очі на мене.

- Якогось відбитого від здорового глузду, – задумливо сказала я.

- А? – відкрила і закрила вона рот.

Й ми разом повернулися на шум. Трохи заплутавшись у своїх ногах в кухню влетів Єлисей. На його голові було добротне вороняче кубло, на обличчі слід від подушки, в погляді ошелешення.