Антон Дмитрович Мухарський - Після злучення тварина сумна

— Света, агов, ти на горі?

Цих десяти секунд, поки Льова піднімався сходами, аж ніяк не вистачило Аркадію, щоб натягнути хоча б труси. Коли розчахнулися двері дитячої спальні, то у потужному світлі підводного ліхтарика він стояв голий посеред кімнати, занімівши від страху. Так і не встиг зрозуміти, що сталося. Останнє, що він почув, був здушений вигук Льови: «Сука!»

Гарпун від підводної рушниці, пробивши печінку і розтрощивши хребет, вийшов із спини, пронизавши тулуб наскрізь. Помер він миттєво і тихо, хоча тіло ще деякий час зсудомлено билося на підлозі, майже як ті камбали, яких виносили з моря рибалки та кидали у багажники машин, знявши зі своїх тризубців.

Света із розмазаною по обличчю косметикою, гола сиділа на ліжку, натягнувши на себе ковдру.

— Де пейджер? — тільки й спитав у неї Льова.

За чверть на дванадцяту ночі до воріт колишнього дачі Голдіних підкотив помаранчевий бульдозер із великим ковшем та самоскид «КамАЗ». А ще прибув на своєму «Опелі-кадет» прораб-молдаванин. Гості саме доїдали найсмачніший у світі шашлик, що його люб'язно приготував Микола Степанович. Господар разом із господинею піднялися зі своїх місць і промовили:

— Дорогі друзі, всі, кого ми сьогодні бачимо за цим столом... Ви є найближчими і найдорожчими для нас. Адже родина — це найсвятіше, що є у людини. З родини постали усі ми, у супроводі родини ми відійдемо у кращі світі. Всі ви — наша родина. І ми щасливі, що за вашої присутності здійсниться наша заповітна мрія і ми почнемо будувати наше справжнє сімейне гніздо, де будуть народжуватися наші діти і продовжиться рід людський. Адже вісімка у східній міфології — то найщасливіше родинне число, що символізує нескінченність буття. А коли тих вісімок збирається троє, то хіба це не запорука довгого і безхмарного щастя? От чому ми зібрали вас саме напередодні восьмого серпня тисяча дев'ятсот дев'яноста восьмого року. Тому що з настанням нової доби, цей старий будинок назавжди піде в небуття, і на його місці з'явися палац-красень, в якому ви завжди знайдете притулок від усіх негараздів і турбот в обіймах вірних та щедрих друзів! А зараз ми просимо всіх піднятися з-за столу, узяти із собою усі речі й вийти на вулицю. Для чого? Зараз побачите...

Коли усі гості зібралися на вулиці, прораб підійшов до електрощитка на стовпі і знеструмив ділянку. Будинок і все навколо відразу занурилося у темряву. Але темрява тривала не довго. За якусь мить небо над Кароліно-Бугаз прикрасили тисячі яскравих спалахів. То на дюнах підпалював і підпалював ящики з піротехнікою вірний Микола Степанович.

— Давай, — махнув Льова екскаваторнику і той під гуркіт і спалахи салютів рушив у наступ.

А коли наступного ранку о сьомій годині екскаватор запрацював знову, то разом із будівельним сміттям машиніст завантажив у кузов «КамАЗу» дивний, скручений із ковдр і перемотаний мішками для сміття і скотчем довгенький предмет, певне з якимось непотрібним домашнім скарбом.

Вантажівку аж до самого сміттєзвалища супроводжував на «хазяйському» джипі «Гранд-Черокі» Микола Степанович, бо сам хазяїн від ночі попхався зі своїми гостями та дружиною догулювати у нічний клуб.

Старий водій бачив, як «КамАЗ» скинув будівельне сміття у глибокий рівчак. За ним у черзі стояли ще декілька «КамАЗів» із Одеси. «Перлина» біля Чорного моря активно будувалася. І це добре! Це давало надію на краще майбутнє, принаймні для наших дітей! Амінь.

Міліція навідалася в гості до Льови у вівторок, бо тільки в понеділок заплакана Марина подала заяву про зникнення її чоловіка.

— Коли в останній раз ви бачили Тимошевського, який був присутнім на вашому, так би мовити, святі?

— Та тоді й бачив...

— І що?

— І нічого... Звідки я можу знати, де він подівся...

— А що ваші гості?

— Спитайте у них...

Через рік слідство за фактом зникнення на Кароліно-Бугаз актору театру ім. Івана Франка Тимошевського Аркадія Сергійовича, киянина, одна тисяча дев'ятсот шістдесят восьмого року народження, вичерпавши усі слідчі дії, було Визнано «висяком» і відкладено, аж поки не з'ясуються якісь інші, нові обставини цієї історії.

На питання малої Марічки: «Куди зник папа?» Марина відповідала: «Поїхав писати роман».

Дитина вірила.

Кароліно-Бугаз — Київ.

1999 р.