Редьярд Джозеф Кіплінг - Кім

Жінка повільно підвелася і рушила, поводячи руками перед собою. Тоді Кім побачив, що вона сліпа.

— Так, так — пробурмотіла вона, — патан правду каже: моя фарба не зійде ні за тиждень, ні за місяць, а ті, кого я захищаю — надійно у безпеці.

— Коли ти йдеш далеко і сам, погано зненацька вкритися лишаями або проказою, — мовив Магбуб. — Як ти ходив зі мною, то я міг би за тобою наглядати. Крім того, патани світлошкірі. А тепер роздягайся по пояс і подивися, який ти білий. — Ганіфа навпомацки повернулася з внутрішньої кімнати. — Байдуже, вона нічого не бачить. — Він узяв з обнизаних перстенями рук олов’яну чашу.

Фарба здавалася синюватою і липкою. Кім спробував мазнути собі зсередини зап’ястка ватним квачиком, але Ганіфа вловила це на слух.

— Ні, ні — закричала вона, — це так не робиться, має бути обряд. Фарбування — то аж кінець. Я дам тобі повний захист у Дорозі.

— Таду [чари], — сказав Кім, підводячись. Йому не подобалися білі сліпі очі. Магбубова рука пригнула його шию до підлоги так, що ніс опинився за дюйм до дощок.

— Лежи тихо. Ніякого лиха тобі не буде, сину мій. Я — твоя жертва!

Кім не міг бачити, що робить жінка, але багато хвилин слухав дзенькіт її прикрас. У темряві спалахнув сірник і хлопчик вловив добре знайоме потріскування і шипіння зерняток ладану. Потім кімната наповнилася димом, важким, ароматним і задушливим. Крізь дедалі сильнішу дрімоту Кім іще чув імена дияволів: Залбазана, сина Ібліса, що живе на базарах і парао, влаштовуючи там наглу розпусту по придорожніх стоянках; Далгана, невидимого мешканця мечетей, який селиться поміж капців вірян і заважає людям під час молитви; Машбута, повелителя брехні та паніки. Ганіфа то шепотіла йому на вухо, то говорила немовби дуже здалеку, торкалася до нього бридкими м’якими пальцями, але Магбубова рука не відпускала його шию доти, аж доки хлопець зітхнув і розслабився до цілковитої втрати притомності.

— Аллах! Як він боровся! Ми б ніколи його не подолали, якби не зілля. Я думаю, це тому, що в нього біла кров, — роздратовано сказав Магбуб. — Продовжуй давут [замовляння]. Дай йому повний захист.

— О, Слухачу! Ти, хто слухає вухами, будь тут. Слухай, о Слухачу! — стогнала Ганіфа і її мертві очі були звернені на захід. Темна кімната наповнилася стогонами і пирханням.

Знадвору на балконі товста постать підвела круглу, мов куля, голову і нервово кахикнула.

— Не переривайте цю черевомовну некромантію, друже мій, — сказав він англійською, — я припускаю, що це вам дуже неприємно, але освічений спостерігач все ж таки не засмутиться.

— …Я складу намову їм на загибель! О Пророк, потерпи невірним. Лиши їх у спокої на часину! — обличчя Ганіфи, звернене на північ, жахливо викривилося і здавалося, немовби голоси відповідають їй зі стелі.

Гарі-бабу повернувся до свого записника, балансуючи на підвіконні, але його руки тремтіли. Ганіфа сиділа, схрестивши ноги, в узголів’ї Кіма і в якомусь наркотичному трансі закликала одного демона за іншим, у старовинному ритуальному порядку, переконуючи їх остерігатися будь-якої дії хлопця.

— Із ним ключі від таємниць! Ніхто не зна’ про них, крім нього самого! Він зна’ і те, що на суші, і те, що на морі! — і знову прорвалися нелюдські шиплячі відповіді.

— Я… я побоююся, чи вона взагалі не шкідлива, ця процедура? — сказав бабу, дивлячись, як тремтять і смикаються м’язи на шиї Ганіфи, поки вона говорила різними голосами. — А… а там не схоже, що вона вбила хлопця? Коли так, то я відмовляюся свідчити на суді… Як звали того останнього з гіпотетичних дияволів, що вона кликала?

— Бабуджі[143], — сказав Магбуб місцевою мовою. — Я мало йму віри індійським дияволам, але сини Ібліса, будь вони джамалі [доброзичливі] чи джалалі [злі], не люблять кафірів[144].

— Думаєте, мені краще піти? — поспитав Гарі-бабу, підводячи голову. — Звісно, вони — нематеріальні феномени. Спенсер вважає…

Криза у Ганіфи завершилася, як зазвичай, у пароксизмі виття і з піною на губах. Вона злягла знесилена і нерухома поруч із Кімом — і божевільні голоси зникли.

— Ва! Справу зроблено. Хай воно буде на користь хлопцеві, а Ганіфа — справжня майстриня давату. Допоможи відтягти її вбік, бабу. Не бійся.

— Як я можу боятися того, що абсолютно не існує? — відказав бабу англійською, щоб себе підбадьорити. Страшенно неприємно боятися чаклунств, які ти презирливо вивчаєш — збирати фольклор для Королівського Товариства зі щирою вірою у сили пітьми.

Магбуб тихо засміявся. Він і раніше зустрічався з Гарі на Дорозі.

— Давай закінчимо фарбувати його, — мовив він. — Хлопець тепер добре захищений, якщо… якщо тільки Повелителі повітря мають вуха і слухають. Я — суфій [вільномислячий], але як ти знаєш вразливі місця у жінки, чи в жеребця, чи у диявола, то навіщо напрошуватися на хвицні? Виведи його на шлях, бабу, і наглянь, щоб той старий червоношапочник не завів його кудись, де ми не знайдемо. Я маю повертатися до своїх коней.

— Гаразд, — мовив Гарі-бабу, — наразі він є цікавим видовищем.

* * *

Десь коло третіх півнів Кім прокинувся зі сну, немовби тисячолітнього. Ганіфа тяжко хропіла у своєму кутку, але Магбуб вже пішов.

— Я сподіваюся, Ви не злякалися, — пролунав медовий голос десь у Кіма під боком. — Я спостерігав усю процедуру — дуже цікаво з етнографічної точки зору. Це був висококласний дават.

— Хух, — видихнув Кім, впізнавши скрадливу посмішку Гарі-бабу.

— А також я привіз від Ларгана Ваш нинішній костюм. Я не маю звички офіці-ійно возити такі іграшки підлеглим, але, — він хихикнув, — Ваш випадок записаний у книгах як винятковий. Сподіваюся, містер Ларган відзначить мої дії.

Кім позіхнув і потягнувся. Хороше було повертатися і згинатися знов у вільному одязі.

— Що це таке? — він із цікавістю роздивлявся важку й товсту вовняну тканину, просякнуту густими запахами далекої півночі.

— Ого! Це ж непримітне вбрання чели, приставленого служити ламаїстському Ламі. Повний комплект, аж до найменших дрібниць, — сказав Гарі-бабу, викочуючись на балкон почистити зуби з гаглета[145]. — На мо-ою думку, це не зовсім той варіант, який носять єдиновірці Вашого старого джентельмена, а скоріше, як представники іншої, спорідненої гілки. Я маю ненадруковані в Азіатському щоквартальному віснику статті на цю тему. Прикметно, однак, що старий джентльмен сам цілковито позбавлений релігійності. Він геть нерозбірливий.

— Ви його знаєте?

Гарі-бабу підняв руку, показуючи, що він зайнятий загальноприйнятним ритуалом, який супроводжує чищення зубів і подібні речі у бенгальців із пристойних родин. Потім він прочитав напам’ять теїстичну молитву спільноти Арія-Самадж[146] і напхав рота паном і бетелем.