Джеймс Паттерсон - Виклик

посміхнувся за своїми сонцезахисними окулярами. «Тьху-тьху, щоб не наврочити, чуваче», - подумки відповів диспетчеру Пітер.

Розділ 102

День видався на славу: справжня мрія пілота. Видимість була практично абсолютною. За майже повної відсутності хмар з висоти три тисячі футів Пітерові було видно буквально все. Тобто майже все, за винятком Кетрін та кодла її набридливих та осоружних вилупків. Ну і, звісно, їхнього дядечка.

Він облетів півдюжини островів на крайньому півдні Багамського архіпелагу, що їх колись визначили як безлюдні. Звісно, такими вони й залишилися донині. Зосталося два багатообіцяльні острова, і Пітер мав координати обох. Через півгодини ця кількість зменшилася до одного.

Пітер не був схильний до невпевненості у собі, а тому рішуче додав швидкості і спрямував літак на схід. Він почав сумніватися не в собі, а в якості послуг Деву.

Оснастивши Пітера графіками та діаграмами, цей тип запевнив його, що знайти шукане йому буде так само легко, як заколотити м'ячу баскетбольну корзину, вистрибнувши з-під щита. Стосовно ЦРУ цей вислів має досить цікаву історію, еге ж?

Пітер і досі зискував з нечесної переваги над Береговою охороною. їхній пошук сягне так далеко на південь лише наступного дня, та й то — у кращому випадку. Але який сенс у додатковому часі, якщо він ним не скористається?

Пітер додав газу, і літак миттю слухняно зреагував. Адвокатові Карлайлу подобалася легкість у керуванні цією моделлю. Навіть якщо різко збільшити швидкість, літак реагував гладенько і плавно. Мотори воркотіли, і Пітер додав іще трохи газу. Чому б не дістатися туди трохи швидше? Аж раптом ні з того ні з сього літак одізвався гучним чмиханням. Ось чому.

Підвівшись із крісла, Пітер поглянув у бокове вікно і побачив, що лівий пропелер уповільнив оберти, а потім зовсім завмер.

І тієї самої миті літак почало заносити з боку в бік і сильно тягти вліво. Пітер наліг на штурвал, силкуючись вирівняти траєкторію польоту.

І знову він поглянув у вікно — цього разу обабіч, — перевіряючи елерони на задній кромці крил. Вони виглядали непошкодженими, але все одно літак утрачав поперечну керованість.

Серце Пітера впало від страху: літак став завалюватися по спіралі вниз. Він спробував перезапустити двигун — раз, іще раз… Марно. Ніс літака дедалі більше хилився донизу, іще кілька секунд — і почнеться штопор. Тоді він уже нічого не зможе вдіяти. Залишиться тільки в море гепнутися.

Невже це Бог втручається у його справи? Невже і дійсно існує якась космічна справедливість?

Пітер похитав головою і стиснув зуби. Чимдуж він потягнув на себе штурвал, намагаючись не дати літаку звалитись у штопор. Якщо йому вдасться вирівняти літак, тоді можна буде ще раз спробувати запустити заглухлий двигун. Нумо, крихітко, вирівнюйся! Ти ж можеш, я знаю!

Лівий двигун ворухнувся, потім смикнувся — і пропелер закрутився дедалі швидше, швидше, швидше… І двигун завівся!

Яка солодка музика! Мотор загуркотів, пропелер ухопився за повітря і висмикнув літак зі штопору. І лише тоді, коли машина вирівнялася на висоті кількох сотень футів над водою, Пітер зміг відсапнути.

— Неймовірно, це просто триндець!!! - заволав він. Але це ще було не все. Витріщившись уперед, через ніс літака, він аж окуляри підняв від несподіванки. Острів! На дванадцять годин, просто попереду! А що то за істоти внизу? Тварини? Та ні, люди. І явно не відпочивальники, що насолоджуються купанням на усамітненому пляжі.

Він знову насунув на очі окуляри. Потім збавив газ, і літак почав знижуватися. Пітер хотів підлетіти ближче, аби пересвідчитися, що бачене ним є реальністю.

Так, то були вони.

Розділ 103

Не я перша помітила його, а Марк. Він кричить так гучно, що мені на мить здалося, наче я в кімнаті невідкладної допомоги й у нас виникла якась дуже серйозна проблема. Але в той момент, коли я обертаюся і бачу його з простягнутою рукою, якою він раз по раз тицяє в небо, до мене відразу ж доходить, що то він кричить від радості.

Ще мить — і ми всі волаємо з радості.

Керрі та Ерні, що лежали в тіні на краю пальмових заростів, підскакують, як чортики на пружинках і, перечіпаючись одне через одного, кидаються до свого брата. І ніхто й слова не каже про те, щоб розпалити вогнища. Бо нам не потрібно цього робити! Тому що літак дуже близько і летить на малій висоті. Він рухається прямо на нас, це однозначно. Пілот просто не може нас не помітити.

Та все ж, про всяк випадок, Керрі біжить до напису «SOS», викладеного камінням. Я не можу втриматися від посмішки, бачачи, як вона хитромудрими жестами рук намагається привернути увагу пілота до цього напису. В цей момент вона чимось нагадує мені сурдоперекладача в телевізорі. Невже це правда? Ура, нас скоро порятують!

Учора нам здавалося, що за нами прийде корабель. Але сьогодні — і це правда — за нами прилетів літак! Він лише за кілька сотень ярдів від нас і спускається дедалі нижче, наче вітаючись із нами і даючи знати, що нас помітив.

Аж тут Марк знову волає як навіжений.

— Погляньте! У нього поплавки!

І дійсно. Я настільки зраділа, побачивши літак, що якось не подумала, де ж він буде приземлятися. Виявилося, що з цим немає жодної проблеми. У нього є злітно-посадочна смуга розміром з океан.

З оглушливим гуркотом літак проноситься над нами і, накренивши крила, різко розвертається. Я на якусь мить побачила пілота або, скоріше, його силует. Схоже, що це чоловік, принаймні, так мені здалося. Точно сказати не можу. Але якщо цьому правда, то йому дістануться найпалкіші обійми в його житті, хоч би ким він був.

— Він розвертається, щоб зайти на посадку! — волає Марк. — Розвертається, розвертається!

Ми дивимось, як літак робить коло над дальнім кінцем пляжу. Його крила знову вирівнюються на висоті не більше двохсот футів над поверхнею води. За увесь час, проведений мною в морських мандрівках на яхті, я жодного разу не бачила, як літак сідає на воду.

І ось цей пам'ятний момент настав. Літак наближається, і його пропелери — як два бездоганні кола на тлі блакитного неба. Тепер він кожної миті може знизитися до лінії прибою і плавно торкнутися поплавками води.

Утім, цей сподіваний момент так і не настав.

Просто перед нашими очима — так близько, так неймовірно близько — літак проноситься повз нас — вж-ж-ж-ж-ж! — і наші крики тонуть у ревінні його двигунів. Ні-і-і-і-і-і-і-і!!!

Ошелешені та